6. Одностатевий секс: очікуваний, обов’язковий, засуджений

Наприкінці XVI століття розчарований чоловік на ім’я Міцуо Садатомо блукав пустелею Японії. Він сподівався отримати чудове нат­хнення від буддійського ченця Кобо Дайсі, який жив у ІХ столітті. Шістнадцять днів провів Міцуо на самоті й у молитві, проте нічого не сталося. Але його зусилля не були марними. На сімнадцятий день дух давно померлого монаха показався терплячому Міцуо та посвятив благочестивого чоловіка в усі «таємниці кохання юнаків».

Історія про Міцуо Садатомо та його зустріч із буддійським ченцем, який мав таке благословенне розуміння священної гомосексуальності, була описана самим Міцуо. Ця історія стала вступом до його книжки «Кобо Дайсі», опублікованої в 1598 році. Решта книжки містить докладні рекомендації від святого Кобо Дайсі, також відомого, як Кукай, щодо того, як ченці можуть інтерпретувати різні натяки від чоловіків-новачків, як спокусити їх і які види сексуальних технік і позицій ченці повинні використовувати, якщо вони привернули увагу молодих хлопців1.

Бачення Кобо Дайсі сексу між чоловіками як сексуального таїнства не властиве релігійному ставленню до гомосексуальності. Проте воно спростовує поширене переконання, буцімто масове релігійне засудження одностатевого сексу є одностайним. Але той факт, що багато релігій негативніше ставляться до гомосексуальності, ніж до дошлюбної гетеросексуальності, не означає, що існує фундаментальний конфлікт між релігією та гомосексуальністю. Згідно з баченням Міцуо, гомосексуальні стосунки можуть однаково вважатись і священними, і проклятими. Немає нічого в його релігії, що б визначало її ворожість до гомосексуальності.

Низка учених стверджувала, що гомосексуальність аж ніяк не може бути непроблемною категорією. Як ми вже бачили у випадку гетеросексуальності, гомосексуальність чужа для більшості релігій і культур. У багатьох релігійних і культурних контекстах вирішальне значення має не стать вашого сексуального партнера, а те, що ви насправді робите з ним або нею. У багатьох інших релігійних контекстах, з іншого боку, стать партнера більш важлива, що є нормою сьогодні, оскільки чоловіча й жіноча сексуальність не вважаються паралельними явищами, це також стосується й гомосексуальності. Споглядаючи на відношення релігії до одностатевої сексуальності, варто мати на увазі, що гей або лесбіянка як індивід є сучасним явищем. Поняття гомосексуальності з’явилося лише в ХІХ столітті. Люди мали статеві контакти з особами тієї ж статі за всіх часів, але не завжди існувало розуміння, що одностатева сексуальність є частиною ідентичності людини, яке поширене у сучасному західному суспільстві. Раніше майже не існувало аналогів сучасних геїв і лесбіянок, проте завжди були люди — носії ідеї, за якої краще уникати сексуальних відносин із людьми протилежної статі.

Сексуальну ідентичність представників середнього класу можна умовно поділити на три основні категорії: гетеросексуали, які мають сексуальний потяг і статеві контакти з людьми протилежної статі; геї та лесбіянки, які мають сексуальний потяг і статеві контакти з людьми тієї ж статі; бісексуали, які мають сексуальний потяг і статеві контакти з людьми обох статей.

Але навіть сьогодні ці категорії не є чіткими. Більшість людей, які мають статеві контакти з людьми тієї ж статі, однаково не визначають себе людьми нетрадиційної орієнтації. Такі люди живуть головно гетеросексуальним життям, але мають або мали статеві контакти з людьми тієї ж статі. Вони досі вважають себе гетеросексуалами або взагалі не відносять себе до жодної категорії сексуальної ідентичності. У Норвегії 14 відсотків людей, які позиціонують себе як гетеросексуали, стверджують, що вони відкриті для сексу й з особами тієї ж статі, 4 відсотки вже мали такі сексуальні зв’язки. Три з десяти гетеросексуальних жінок у віці до 30 років готові до сексу з іншою жінкою². Різні дослідження в Пакистані показують, що переважна більшість чоловіків, які мають статеві контакти з іншими чоловіками, одружена. Згідно з дослідженнями 2000 року, 49 відсотків пакистанських водіїв вантажівок мали статеві контакти з іншими чоловіками, хоча 83 відсотки — одружені³. За даними опитування, проведеного в Ірані у 2009 році, 24 відсотки жінок і 16 відсотків чоловіків мали гомосексуальний акт⁴. Дослідження Альфреда Кінсі з США від 1948 року показало, що 37 відсотків чоловіків мали статеві контакти з іншими чоловіками, тоді як аналогічний показник серед жінок становив 14 відсотків⁵. Опитування, проведене переважно серед російських православних студентів-медиків у Моск­ві в 1907 році, показало, що 42 відсотки «навчилися мастурбувати» від інших чоловіків і хлопчиків⁶. Дослідження 1963 року свідчить, що 44 відсотки всіх студентів чоловічої статі (і мусульман, і християн) Американського університету Бейрута мали сексуальні стосунки з іншими чоловіками⁷.

Варто мати це на увазі, розглядаючи більш пильно мінливе релігійне ставлення до гомосексуальності. Досліджуючи цю царину, важко знайти дійсні категорії, які є значущими, як для нас, так і для інших релігій та культурних контекстів.

Благословенна гомосексуальність

Буддійське бачення Міцуо Садамото священної гомосексуальності не єдине в релігійному ландшафті, і воно не є домінуючою тенденцією. Жодна з основних релігій не має однозначно позитивного ставлення до гомосексуальності, проте серед усіх релігій можна знайти більш-менш позитивне відношення. У рамках будь-якої релігії завжди є вірні, які стверджують, що їхня релігія має розглядатись як гомопозитивна.

Міцуо втілює цю ідею в рамках японського буддизму. Буддійські монастирі в Японії були відомі як місце, де існувала гомосексуальна любов, зазвичай між чоловіками різного статусу та віку. Деякі чоловіки пішли в чернецтво саме через любов до інших чоловіків⁸.

Буддизм і чоловіча гомосексуальність особливо тісно пов’язані одне з одним у Японії. Вважається, що езотеричний буддизм і гомосексуальний чоловічий секс започаткував у Японії в ІХ столітті бодхісаттва Кобо Дайсі, той самий, який просвітив Міцуо щодо сексу між чоловіками⁹. Протягом XIV—XVI століть набув популярності прозовий жанр тіго-моногатарі — збірки оповідань про стосунки між ченцями та юними послушниками (тіго). Ці історії зазвичай закінчуються тим, що монах утрачає свого коханого, але саме через цю втрату досягає найвищого визнання. Гарний молодик насправді є втіленням великого бодхісаттви, буддійського святого, який за допомогою гомосексуального акту наділяє ченця просвітленням¹⁰.

Кітамура Кігін, учений і радник при сьогунаті Токугава, у 1667 році опублікував збірник гомоеротичних віршів «Квіти азалії», де центральну роль грає знов-таки буддизм. Більшість віршів — це освідчення в коханні, які монахи присвячували молодим послушникам. Найстаріший вірш, датований Х століттям, вірогідно, належить учневі Кобо Дайсі¹¹. Кігін достатньо чітко пов’язує гомосексуальність і буддизм. У передмові він пише:

«Позаяк Будда заборонив відносини між чоловіками та жінками, ченці не мали іншого вибору, оскільки вони не були зроблені ні з каменю, ні з дерева, крім як практикувати кохання з хлопчиками… Ця форма кохання виявилася глибшою від кохання між чоловіком і жінкою. Вона вражає серце аристократа та воїна. Навіть гірські жителі пізнали це задоволення»¹².

Ми знову зустрічаємо постать старого святого-гомосексуала Кобо Дайсі в збірці оповідань «Дзеркало чоловічого кохання», написаній Іхара Сайкаку в 1684 році. На думку автора, «Кобо не проповідував глибину задоволення від цього кохання [між чоловіками] поза монастирями, тому що він боявся вимирання людства»¹³. В передмові Сайкаку пов’язує секс між чоловіками не тільки з буддизмом, а й з японською національною релігією — синтоїзмом. Спираючись на міфологію синтоїзму, Сайкаку вважає, що чоловіча гомосексуальність існує від початку часів, походячи від фалічного «дорогоцінного спису з небес». Гетеросексуальність з’явилася на покоління пізніше¹⁴. Інакше кажучи, Сайкаку стверджує, що релігійною основою буддійських храмів і синтоїстських святилищ було їхнє функціонування як місце зустрічей чоловіків, які бажали інших чоловіків¹⁵.

Сучасний рівень визнання гомосексуальності в Японії не має нічого спільного з минулим значною мірою через зовнішні впливи та прагнення японської влади модернізувати свою країну за західним зразком. Така трансформація ставлення до цього питання трапилася ще в середині ХІХ століття, коли країна після тривалого терміну ізоляції вперше відкрила себе зовнішньому світові. В 1873 році за німецьким прикладом була введена заборона на секс між чоловіками. Через десять років за порадою французьких правознавців ця заборона була скасована, оскільки гомосексуальність більше не мала суспільного визнання й, отже, втратила і свою центральну роль у релігії¹⁶.

Якщо залишити Японію та перетнути Жовте море, можна виявити, що в китайському суспільстві довгий час існувало схоже сприйняття сексу між чоловіками. Від ІІ століття до н.е. гомосексуальність відігравала ключову роль у китайському буддизмі. Так само як буддизм був тісно пов’язаний із синтоїзмом у Японії, важко відрізнити буддійські, даоські, конфуціанські й інші найдавніші китайські релігійні вірування одне від одного. Чоловіча гомосексуальність була прийнята на найвищому рівні суспільства, що дає уявлення про релігійний світогляд у Китаї. Сима Цянь близько І століття до н.е. у своїх відомих працях пише про імператорів-гомосексуалів початку династії Хань¹⁷. Наприклад, імператор Вень закохався в човняра імператорського палацу після того, як йому приснилося, що той допоміг йому досягти безсмертної обителі¹⁸. Пізніше імператор Вень був похований разом зі своїм коханцем, хоча обидва чоловіки були одружені¹⁹. Сумісне поховання показує, як позитивно у релігійному контексті розглядалась одностатева любов. Це позитивне розуміння збереглося навіть після правління династії імператорів Хань, незадовго до народження Христа, від часів імператорства Ай-ді, який настільки був зачарований своїм коханцем, що призначив його головнокомандувачем армії. Він навіть уважав за краще відрізати рукав своєї дорогоцінної туніки, ніж потурбувати сон свого коханця. Така історія постійно переказується в китайській літературі, тому любов між чоловіками згадується як «пристрасть відрізаного рукава»²⁰. Під проводом некитайських династій, наприклад монголів і маньчжурів, ідея гомосексуальності не викликала значного захоплення²¹. Як і в Японії, китайська опозиція гомосексуальності зросла під впливом Заходу. Коли владу перебрали комуністи, гомофобія захопила Китай, хоча гомосексуальність ніколи офіційно не була заборонена²². Були періоди активного переслідування; за часів правління Мао гомосексуальність була визначена «такою, що не існує»²³.

Позитивне ставлення релігії до гомосексуальності в Японії та Китаї слід також розглядати в більш широкому контексті буддизму. Як указував Кітамура Кігін, поширеність гомосексуальності в чернецтві спричинена загальною опозицією буддизму до гетеросексуальності²⁴. Згідно з буддизмом, найгіршим аспектом сексу було продовження роду, тому гомосексуальність уважалася кращою за гетеросексуальність. Тож не дивно, що одностатевий секс дістав широке визнання в інших гілках буддизму.

Надлишок бажання становить проблему незалежно від сексуального партнера. Різні ранні буддійські тексти в не дуже позитивному світлі описують так званих pandaka, жінкуватих чоловіків, звинувачуючи їх у потязі до чоловіків-не-pandaka. У цьому випадку проблему становить не одностатевий аспект, а нестримне бажання. Отже, pandaka прирівнюються до жінок-повій або хтивих молодих дівчат. Тому Будда відмовився висвячувати pandaka в монахи²⁵.

Усе ж мати статеві стосунки з женоподібним чоловіком-pandaka було менш тяжким злочином для ченця, ніж займатися сексом із жінкою. Найменш тяжким злочином було займатися сексом із чоловіком-не-pandaka, який не страждає від безмежного бажання, що притаманно жінкам і pandaka²⁶. Отже, тут ми маємо цікаву й абсолютно чітку розстановку різновидів сексу та визначення, що саме є найменш тяжким для ченця. Найкраще займатися сексом зі «звичайними» чоловіками, а потім уже із чоловіками-pandaka. Очевидно, гетеросексуальний акт є найгіршим вибором.

У Тибеті характерними були більш тонкі відносини між ченцями²⁷. Однак існував особливий орден ченців, відомих своєю жагою до інших чоловіків. Монахи доб-доб були ультрамаскулінні, дуже войовничі; крім того, вони наносили на обличчя темні тіні, щоб здаватися ще агресивнішими. Монахи доб-доб, яких часто наймали як охоронців через їхні бойові навички, не тільки мали стосунки з молодими ченцями, а й «славилися» тим, що викрадали чоловіків²⁸.

Тхеравада — найстаріша школа буддизму, поширена у Шрі-Ланці та Південно-Східній Азії, — не практикує ту саму терпимість до гомосексуальності в стінах монастирів, як у традиційній Японії та Тибеті. Але все ж таки покарання за гетеросексуальний акт зазвичай було жорстокішим, ніж за гомосексуальний. Тоді як покаранням за гетеросексуальний акт було вигнання з монастиря, секс із чоловіками карався зазвичай лише призначенням незначного покаяння²⁹. На практиці тонкі сексуальні стосунки між ченцями не мали наслідків узагалі³⁰. На відміну від гетеросексуальності, гомосексуальність не становить виклику для чернечого життя, оскільки це не включає в себе сімейні обов’язки або вірність комусь за межами монастиря³¹.

Утім, неправильно вважати, що буддизм має позитивний погляд на гомосексуальність. Прикладом позитивного ставлення є лише секс між чоловіками. Що ж до сексу між жінками, то він зазвичай розглядається в більш негативному світлі. Тоді як до сексу між чоловіками ставилися з терпимістю, а іноді сприймали як дещо священне, відношення до сексу між жінками було іншим. Бажання, з погляду буддизму, є однією з найнегативніших ознак сексу. Оскільки жінка в буддизмі розуміється як істота, сповнена сексуального бажання, жіноча сексуальність більш гріховна³². Отже, неможливо прирівнювати секс між жінками до сексу між чоловіками. У черниць значно суворіші правила, ніж у ченців: черниці не мають права спати разом в одному ліжку, їм забороняється роздягатись одна перед одною, розмовляти про секс, масажувати одна одну або купатися в одній воді. Дорослим черницям забороняється сідати на ліжко молодої дівчини або оглядати її одяг³³.

Добре відомо, що секс між чоловіками був поширений і прийнятий у Стародавній Греції. Але менш відомо, що це також пов’язано з релігійними переконаннями. Не було ніякого релігійного засудження чоловічої гомосексуальності, навпаки, існувало багато релігійних ідеалів таких стосунків. Більшість богів чоловічої статі мали стосунки зі смертними юнаками. Зевс так закохався в хлопчика Ганімеда, що привів його на Олімп. Аполлон покохав уродливого Гіацинта. Закоханий Посейдон викрав молодого Пелопа. У різних творах мистецтва проводяться чіткі паралелі між тим, як чоловіки намагаються спокусити один одного і як боги намагаються спокусити смертних чоловіків³⁴. За словами пое­та V століття до н.е. Піндара, кохання літніх чоловіків до юнаків було безпосередньо натхнене богами³⁵.

Попри заборону сексу в храмах, вони однаково використовувались як місце побачень. На стінах храмів залишилася безліч написів на кшталт: «Тут лежали Ясон із Гектором»³⁶. Іноді не тільки місце залучає секс до релігійного контексту. У храмі Аполлона на острові Санторіні можна прочитати таке зізнання VII століття до н.е.: «Згідно з волею Аполлона Дельфійського, Крімон злягався тут із сином Батікла»³⁷.

Сексуальні стосунки між чоловіками були по-різному інституціоналізовані в грецьких містах-державах. Зазвичай у парі був старший, активний, партнер і молодший — пасивний. Ця модель символізує стосунки між чоловіками-богами та чоловіками-смертними. Так само як у гетеросексуальному акті, в якому жінка зазвичай пасивна учасниця, партнери у гомосексуальних зносинах не можуть бути рівноправними. Секс між соціально рівноправними партнерами розглядався не тільки як негрецький, а й іноді навіть як нелюдський³⁸.

У Фівах молоді та старші чоловіки часто жили разом як пара, одночасно перебуваючи в шлюбі з жінками³⁹. Ця практика мала релігійні аспекти, і в 378 році до н.е. у місті був заснований військовий «Священний загін», який складався зі 150 чоловічих пар⁴⁰. Ця священна гомосексуальна армія допомогла Фівам здобути недовгу, але міцну гегемонію над усією Грецією. У класичній і елліністичній Спарті існували суворі правила щодо поведінки закоханих чоловіків. Старший коханець ніс відповідальність за поведінку молодшого⁴¹. На Криті практикувався ритуал викрадення молодими хлопцями молодших від себе для проведення формального обряду переходу від дитинства до мужності. Для юнака було ганьбою, якщо його ніхто не викрав, це означало, що він недостатньо привабливий. Цей ритуал утілював не тільки релігійні переконання юнаків, викрадених богами, а й прийняття жертви Зевсом у випадку, якщо юнак повертався додому⁴².

Хоча римляни не поділяли грецькі погляди щодо священності сексу між чоловіками, молодий і вродливий Антиной був проголошений богом (головно тому, що був коханцем римського імператора Адріана) після того, як потонув у Нілі в 130 році до н.е.⁴³ Хоча більшість коханців імператорської сім’ї набували лише формального культового статусу, цей гомосексуальний красень-бог став популярною особою в усьому Східному Середземномор’ї і його культ зберігся ще на кілька десятиліть після смерті імператора Адріана⁴⁴. Поклоніння йому навіть прирівнювалося до поклоніння Ісусу⁴⁵, і більшість християн були глибоко стурбовані стійкістю культу божественного молодого коханця імператора⁴⁶.

У синтоїстській традицій, як і в буддійській, ставлення до статевих контактів між жінками й між чоловіками значно відрізнялося. Секс між жінками розглядався як щось ненормальне, оскільки статевий акт уважався нормальним, якщо один партнер проникає в іншого. Це означало, що секс між чоловіками сприймався природним, тоді як секс між жінками — ні⁴⁷.

Поетеса Сафо, яка жила на Лесбосі та Сицилії на зламі VI та V століть до н.е., відома своїми любовними віршами, присвяченими її молодим ученицям, проте її поезія, здається, залишається унікальною протягом понад тисячі років існування грецької релігії. Варто зазначити, що по божественну допомогу в коханні вона звертається до Афродіти, так само як вона зробила б, якби мала гетеросексуальні стосунки⁴⁸.

Греки добре усвідомлювали, що жінки можуть закохатися в інших жінок, проте сексуальне завершення такого роду кохання розглядалось як фізичний виклик, тому що воно не вписується в розуміння сексу, за яким має існувати активна та пасивна сторона. Дещо висвітлює це розуміння грецька історія про Іфіс, дівчину з Криту, яка виховувалась як хлопчик. Закохана в дівчину, з якою вона була заручена (всі думали, що Іфіс — чоловік), Іфіс впадає у відчай, тому що власне кохання видається їй неприродним: «Корова не горить у коханні до іншої корови, кобила не горить у коханні до іншої кобили» (Іфіс, очевидно, не знала про чималу кількість випадків лесбійського сексу в тваринному світі). Боги, проте, згодні з думками Іфіс щодо неприродності лесбійського сексу, але замість того, щоб засуджувати Іфіс за її любов, вони висловлюють співчуття бідолашній молодій жінці. Боги вирішили втрутитись і допомогти їй. Богиня Ісіда перетворила Іфіс на чоловіка, відтак її кохання до жінки могло вважатися природним⁴⁹.

Сучасна модель сприйняття одностатевого сексу не відбиває закономірність, характерну буддизмові, синтоїзму та давньогрецькій релігії. Незважаючи на те що секс між чоловіками був прийнятний, передбачалося, що він не буде відбуватися між чоловіками, рівними за віком або соціальним статусом. Розглядаючи релігійне ставлення до сексу між жінками та сексу між чоловіками, зрозуміло, що ніколи не йшлося про одностатеву сексуальність як загальну категорію. Фактично релігія приймала тільки певний тип чоловічої сексуальності.

Усі приклади, де чоловіча гомосексуальність добре інтегрована до традицій певних релігій, взяті з історії. Завдяки багатьом історичним обставинам ці конкретні релігійні традиції не зазнали змін аж до наших днів. Ті релігійні переконання, які ми розглядали, є давніми, проте це не применшує той факт, що релігія як явище може мати позитивне ставлення до гомосексуальності. Зрештою, давня опозиція до гомосексуальності більшості релігій використовується як аргумент для ворожого ставлення до неї й сьогодні. Але, утім, важливо знати, що в міфічній давнині існували й релігії з позитивним ставленням до одностатевих стосунків.

Інші межі статі

Різні типи транссексуальності часто пов’язані з релігійним прий­няттям одностатевої сексуальності. У різних релігіях людина може або могла частково відмовитися від своєї біологічної чоловічої або жіночої статі та перебрати роль протилежної статі. Такі люди часто мали сексуальні стосунки з людьми тієї ж біологічної статі. Ця модель також означає, що ті, хто залишається в рамках своїх чоловічих або жіночих ролей, можуть мати одностатевий секс із людьми, які кидають виклик своїй гендерній природі, без необхідності виходити за межі своєї сексуальної ролі.

Ця модель сексуальності поширена в різних суспільствах, проте залишилася відносно недоторканою основними релігіями. Терміни, що використовуються для цього явища, варіюються, але антропологи часто називають це третьою статтю, або бердачи (з перської мови). Сучасні корінні американці вважають, що в таких особах співіснують два духи людей. Транссексуали або трансгендери — це інші терміни, які використовуються для опису людей, що виходять за рамки традиційних чоловічих і жіночих гендерних ролей.

У багатьох північноамериканських віруваннях стверджувалося, що такі люди мають дві душі, отримані в богонатхненних снах і видіннях⁵⁰. У індіанців осейджи, лакота й омаха богиня з’являлася молодим людям у видіннях у контексті обрядів переходу і давала їм вибір між чоловіками та жінками. Ті, хто мали бути ініційовані, іноді навмисно вибирали протилежну стать, і в цьому разі вони повинні були жити відповідним чином. В інших випадках богиня дурила їх у виборі. Отже, заклик жити з двома душами був іноді просто божественним нав’язуванням, а не тим, чого людина справді хотіла⁵¹. В багатьох традиційних північноамериканських релігіях люди з двома душами часто грали ключову роль, оскільки вони вважалися священними особами, які мали тісний контакт із богами⁵². Таке вірування панувало серед багатьох індіанських племен: шаєнн, фокс, хідатса, кайова, лакота, мохаве, навахо, папаго, саук, йокут, юрок і зуні⁵³.

Деякі північноамериканські вірування допускали шлюб між двома людьми однієї біологічної статі, проте тільки якщо один із партерів був людиною двох душ. Відомий політичний і релігійний лідер лакота Дикий Кінь мав дві дружини-winkte з двома душами⁵⁴. Жінка з двома душами, або koskalaka, могла взяти дружину з благословення богині лакота на ім’я Подвійна Жінка⁵⁵. В інших народів подібний шлюб був або рідкісним, або забороненим. Це не означало, що одностатевий секс не дозволявся, а людина з двома душами вважалася сексуально розпусною⁵⁶. Молоді індіанці саук і фокс спочатку повинні були зай­нятися сексом з одним із чоловіків із двома душами, перш ніж бути допущеними до чоловічого товариства⁵⁷.

Подібні стосунки між релігією, одностатевою сексуальністю та гендерним вираженням можна знайти в багатьох африканських країнах. Згідно з традиціями релігії йоруба південного заходу Нігерії, всі священики, які беруть участь у ритуалі виклику духів, мають бути одягненими як жінки, незалежно від їхньої біологічної статі⁵⁸. Секс між чоловіками також пов’язаний із магією, тому він допомагає зменшити відстань між людським і божественним виміром у космосі⁵⁹. На кордоні між Ганою та Буркіна-Фасо мешкає народ дагара, який вірить, що чоловіки, які мають статеві контакти з чоловіками, слугують порталами між цим світом і світом духів⁶⁰. Трансгендерні чоловіки, які мали статеві контакти з чоловіками, також відіграють центральну роль у культі борі (танці одержимих духами людей) народу хауса доісламської Сахелі⁶¹.

Далі на південь Африки, серед народу овамбо, на кордоні Анголи та Намібії, чоловіки, одягнені як жінки, традиційно були цілителями та шаманами. Вони також одружувалися з іншими чоловіками⁶². Серед народу іла в Замбії гомосексуальних чоловіків часто вважають пророками⁶³. У народу меру в кенійських високогір’ях чоловіки-mugawe одягаються як жінки й іноді одружуються з іншими чоловіками. Ці чоловіки-mugawe, як і в інших народів, відіграють особливу провідну релігійну роль⁶⁴. У релігії вуду на Гаїті, яка має африканське коріння, богиня Езрулі Фреда є покровителькою жінкуватих чоловіків, які мають статеві контакти з іншими чоловіками⁶⁵. Незважаючи на те що гаїтянське суспільство не надто позитивно ставиться до гомосексуальності, чоловіки, які відкрито живуть гомосексуальним життям, зазвичай приймаються духовенством релігії вуду⁶⁶.

В африканських суспільствах існує безліч інших різновидів узаконених рамок для одностатевої сексуальності. Проте не завжди легко визначити, якою мірою релігія втручається в їхнє регулювання. Іноді релігія залучається тоді, коли люди беруть активну участь у межах того, що зазвичай вважається прийнятним щодо сексу й сексуальності. Британський соціальний антрополог Брайан Мак-Дермот розповідає, як наприкінці 1960-х років місцевий пророк народу нуер в Ефіопії зреагував на чоловіка, одягненого в жіночий одяг. Пророк порадився з духами і проголосив, що цей чоловік буде вважатися жінкою та звертатися до нього треба «вона». Вона тепер повинна була одягатись як жінка, і їй було дозволено взяти чоловіка⁶⁷.

У скандинавській дохристиянській релігії існували певні релігійні переконання, пов’язані із сексом між чоловіками. Скандинавський шаман, який міг уступити в контакт із нелюдським виміром, був пов’язаний з ergi — пасивною гомосексуальністю⁶⁸. Проте це не ототожнювалося з будь-яким спільним релігійним прийняттям сексу між чоловіками. Це було порушенням норм сексуальної моралі, що сприяло розвиткові надприродних здібностей шаманів. Звинувачувати чоловіка в ergi вважалося серйозною образою⁶⁹, і це означало, що шамани-чоловіки грали досить суперечливу роль у скандинавському суспільстві. Син Гаральда Прекрасноволосого, Рагнвальд Реттілбейне, був відомим шаманом у Хаделанді на південному сході Норвегії. Коли його брат Ейрік «Кривава Сокира» Гаральдссон спалив Рагнвальда живцем в його будинку та з ним вісімдесят інших шаманів за намовою свого батька, цей учинок, згідно зі свідченням ісландського історика ХІІІ століття Сноррі Стурлусона, «дуже хвалили»⁷⁰. Хоча Сноррі через власну християнську позицію міг і прикрасити цей епізод, утім, він свідчить про те, якими незахищеними були шамани в скандинавському суспільстві.

Релігійне визнання одностатевого сексу, коли один із партнерів грав альтернативну роль, не те ж саме, що прийняття одностатевої сексуальності загалом. У той самий час загальне визнання гомосексуальності, як правило, також включає визнання одностатевих стосунків, у яких один із партнерів діє поза межами традиційних статевих ролей, а не нав­паки. Релігії, достатньо відкриті для різних альтернативних гендерних ідентичностей, часто демонструють недостатнє визнання гомосексуальності, коли партнери залишаються в межах своїх традиційних статевих ролей; рідко де спостерігається інституціоналізація таких сексуальних відносин. Інакше кажучи, загальне бачення статі відрізняється, якщо релігія визнає існування понад двох статей. У більшості релігій немає уявлення про секс із людьми, які не є ні чоловіками, ні жінками. Якщо подивитися на це явище очима сучасної західної людини та прийняти його за приклад релігійного санкціонування гомосексуальності як такої, це буде неправильно. Крім того, слід мати на увазі, що багато людей у рамках таких релігій указують на ці традиції саме для того, щоб показати традиційне прийняття чогось іншого, крім гетеросексуальності. І вони цілковито праві.

Калічення, удушення, спалення, повішення

24 вересня 1731 року не був звичайним днем у голландському селі Фаан. До невеликої громади провінції Гронінгена були надіслані вояки, щоб зберегти порядок серед місцевого населення під час дійства, що мало стати публічним проявом християнської справедливості. По-перше, тіло селянина, який помер у місцевій в’язниці, вірогідно через тортури, було повішено догори ногами на шибениці. Після цього дванадцятьох чоловіків і дев’ятьох хлопчиків-підлітків, наймолодшому було всього чотирнадцять, вивели на площу для страти гарротою — прив’язані до стовпів, чоловіки були задушені товстим мотузком. Потім, поки вояки стримували натовп, схвильований через страту їхніх синів, батьків, братів, сусідів і друзів, двадцять два мерці були спалені, тож жоден із засуджених не був похований згідно з християнськими традиціями⁷¹.

Події у селі Фаан стали переломною точкою «благочестивого» християнського полювання на чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками. Усе розпочалось із серії свідчень і арештів в Утрехті за рік до цього. Протягом першої хвилі релігійного переслідування гомосексуалів було страчено принаймні 74 особи, а сотні інших засудили до страти заочно, після того як вони покинули країну. Тоді як чоловіки з Фаана були спалені, більшість страчених з Утрехту прив’язали до важких предметів і викинули в море⁷², для того щоб знищити всю решту засуджених.

Криваві масові страти в 1730—1731 роках у Нідерландах не є винятком. Це лише один зі зразків релігійних переслідувань людей, які мають статеві контакти з людьми своєї статі. Незважаючи на те що засудження гомосексуальності завжди було й досі притаманне більшості релігій, саме головні релігії — іудаїзм, християнство й іслам — традиційно вважаються найбільш гомофобними. І найагресивніше з-поміж них християнство. Витоки цієї кривавої історії можна знайти ще в Єврейській Біблії.

У П’ятикнижжі говориться: «Якщо чоловік займався сексом з іншим чоловіком, як із жінкою, то обидва здійснили мерзенний акт. Вони мають померти»⁷³. Однак існують докази того, що смертна кара призначалася не за всі статеві акти між чоловіками. Мерзенним і таким, що заслуговує на покарання, такий акт визначався у разі, якщо чоловік займається сексом «з іншим чоловіком, як із жінкою», тобто смертна кара з Божого благословення призначається лише за сам акт проникнення. Важливо, що П’ятикнижжя не містить жодної заборони на секс між жінками. Секс у юридичному сенсі є синонімом проникнення. Отже, в Єврейській Біблії немає засудження гомосексуальності як такої. Засуджується лише анальний секс між чоловіками.

Як ми вже згадували, немає нічого унікального в смертній карі за певні види сексуальної поведінки. Бог наказує вбивати чоловіків і жінок, які мають статеві контакти під час менструації, невірних жінок і чоловіків, які мають статеві контакти з жінками, які одружені або заручені з іншими чоловіками⁷⁴. Заборона на секс між чоловіками пояснюється тим, що це одна із сексуальних звичок сусідніх народів, отже ізраїльтяни повинні його уникати⁷⁵. Чоловічий анальний секс також слід розглядати в контексті біблійних указівок щодо ритуальної чистоти, спрямованих на збереження чітких гендерних категорій; проникання чоловіків один в одного можна легко зрозуміти як змішання цих категорій. Бог дивиться на чоловіків і жінок, які носять одяг протилежної статі, як на «мерзенність»⁷⁶. Не тільки гендерні категорії повинні зберігатись у чистоті. Серед різних сексуальних заборон у П’ятикнижжі забороняється носити «одяг, сплетений із льону та бавовни одночасно», а також орати за допомогою осла і вола, сіяти два види насіння в одному місці⁷⁷.

Для чоловіка займатися сексом з іншим чоловіком, як із жінкою, також означає, що «їхня кров буде на них»⁷⁸, можливо, саме тому вони змінюють іудейські гендерні категорії. Така зміна соціальних структур нерідко призводить до кровопролиття. Батьки мають повне право лая­ти своїх дітей, проте діти, які лають батьків, несуть криваву провину і, отже, повинні бути вбиті, так само як і чоловіки, які мають статеві контакти з прониканням з іншими чоловіками⁷⁹. Те ж саме стосується людей, винних у вбивстві⁸⁰, перелюбі, інцесті, зоофілії⁸¹, та людей, які одержимі «духом або чаклунством»⁸².

Однак сумнівно, що заборона на анальний секс між чоловіками в релігії ізраїльтян насправді була аж надто важливою. У П’ятикнижжі інші сексуальні заборони часто повторюються та надаються відповідні приклади, проте нічого конкретно не сказано про заборону анального сексу між чоловіками. Коли розповідається про любовний зв’язок сина царя Іонафана та молодого Давида, який згодом став царем, не говориться жодного слова на огуду їхніх тісних стосунків. Уперше, коли Іонафан побачив Давида, «він зрозумів, що його душа пов’язана з душею Давида, та Іонафан полюбив Давида як свою власну душу»⁸³. Іонафан дарує Давидові одяг і зброю на знак свого кохання та захищає від свого батька, царя Саула. Зі свого боку, Давид бажає, щоб Іонафан уклав «договір із домом Давидовим»⁸⁴. Обидва чоловіки полюб­ляли цілуватися⁸⁵. Стосунки між ними безпосередньо прирівнювалися до гетеросексуальних. Коли Іонафан був убитий, Давид впав у відчай і виразив свої почуття так: «Твоя любов коштує для мене більше, ніж любов жінки»⁸⁶.

Осуд святим Павлом як чоловічої, так і жіночої гомосексуальності є особливим для християнства, але, оскільки він був іудеєм, це не може розглядатися без посилання на заборону чоловічого анального сексу в П’ятикнижжі. Він не визнавав чоловіків, які мають статеві контакти з іншими чоловіками, що, ймовірно, є результатом його єврейського виховання. Проте, на відміну від Єврейської Біблії, Павло вважав, що одностатева сексуальність — це наслідок відвертання Бога. Гомосексуальність є покаранням, посланим Богом. Бог карав ідолопоклонників, змушуючи їх відчувати потяг до людей тієї ж статі. За словами Павла: «Ті, хто замінив Божу істину неправдою, поклонялись і слугували творінню замість Творця». Через це Бог наділив їх ганебними прист­растями, бо і їхні жінки змінили природне єднання на неприродне… так само й чоловіки, полишивши природне єднання з жінкою, розгорілися палкою пристрастю один до одного»⁸⁷. Те, що жінки, які мають статеві контакти з жінками, рівнозначні чоловікам, які мають статеві контакти з чоловіками, достатньо новий погляд, який Павло вводить у релігійний дискурс. Іудеї зазвичай не забороняли лесбійський секс, тоді як грецькі боги, навпаки, благословляли секс між чоловіками, а секс між жінками вважали неприродним. Рівнозначне ставлення Павла до чоловічої та жіночої гомосексуальності не надто властиве християнству, в якому чоловіча гомосексуальність часто зазнавала сильнішого осуду, ніж жіноча.

Проте повернемося до твердження Павла щодо того, що гомосексуальність є невідворотним наслідком гріховності, навіть незважаючи на те, що Бог іноді сам робить людей гомосексуалами як покарання за те, що вони втратили віру в нього, а самі люди повинні «взяти на себе покарання, за те що вони стали розпусними»⁸⁸. Павло порівнює гомосексуальність з «усякою неправдою, лукавством, користолюбством, злобою, заздрістю, вбивством, суперечками, оманою та лицемірством»⁸⁹. Він доходить такого висновку: «Вони знають, що Закон Божий говорить, що ті, хто робить такі речі, заслуговують на смерть». Утім, Павло не слідує Єврейській Біблії та посилається на П’ятикнижжя, де передбачені суворі покарання за чоловічий анальний секс. Коли він стверджує, що злодії, злі люди й ті, хто має позашлюбний або гомосексуальний секс, «заслуговують на смерть», він, імовірно, звертається радше до божественної справедливості, а не до людського закону. Проте такі погляди Павла зазвичай ігнорувались, а його слова використовували знову й знову, щоб виправдати страти гомосексуалів.

Ісус, на відміну від Павла, ніколи не згадував про гомосексуальність. Його чітке засудження позашлюбної гетеросексуальності дає змогу припустити, що він також не схвалював і чоловічої гомосексуальності, оскільки, згідно з іудаїзмом, вона була ідентичною позашлюбному сексові. Проте, оскільки Ісус виступив проти покарання невірної жінки, кажучи «йди й не гріши більше»⁹⁰, найімовірніше, він, так само як і Павло, вважав, що гомосексуальність не повинна ставати суб’єктом людського засудження.

Однак дещо ускладнює картину історія з Євангелія від Матвія про римського центуріона, який прийшов до Ісуса просити за свого хлопця-слугу, pais, який серйозно захворів⁹¹. «Pais» — це грецьке слово, яке означає молодшого коханця в гомосексуальній парі. Турбота центуріона щодо pais показує, що він для нього не просто слуга або раб. Лука, переповідаючи цю історію, називає хлопця і pais, і «раб», що не виключає можливості тісних сексуальних відносин між ним і центуріоном⁹². Історія про воїна та його pais закінчилася тим, що Ісус зцілив партнера в гомосексуальних стосунках без жодного докору. Тим самим він надав приклад толерантності для наслідування і євреями, й ідолопоклонниками⁹³. Залишається тільки гадати, чи схвалив би Ісус одностатеві шлюби.

Але все це, врешті-решт, тільки гіпотези, оскільки Ісус нічого конкретного про це не говорив. Незалежно від того, що мав на увазі Ісус, мало сплисти майже дві тисячі років, щоб позитивна щодо гомосексуальності інтерпретація його слів справила будь-який реальний вплив на християнство. Протягом християнської доби люди вважали за істину те, що Ісус засуджував гомосексуальність, хоча немає жодних писемних доказів, що це саме так.

Жорстоке засудження одностатевої сексуальності євреями, християнами та мусульманами отож починається зі страти за проникаючий секс між чоловіками, запропонованої Єврейською Біблією на основі релігійних норм, які стосуються чистоти й інших загальніших правил сексу. Відомий іще один епізод у П’ятикнижжі, який спершу мав мало спільного з гомосексуальністю, проте посідав чільне місце у формуванні ставлення до неї в рамках цих трьох релігій. Це історія про Содом.

Після того як Лот, племінник Авраама, оселився в Содомі, він зустрічає двох ангелів біля міських воріт і запрошує їх до своєї оселі. Незабаром уся чоловіча половина населення зібралась і почала вимагати, щоб Лот «вивів ангелів до них, щоб вони пізнали їх» або «щоб могли зайнятися сексом із ними»⁹⁴. Переклади уривку відрізняються, проте з іудейського оригіналу чітко зрозуміло, що чоловіки мали намір зґвалтувати небесних гостей. Ангели пропонують Лотові та його сім’ї втекти з міста, після чого Бог знищує Содом і сусіднє місто Гоморру, пославши на містян дощ із сірки та вогню.

Незважаючи на сексуальні зазіхання жителів Содома щодо ангелів, найбільшим їхнім гріхом був не секс між чоловіками; згідно з іншим біб­лійним уривком, первісна причина покарання Содома — це відсутність поваги до правил гостинності⁹⁵. Згідно з іншими джерелами, причиною покарання було бажання содомітів займатися сексом із нелюдськими істотами⁹⁶, їхня безбожність⁹⁷ і загальна гріховність⁹⁸.

У Книзі Суддів наведена історія, дуже схожа на ту, що трапилась у Содомі. Чоловіки ізраїльського міста Гіва зажадали зайнятися сексом із левітом, літнім чоловіком, який перебував у місті як гість. І знову проблему становили не гомосексуальні стосунки, а порушення правил гостинності. Чоловіків Гіви не хвилювала стать їхньої жертви, вони були б цілком задоволені, якщо б їм дозволили зґвалтувати й співмешканку гостя⁹⁹.

Ісус теж пов’язував злочин у Содомі не з гомосексуальністю, а з браком гостинності¹⁰⁰ та загальною відсутністю справжньої віри¹⁰¹. Іудейський філософ Філон за часів Христа був першим, хто визначив бажання содомітів займатися сексом з іншими чоловіками як один із гріхів, який призвів до знищення їхнього міста: «Вони не тільки втручались у шлюб свого сусіда, бажаючи жінки, а й лягали з іншими чоловіками»¹⁰². Варто зазначити, що Філон говорить про гомосексуальну схильність содомітів як наслідок відсутності обмежень їхніх загальних сексуальних прагнень, оскільки вони також спали з чужими дружинами. Розуміння гомосексуальності як основного гріха содомітів неодноразово підкреслює іудей Йосип Флавій та ранні християни: Климент Александрійський і Августин¹⁰³. Відтоді зв’язок між Содомом і чоловічим анальним сексом став звичним поясненням причини руйнування міста. «Содомією» пізніше почали називали анальний секс у цілому, і гетеросексуальний, і гомосексуальний.

Початкове неправильне трактування, за яким чоловіча гомосексуальність була причиною Божого руйнування Содома, мало жорстокі та часто летальні наслідки в сексуальній історії релігії. Ідея, згідно з якою секс між чоловіками може накликати кару Божу, становить основу негативного ставлення до гомосексуальної поведінки чоловіків. Водночас заборона на секс під час менструацій та інші схожі злодіяння, які заслуговують на смертну кару, описані в П’ятикнижжі, були згодом забуті в християнстві, а заборона на секс між чоловіками постійно переформульовувалась у нових контекстах.

Євреї не дотримувалися вказівки П’ятикнижжя страчувати гомосексуальних чоловіків. Навіть незважаючи на думку Маймоніда, який уважав, що таке покарання цілком справедливе¹⁰⁴, воно набуло достатньо малої підтримки, у всякому разі, євреї не поспішали його втілювати. Рабиністичний іудаїзм здебільшого мало звертав уваги на гомосексуальність, так само як це було за часів Старого Завіту¹⁰⁵. Йосеф бен Ефраїм Каро, палестинський рабин, у XVI столітті взагалі не торкався теми одностатевого сексу, хоч і вказував на те, що євреї нібито не схильні до гомосексуальності, тому чоловікам дозволялося проводити час наодинці. Однак такі зустрічі все ж таки були не рекомендовані, і, звичайно, чоловіки не мали права розділяти ложе один з одним¹⁰⁶. Інші християнські мислителі вважали, що ці застереження дійсні тільки для євреїв, які проживають у мусульманських країнах, оскільки секс між чоловіками був радше поширений серед мусульманських, ніж християнських чоловіків¹⁰⁷. Чоловіки-євреї в мусульманській Іспанії старанно наслідували любовній поезії про кохання мусульманських чоловіків до молодих хлопчиків. Хоч єврейські любовні поезії рідко були настільки еротичними, як мусульманські, не можна ігнорувати той факт, що єврейські чоловіки сподівалися на значно більше, ніж просто поцілунки й обійми, про які вони писали¹⁰⁸. Не всі грамотні євреї хотіли бути викритими. Враховуючи те, що П’ятикнижжя забороняє анальний секс між чоловіками, рабиністична влада обговорила точний рівень проникнення, який уважався б анальним сексом. Одні називали анальним сексом тільки повне проникнення пеніса, інші «навіть трохи» теж кваліфікували як анальний секс¹⁰⁹.

Рабиністичний іудаїзм приділяє чоловічій гомосексуальності менше уваги, ніж П’ятикнижжя, секс між жінками відверто засуджується, чого немає в Єврейській Біблії¹¹⁰. Маймонід, наприклад, пов’язував лесбійський секс із сексуальною практикою єгиптян, а П’ятикнижжя забороняло робити те, що роб­лять єгиптяни. Отже, лесбійський секс також заслуговує на смертну кару, але Маймонід уважав, що шмагання є достатнім покаранням для жінок, які практикують такий секс¹¹¹. Інші єврейські авторитети дотримувалися думки, що лесбійський секс взагалі не є сексом¹¹². У всякому разі, очікувалося, що жінки, які мали лесбійський секс, візьмуть шлюб із чоловіками. За доби Середньовіччя чоловікам надавалося право карати своїх дружин, якщо ті були спіймані на лесбійському сексі¹¹³. Той факт, що тільки чоловіки, а не суспільство мали право карати жінок, демонструє, що лесбійський секс був цілком приватною справою, а не серйозним гріхом. Наприклад, якщо чоловік підтримував зв’язок його жінки з її подругами, тоді все було гаразд.

У християнському світі ставлення до гомосексуальності часто ускладнювалося тим, що існував розподіл повноважень між церквою й державою. Тільки держава могла скласти мандат на проголошення найсуворіших покарань, тому це часто стримувало церкву в її прагненні страчувати людей. І знову ж Содом часто згадується для підтримки заборони на секс між чоловіками, а тяжкість покарань виправдовується долею Содома.

Хоча важко стверджувати, що християнство будь-коли приймало гомосексуальність загалом, проте в певні часи боротьба з нею була не надто жорсткою. Ельвірський собор в Іспанії на початку IV століття приділяв мало уваги одностатевій сексуальності. Жіноча і чоловіча гомосексуальність взагалі не згадувалися, хоча чоловіків, які «розбещують хлопчиків», відлучали від церкви¹¹⁴. Інакше кажучи, класична модель відносин старших чоловіків із юнаками піддавалася нападам, а в цьому, ймовірно, центральну роль грали язичницькі громади.

У 390 році християнський імператор Феодосій І ввів закон про страту вогнем будь-кого, хто «змінив» своє чоловіче тіло «на жіноче, практикуючи сексуальні акти, відведені для протилежної статі»¹¹⁵. Отже, карався тільки пасивний партнер в анальному сексі. У 538 році Юстиніан віддав наказ арештовувати й страчувати всіх чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, незалежно від того, були вони активними чи пасивними партнерами, але страта здійснювалася лише у разі, якщо чоловіки продовжували стосунки після попередження¹¹⁶. Закон мав радше принциповий, аніж практичний характер.

Положення про смертну кару спершу не мало значних наслідків для християнства. Практика смертної кари залишалася радше формальністю протягом наступних століть. Середньовічні церковні збори та книги єпитимії пропонували тільки різні види посту та покаяння¹¹⁷. При цьому засуджувався сам акт, а не намір, а відсутність згоди не зав­жди була достатньою підставою для уникнення покарання. Заборона на секс між жінками також існувала, хоча й була менш поширеною, ніж заборона на секс між чоловіками¹¹⁸. Відсутність будь-якої ваги санкцій проти гомосексуальності, ймовірно, також пов’язана з тим, що це було не публічне право, а церковні положення, які не передбачають повноваження здійснювати покарання.

У ранніх законах більшості германських народів, які навернулись у християнство, такі як англосакси, бавари, бургунди, сакси та лангобарди, не було жодної згадки про гомосексуальність¹¹⁹. Це врешті-решт змінилось. У королівстві вестготів, що розташовувалося на території нинішньої Іспанії, король якого в VII столітті перейшов у католицтво, єпископи були залучені до державного управління й активна і пасивна чоловіча гомосексуальність каралася кастрацією¹²⁰. У 829 році Паризька рада ввела смертну кару за содомію¹²¹, але, оскільки це було тільки канонічне право, не було жодних законних підстав для здійснення покарання. Для того щоб гарантувати втілення цього покарання, Бенедикт Левіта близько 850 року підробив частину законів Карла Великого 779 року, включивши рішення Паризької ради щодо введення смертної кари за содомію в закони Каролінгів, у результаті чого церковний наказ відразу став публічним правом. Ця фальсифікація Бенедикта Левіти законів Карла Великого мала досить істотний вплив на формування світського законодавства в християнських країнах. Тільки в 1836 році німецький учений викрив підробку¹²².

Поєднання християнського засудження та світського права виявилося фатальним для гомосексуалів. У Норвегії, де світська влада була не надто розвинута, за «Законами Гулатінгу» (бл. 1170 року) чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, дозволялося судити поза законом¹²³. Це означало, що можна було вільно вбивати гомосексуалів. В інших європейських країнах у поєднанні зі смертною карою застосовувалися ампутації та тортури. У ХІІІ столітті король Кастилії Альфонсо Мудрий пішов на крок далі, зробивши старий вестготський закон жорсткішим. За його наказом содомітів спершу публічно кастрували, а тоді вішали догори ногами й залишали помирати¹²⁴. Згідно з англійським законом 1290 року, содомітів ховали живцем¹²⁵. В Орлеані за часів Високого Середньовіччя за перше порушення такого штибу чоловікові вирізали яєчка, за друге — пеніс, а за третє — на нього чекало спалення на вогнищі¹²⁶. У Венеції содомітів закривали в клітці, яку підвішували високо над площею Сан-Марко. Там вони залишалися, поки не помирали від голоду й спраги¹²⁷. Іноді держави ініційовували прямі переслідування, заходи з виявлення та покарання чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, як, наприклад, в італійській Перуджі в ХІІІ столітті, в Іспанії за часів Колумба та Нідерландах у XVIII столітті¹²⁸. Після того як папа Григорій ІХ у 1233 році започаткував інститут інквізиції, церква дістала право сама карати «порушників» і активно цим правом користувалася. Іноді на багаттях спалювали значно більше содомітів, ніж єретиків¹²⁹. Інквізиція Арагону розглянула близько тисячі справ із содомії між 1570-ми та 1630-ми роками, за вироками по них було страчено щонайменше 150 чоловіків¹³⁰.

Іноді переслідування гомосексуальних чоловіків не відрізнялося від переслідування гомосексуальних жінок. Згідно з законом Орлеана, жінкам, як і чоловікам, за перше порушення видалялася частина статевих органів, за друге — присуджувалося повне видалення, а за третє — спалення на вогнищі¹³¹. В північному італійському місті Тревізо у чоловіків і жінок, звинувачених у гомосексуальності, прибивали статеві органи до стовпа. Так вони стояли цілий день, перш ніж були спалені¹³².

Але найчастіше лесбійський секс ігнорувався, на відміну від сексу між чоловіками. Коли в 1560 році певну кількість жінок Арагону звинуватили в гомосексуальності, судові органи ухвалили рішення, згідно з яким покарання зазнають тільки ті з них, хто використовував штучні фалоси, оскільки жіночий секс без проникнення взагалі не вважався сексом¹³³. Францисканський теолог Людовіко Марія Сіністрарі у своє­му коментарі до канонічного права стверджував, що жінки можуть бути звинувачені в содомії, тільки якщо одна з них має достатньо великий клітор, щоб проникнути в іншу жінку. Якщо виникли підозри, жінки підлягають огляду, і у разі виявлення достатньо великого клітора «необхідно вдатися до тортур, щоб суддя був упевнений у скоєнні злочину»¹³⁴.

Релігійний аспект християнського переслідування виявлявся дуже чітко, коли одностатева сексуальність асоціювалася з релігійною єрессю. Богомілам, катарам і тамплієрам інкримінували содомію. Чоловіки, звинувачені в содомії, були одночасно звинувачені в єресі, навіть якщо вони не вчинили нічого, що порушувало християнські вчення, крім гомосексуальної поведінки¹³⁵. Це пов’язано з вірою святого Павла, згідно з якою Бог покарав тих людей, які відвернулися від нього, змусивши їх відчувати потяг до людей тієї ж статі¹³⁶. Чоловіки, які відчували гомосексуальний потяг, обов’язково мали й хибну віру. Інші вважали, що до цього були залучені демонічні сили. Закони імператора Юстиніана наголошували на тому, що це диявол підбурює чоловіків займатися сексом з іншими чоловіками¹³⁷, що вочевидь суперечило поглядам святого Павла, який стверджував, що це Боже рішення.

Багато християн було особливо занепокоєно гомосексуальністю, бо вважали, що кожен може перейняти гомосексуальну поведінку. Впливовий отець церкви Василь Великий в IV столітті чітко розумів, що особливо привабливі для інших чоловіків юнаки. Він суворо застерігав ченців, наказуючи бути обережними, наприклад, сидіти подалі від молодшого брата, йдучи спати, подбати, щоб одяг одного не чіпав іншого, «краще дозвольте старшому братові лежати між вами». Василь уважав: бажання юнаків настільки сильне, що наражає їх на небезпеку. «Якщо молодший брат звертається до вас в хорі лице в лице, варто відповісти з опущеною головою, щоб випадково не дивитися йому прямо в очі, дозволяючи злу посіяти сім’я бажання, від якого ви пожнете тільки прокляття та руйнування»¹³⁸. Більшість пуритан колоніальної Нової Англії вірили, що всі люди сповнені і гомосексуальним, і гетеросексуальним бажанням, але справжній християнин повинен спрямувати це бажання на репродуктивний секс у шлюбі¹³⁹. Те ж саме переконання лежить в основі багатьох зусиль сучасних консервативних християн обмежити і рівний статус, і позитивні думки щодо гомосексуальності. Що ширше визнання та позитивніші думки про неї, то більше людей будуть піддаватися своїй латентній гомосексуальній похоті.

Заборона гомосексуальності не тільки пережила Реформацію, а й, як, наприклад, у Нідерландах XVIII століття, іноді діяла більш суворо, ніж раніше. В Англії переслідування гомосексуалів не було надто поширене аж до XVIII—XIX століть, коли десятки чоловіків були страчені, особливо під час наполеонівських воєн¹⁴⁰. Остання страта відбулась у 1836 році. Смертна кара за содомію була чинною в усіх англійських колоніях Північної Америки, крім Пенсильванії¹⁴¹. Більшість засуджених людей, утім, не були страчені, натомість побиті батогом і заслані, що викликало невдоволення серед окремих ченців, оскільки вони вважали, що такі гріховні дії мали каратися тільки смертю¹⁴².

У Норвегії смертна кара за статеві контакти з чоловіками збереглась і за часів Постреформації, тому що Біблія й тоді залишалася джерелом права¹⁴³. Смертна кара застосовувалася побожними християнами за ухилення від указівок Біблії як абсолютно чинного юридичного документа. У 1687 король Кристіан V видав закон, згідно з яким: «Акт, скоєний проти природи, карається багаттям і вогнем»¹⁴⁴, що знову ж таки означає, що всі чоловіки, звинувачені в гомосексуальності, повинні бути спалені. Після Реформації страта не приводилась у дію, що пояснюється, найімовірніше, датсько-норвезьким бажанням здебільшого приховати такий секс¹⁴⁵.

У 1842 році у Норвегії смертна кара за «акт, учинений проти природи» змінюється на «виправні роботи п’ятого ступеня»¹⁴⁶. Інші християнські країни й народи зберегли смертну кару. У Південній Африці страта за секс між чоловіками була скасована лише у 1907 році, хоча остання відбулась у 1831-му¹⁴⁷. Скасування смертної кари за чоловічу гомосексуальність у Норвегії було не наслідком покращення ставлення до одностатевого сексу, а результатом змін у застосуванні смертної кари. На практиці це означало м’якіше покарання, проте переслідування посилилося, оскільки після скасування смертної кари почастішали випадки порушення закону¹⁴⁸. У 1887 році закон був змінений, тоді злочин був визначений як «фізіологічний акт… між особистостями чоловічої статі», а в 1902 році максимальний термін виправних робіт скорочено до одного року¹⁴⁹.

Незважаючи на те що нацисти завжди негативно ставилися до євреїв та інвалідів, спочатку вони не надто переймалися питанням гомосексуальності. Коли в 1930-му Гітлерові подали скаргу на лідера штурмового загону Ернста Рьома за статеві контакти з чоловіками, Гітлер заявив: «Єдиною причиною будь-якого розслідування можуть бути сумніви, чи гідно офіцер штурмового загону… виконує свої службові обов’язки… Його особисте життя не може бути предметом розслідування, якщо це не суперечить фундаментальним принципам націонал-соціалістичної ідеології»¹⁵⁰. Таке толерантне ставлення до гомосексуальності, однак, викликало надзвичайно негативну реакцію християнської консервативної релігійної, буржуазної та аристократичної еліти Німеччини. Згодом нацисти повністю змінили свої погляди на цю проблему й розпочали систематичне переслідування гомосексуалів. Це перетворення треба розглядати як стратегічну адаптацію до більш традиційного християнського ставлення до гомосексуальності. У своєму виступі в Рейхстазі 23 березня 1933 року Гітлер зробив акцент на тому, що «уряд Рейху… розглядає християнство як непорушну основу моралі та моральний кодекс нації»¹⁵¹. Здатність нацистів переконати християнську партію в своїй меті захищати традиційні християнські ідеали сексуальної чистоти було вирішальним у становленні та стабілізації легітимності нацистського режиму навесні — улітку 1933 року¹⁵². Протягом перших двох років при владі нацистський режим мав цілком позитивну реакцію на свою діяльність із боку протестантських і католицьких кіл¹⁵³. Навіть Ватикан прямо схвалив нацистську цензуру на сексуальний зміст текстів і малюнків у пресі¹⁵⁴. Це дало правові підстави для знищення Інституту сексуальних наук Магнуса Гіршфельда 6 травня 1933 року¹⁵⁵. У 1935 році були введені нові, більш суворі, закони проти всіх форм сексу між чоловіками та розпочато масштабніше переслідування¹⁵⁶. Християнські речники цілком позитивно сприйняли ці зміни й убачали в них гідний спосіб покарання за «злочини проти шлюбу» та «напад на шлюб»¹⁵⁷. Хоча переслідування гомосексуалів отож розпочалося через нацистську адаптацію до християнських моральних правил, проте це не зменшувало їхній власний ентузіазм, коли переслідування набули нечуваного розмаху. Нацистський режим продовжував заарештовувати чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, аж до останніх днів Другої світової війни, коли Берлін уже був оточений радянськими військами¹⁵⁸.

Попри те що християнські ідеї стали приводом для нацистського переслідування, деякі з жертв нацистів були теж християнами. Певна кількість гомосексуалів у концентраційних таборах не були звільнені після поразки нацистів. Замість того союзники відправили їх до в’язниць відбувати решту строку, винесеного нацистським режимом¹⁵⁹. Гомосексуали не становили найбільшу категорію осіб, переслідуваних нацистами, але вони були єдиними, переслідування кого союзники визнали законним.

Традиційне християнське бачення вимагало переслідувати та карати гомосексуалів усіма можливими найсмертоноснішими способами. На основі кількох, не завжди чітких, строф Біблії християнство створило традиції придушувати одностатевий секс, особливо чоловічий. Тоді як іудаїзм, посилаючись на ті ж самі біблійні строфи, мав значно м’якіше ставлення до одностатевого сексу. Християнство має багату історію переслідування гомосексуалів, яке в певні періоди було особливо кривавим. Придушення гомосексуальності вважалося центральним моментом в ідеології релігій. Коли християни кастрували, спалювали, вішали, топили та ховали живцем тих, кого було визнано винним, вони були переконані, що виконують волю Божу. Проте існували й інші думки.

Прийняття на тлі переважного засудження

Якщо ми повернемося до масового переслідування гомосексуалів 1730 року в Голландії, то побачимо, наскільки різним може бути ставлення до гомосексуальності в протестантському суспільстві. Переслідування відбиває тісний зв’язок між церквою та державою, християнські переконання, що лежать в основі цього процесу. Страта всіх визнаних винними в содомії у різних великих містах свідчить про те, наскільки малою симпатією вони користувались серед міських мас. Як і більшість страт того часу, це було забавою, яка збирала великі натовпи.

Арешти в Утрехті й інших містах також виявили певну гомосексуальну субкультуру, адепти якої, перш ніж вони були заарештовані, здавалося, мали чітке розуміння того, що вони роб­лять і якими насправді були християнські доктрини¹⁶⁰. Інший тип релігійного та сексуального ландшафту спостерігався у селі Фаан, офіційні документи щодо нього не свідчать про наявність будь-якої гомосексуальної субкультури або будь-яке розуміння про секс між чоловіками як особливу сексуальну категорію. Згідно з офіційними записами, там відбувалися лише випадкові сексуальні контакти в сільських будинках і в полях¹⁶¹. Гучні протести мешканців села проти переслідувань показують, що вони не поділяли офіційної релігійної точки зору щодо сексу між чоловіками, як чогось такого, що має бути викорінено всіма можливими шляхами. Такий погляд громади не змінився навіть після наданого їй чіткого пояснення християнського розуміння гомосексуальності.

У XVIII столітті нідерландські селяни, органи влади та містяни переважно були кальвіністськими християнами. Проте й тут існували значні відмінності в тому, як різні частини суспільства розуміли та практикували одну й ту саму релігію. Незважаючи на релігійне переслідування одностатевого сексу, абсолютне засудження в підручниках історії, заборону в письмі, мові та на практиці, одночасно були альтернативні християнські погляди на гомосексуальність, що підтверджують такі явища, як міські гомосексуальні субкультури, прийняття гомосексуальності селянами й опозиція жителів Фаана її переслідуванню. Тоді як міська гомосексуальна субкультура демонструє досить свідомий опір тогочасним релігійним поглядам, опір сільських гомосексуалів і решти мешканців села відрізняється. Це не має нічого спільного із сучасними принципами рівності прав людини для гомосексуалів, проте спротив діям влади свідчить про те, що секс між чоловіками не вважався серйозною проблемою та не ніс будь-якої значної загрози в кальвіністській сільській місцевості.

Протягом усієї християнської історії представники обох статей брали участь у гомосексуальних стосунках, не усвідомлюючи, що це суперечить християнській вірі. Руська православна церква теж намагалась обмежити гомосексуальність у монастирях, хоча зазвичай була терпимішою до одностатевого сексу в мирському житті¹⁶². Безліч мандрівників і дипломатів, які від XV століття відвідували Русь, зауважували, що відкрита гомосексуальність була достатньо поширеною і сприймалася там значно терпиміше, ніж у Західній Європі. Англійський поет Джордж Тербевілл, який відвідав Москву в 1568 році, був більше стурбований відкритою гомосексуальністю серед руських селян, ніж численними стратами Івана Грозного¹⁶³.

Російська влада не забороняла секс між чоловіками до 1832 року, і навіть набувши чинності, закон про таку заборону рідко виконувався. А секс між жінками ніколи й не заборонявся¹⁶⁴. Але Російська імперія не була в цьому унікальною. Секс між хлопчиками був настільки поширеним в англійських школах у ХІХ столітті, що існували різні види неофіційної інституціоналізації¹⁶⁵. Чоловіки-трансвестити, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, традиційно приймались у деяких місцях християнського світу, наприклад, серед православних амхарів Ефіопії, де були відомі як wandarwarad (чоловік-жінка)¹⁶⁶. У країнах, де терпимість до одностатевого сексу була меншою, знаходимо інші моделі. Найчастіше люди мали гомосексуальні акти, не здогадуючись про їхню проблематичність із богословської точки зору, як, приміром, у згаданому вище голландському селі Фаан. В інших місцях спостерігався відвертий захист гомосексуальності, який має релігійне забарвлення: францисканський чернець у Сицилії в 1578 році стверджував, що любов між чоловіками може бути «святою та праведною», за ці слова його відшмагали батогом перед натовпом і запроторили до в’язниці строком на рік¹⁶⁷. Того ж року венеціанський посол у Ватикані розповів про католицького священика, який провів шлюбні церемонії кільком іспанським і португальським чоловічим парам у церкві біля Латеранської базиліки в Римі. Влада заарештувала всіх причетних чоловіків, яких могла зловити, та невдовзі їх було спалено¹⁶⁸.

Ці чоловіки не вбачали, кожен по-своєму, будь-якого конфлікту між християнством і гомосексуальністю, і якби вони були впливовішими особами, змогли б уникнути кари. Багато християнських правителів полюб­ляли займатися сексом із представниками тієї ж статі та жили без остраху дістати покарання. Це візантійські імператори Нікіфор І, Михайло ІІІ, Василь І, Константин VIII, Константин ІХ; король Норвегії, Швеції та Сконе Магнус Еріксон; англійські королі Вільгельм ІІ, Ричард Левине Серце, Едуард ІІ, Ричард ІІ, Джеймс І, Вільгельм Оранський; французькі королі Генріх ІІІ і Людовик ХІІ; імператори Священної Римської імперії Фрідріх ІІ й Рудольф ІІ; шведська королева Кристина; російський цар Петро І і прусський король Фрідріх ІІІ. У 1617 році король Шотландії та Англії Джеймс I захищав свої стосунки з Джорджем Вільєрсом, герцогом Букінгемським, такими словами: «Ісус Христос робив те ж саме, і тому я не можу бути звинуваченим. Христос мав Іоанна, а я маю Джорджа»¹⁶⁹. Король Джеймс не полишав свого рішення, тому чоловіча гомосексуальність заохочувалася при його дворі¹⁷⁰. У багатьох своїх листах Єлизавета Шарлотта, сестра Людовика XIV, не тільки згадувала про численні стосунки її чоловіка Філіпа Орлеанського з іншими чоловіками, а й зазначила, що багато чоловіків при французькому дворі стверджували, що секс між чоловіками можна вважати гріховним тоді, коли надто мало людей населяє землю. Як вони вказали, Бог не покарав нікого за гомосексуальність від часів Содома й Гоморри¹⁷¹.

Незважаючи на те що християнські вірування лягли в основу переслідувань гомосексуалів у християнських країнах, католицькі та багато православних церков іноді слугували притулками для чоловіків, які мали сексуальний потяг до інших чоловіків. Часто дозволявся стриманий секс між духовенством. Середньовічні мусульманські поети з ентузіазмом згадували про любов між чоловіками в православних монастирях¹⁷². Світський закон не міг карати католицьких священиків, підозрюваних у гомосексуальності, оскільки тільки церква могла позбавити їх духовного сану, що траплялося вкрай рідко. Зазвичай церква просто відправляла підозрюваних священиків до монастирів, які, однак, не були вільні від гомосексуальності¹⁷³. Коли філософ Жан-Жак Руссо поскаржився вищому керівництву католицького релігійного пансіону на сексуальні домагання до нього з боку інших чоловіків, йому відповіли, що він не має підстав скаржитись, якщо хтось знайшов його привабливим, а що ж до сексуального акту, то будь-який страх Руссо, можливо, був спричинений звичайнісіньким самолюбством¹⁷⁴. Негласна терпимість стриманої гомосексуальності сягала аж до верхів ієрархії. У ХІ столітті папа Лев ІХ відкинув ідею усувати священнослужителів із посади за випадкові акти взаємної мастурбації або статевого акту, коли задоволення було досягнуто шляхом уведення пеніса між стегон іншого чоловіка¹⁷⁵. В XVI столітті папа Юлій ІІІ, який був відомий за його сексуальні зносини з юнаком, зайшов так далеко, що призначив свого 17-річного коханця, вуличного хлопця Інноченцо, кардиналом. Учинки папи Юлія ІІІ стояли понад законом, проте призначення коханого кардиналом викликало обурення серед католиків і радість серед протестантів¹⁷⁶.

Отже, незважаючи на домінуючу тенденцію християн засуджувати та переслідувати одностатевий секс, історія показує, що завжди було багато тих християн, які або не вважали гомосексуальність реальною проблемою, або захищали її під християнським кутом зору. Що ж до сексу між жінками, то він або взагалі ігнорувався, або не розглядався як реальний секс. Християнство становить гарний історичний приклад непохитного ворожого ставлення до гомосексуальності, проте завжди були люди, які мали іншу думку.

Ухвалення або покарання

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття багато західно-євро­пейських християн-гомосексуалів знайшли притулок у мусульманському світі. У 1894 році 24-річний французький письменник Андре Жид утратив невинність в алжирській пустелі з молодим мусульманином Алі. Як сам Жид згадував: «Його тіло було достатньо гарячим, але в моїх руках він відчував прохолоду, як у тіні». Не дивно, що після цього Жид повернувся до Північної Африки¹⁷⁷. Оскар Вайлд теж полюб­ляв відвідувати країни Північної Африки через численні можливості сексуальних стосунків з іншими чоловіками¹⁷⁸. Британський письменник Е.М. Фостер покохав водія трамвая мусульманина Мохаммеда-ель-Адль з Александрії¹⁷⁹. Аж до 1950-х років Танжер в Марокко був добре відомим притулком гомосексуальних чоловіків-художників із Заходу, а їхні інтимні зустрічі з мусульманськими чоловіками надихали їхню творчість¹⁸⁰. Привабливість мусульманських країн для європейських чоловіків, безумовно, спричинена фантазіями щодо екзотичної та еротичної Аравії, а також ширшими можливостями для реального сексуального досвіду з іншими чоловіками без засудження, характерного для північних країн.

Той факт, що мусульманські країни стали гомоеротичною оазою, не має нічого спільного з більш прихильним ставленням ісламу до сексу між чоловіками порівняно з християнством. Насправді це не так. Як Жид, Вайлд, Фостер, так і всі інші християни з’ясували, що більшість мусульман була терпимішою до сексу між чоловіками, а гомосексуальність не розглядалась як проблема відносно релігії. Водночас вони визнавали, що не так просто мати виняткові стосунки з їхніми мусульманськими коханцями: якщо мусульманський чоловік іще не зв’язав себе узами гетеросексуального шлюбу, він у будь-якому разі зробить це.

Іслам загалом не є ворожим до гомосексуальності. Коран не забороняє секс між жінками, у ньому взагалі нічого про це не згадується. Достатньо мало йдеться про секс між чоловіками, хоча з усіх нечисленних зауважень можна виснувити, що ставлення до нього радше негативне. На відміну від Біблії, але відповідно до думок пізніх іудейських і християнських авторів Коран головно критикує жителів Содома за статеві контакти між чоловіками. Содоміти-чоловіки, так звані люди Лота, критикувалися за «хіть до чоловіків, а не жінок»¹⁸¹. «Що, з усіх істот ви йдете за чоловіками та залишаєте тих, кого Господь створив для вас як дружин? Ні, це образливо»¹⁸². Тому фактові, що чоловіки мають статеві контакти один з одним, надається богословського значення, позаяк це означає, що вони «приймають істину за брехню»¹⁸³, а отже, є безбожниками¹⁸⁴. Саме через гомосексуальність Аллах карає содомітів «злим» і «жахливим» дощем¹⁸⁵.

Незважаючи на те що Коран убачає в руйнуванні Содома покарання за статеві контакти між чоловіками, він усе ж пропонує трохи м’якше покарання за гомосексуальність, ніж сто ударів батогом, призначених за гетеросексуальний перелюб¹⁸⁶. «Якщо двоє винні в розпусті, покарати обох»¹⁸⁷, — вказує Коран, проте не уточнює, як саме покарати. Немає підстав стверджувати, що покарання полягає в побитті батогами або смертній карі, оскільки цей рядок слідує відразу після рядка про домашній арешт за непристойну поведінку жінок. І є також указівка, яка звільняє гомосексуалів од покарання: якщо винний чоловік «покається та зміниться, залиште його у спокої, бо Аллах милосердний»¹⁸⁸.

Незважаючи на загальну заборону на секс між чоловіками в Корані, деякі мусульмани вірять, що одностатеві стосунки процвітають у раю. Вони посилаються на рядки Корану про «вічно юних молодиків», «прекрасних, немов перли», які будуть служити чоловікам у раю. Те, що вони фігурують у тому ж контексті, що й сексуально активні діви, часто сприймають як доказ того, що ці красені-юнаки також будуть мати статеві контакти з чоловіками в раю¹⁸⁹.

Утім, будь-який секс між чоловіками в раю не робить його допустимим за цього життя. У хадисах указується, що Мухаммед вимагає суворіших покарань за незаконний секс, ніж ті, що згадуються у Корані: «Якщо ви знайшли когось, хто робить те, що робили люди Лота, мусите вбити й активного, й пасивного партнера»¹⁹⁰. Чоловік, який мав анальний секс з іншим чоловіком, засуджується на побиття камінням¹⁹¹, але це покарання стосується тільки неодружених чоловіків¹⁹².

Згідно з хадисами, Мухаммед приділяє значно менше уваги чоловічій гомосексуальності, ніж гетеросексуальному перелюбу, хоча його наступники винайшли нові методи покарання гомосексуалів. Перший халіф Абу Бакр був розчавлений стіною за гомосексуальність, а його партнера спалили живцем. Зять Мухаммеда, Алі, як повідомляється, наказав скинути засудженого за такий злочин з мінарету¹⁹³.

Спершу Коран пропонував м’якіше покарання за секс між чоловіками, ніж за гетеросексуальний перелюб. Мухаммед теж був більш стурбований останнім. Але незважаючи на те, що він виступив за смертну кару за статеві контакти між чоловіками, єдина традиція покарання відсутня: наприклад, школа ханафітів, яка переважає в Південній Азії, на Балканах, у Туреччині, Сирії та Єгипті, виступає проти смертного покарання за секс між чоловіками¹⁹⁴.

Так само як і незаконна гетеросексуальна поведінка, гомосексуальні зносини вимагали незаперечних доказів. Це означало, що статеві контакти між чоловіками рідко приводили до аж надто суворого переслідування в ісламі. Швидше навпаки: ставлення до одностатевого сексу в ісламських суспільствах, у чому пересвідчилося багато західних гомосексуалів на початку минулого століття, було терпимим, іноді навіть прийнятим. Абу Нувас, який жив у ІХ столітті, один із найвідоміших арабських поетів, охоче розповідав про кохання між юнаками у своїх віршах¹⁹⁵. Багато інших мусульманських поетів наслідували Абу Нуваса та писали про їхній еротичний потяг до молодиків. З-поміж мусульманських правителів, так само як і серед християнських монархів, були такі, що відзначилися своєю любов’ю до інших чоловіків, наприклад, халіфи аль-Амін з Багдада, Абд ар-Рахман ІІІ і аль-Хакам ІІ із Кордоби (усі жили у ІХ та Х століттях)¹⁹⁶. Для того щоб відвадити сина від потягу до чоловіків, мати аль-Аміна переодягнула декількох дівчат у хлопчиків-пажів. Ця хитрість не тільки досягнула успіху, а й ввела моду на новий одяг серед жінок, яка трималася протягом понад ста років¹⁹⁷.

Популярний туніський поет ХІІІ століття Ахмад аль-Тіфаші, який давав поради, як дістати задоволення від забороненого сексу, не обмежував себе лишень гетеросексуальною сферою. Він склав інструкції про те, як знайти та спокусити охочих хлопчиків, а також навчав, як отримати максимум задоволення від сексу з гермафродитами. Незважаючи на те що лесбійський секс не належить до заборонених, він написав главу, присвячену тому, як жінки могли досягати сексуальної насолоди одна з одною¹⁹⁸.

«Духмяний сад», написаний шейхом Сіді Мухаммедом аль-Нафзаві в XVI столітті, містить главу, присвячену радощам сексу між чоловіками¹⁹⁹. Варто зазначити, що аль-Нафзаві достатньо видатна постать у релігійному контексті, оскільки «шейх» — це релігійний мусульманський титул. Чоловіки — послідовники суфізму, течії ісламського містицизму, у своїй поезії часто оспівували красу безбородих юнаків²⁰⁰. Деякі визначні суфії ХІІ століття мали пристрасні любовні стосунки один з одним²⁰¹.

Секс між чоловіками традиційно поширений і прийнятий у багатьох мусульманських суспільствах. Низка історичних і антропологічних досліджень показує майже повсюдні стосунки між чоловіками різних вікових груп у різних мусульманських країнах — від Марокко на заході до Індонезії на сході, від Албанії на півночі до Занзібару на півдні²⁰². Переважна більшість мусульманських чоловіків практикують секс з іншими чоловіками без розриву традиційної гендерної моделі, яка включає в себе гетеросексуальний шлюб, коли чоловік досягнув певного віку. Оскільки в більшості ісламських країн для відносин між чоловіками та жінками існують суворі правила, гомосексуальність є ще поширенішим явищем серед неодружених чоловіків²⁰³. Ураховуючи те, що жінки практично недоступні, не дивно, що чоловіча краса особливо підкреслюється. Правознавець-ханбаліт ХІІ століття Ібн аль-Джаузі про чоловіків, які задивляються на гарнесеньких хлопчиків, казав таке: «Той, хто стверджує, що він не відчуває будь-якого бажання, брехун, і для того, щоб ми повірили йому, він мав би бути твариною, а не людиною»²⁰⁴.

Незважаючи на різноманітну практику ісламської заборони на статеві контакти між чоловіками, тих із них, які зізнавались у своєму коханні до інших чоловіків, часто поважали та захоплювалися ними²⁰⁵. Майже кожен іспанський мусульманський збірник поезій містить любовні вірші, написані чоловіками до чоловіків²⁰⁶. У поемі початку XVIII століття індійський поет Абру Наджмуддін Шах Мубарак пише про юнаків, спокушених іншими чоловіками мусульманського міста Делі²⁰⁷. Перські та турецькі мініатюри минулих століть зображують чоловіків у відверто сексуальних сценах²⁰⁸. Відносини між чоловіками та юнаками були й досі є прийняті в традиціях пуштунів, сьогодні це захід Пакистану та південь Афганістану²⁰⁹. Сексуально пасивна сторона, як і раніше, розглядається як щось негативне, те, що суперечить чоловічій ролі. У Північній Африці сексуально активні партнери мають звичку вихвалятися тим, що «взяли» того чи того пасивного партнера, таким чином принижуючи його²¹⁰.

Багато мусульманських суспільств мають давню традицію відносин чоловіків із відмінними гендерними ідентичностями з іншими чоловіками²¹¹. На острові Ява традиційно прийнято, що хлопчики, які грають жіночі ролі в театрі, та чоловіки-трансвестити мають статеві контакти з іншими чоловіками²¹². Цілющий культ зар півдня Судану відкритий тільки для жінок і чоловіків із нетрадиційними гендерними ідентичностями, і більшість останніх має статеві контакти з іншими чоловіками²¹³. Гомосексуальні чоловіки-трансвестити, так звані mashoga або mabasha, є звичним явищем у мусульманських прибережних селах Кенії й Танзанії²¹⁴. Існують чіткі паралелі між цією моделлю й так званими ханітами в Омані, чоловіками, які живуть за межами чоловічої гендерної ролі та мають статеві контакти з іншими чоловіками²¹⁵. Хіджра, особливий тип чоловіків, які носять жіночий одяг і мають статеві контакти з іншими чоловіками, поширені в мусульманських країнах Південної Азії, хоча з історичної точки зору цей звичай, здається, має витоки з індуїзму²¹⁶. Серед мусульман народу хауса в Сахелі існує традиція відносин k’wazo, старших сексуально активних чоловіків, з baja — молодшими женоподібними чоловіками. Часто такі пари підтримують стосунки, які нагадують шлюбні²¹⁷. В оазі Сива в Єгипті відносини між чоловіками та юнаками бути настільки інституціоналізовані, що вони навіть готували придане та справляли весілля²¹⁸.

Незважаючи на те що Коран не забороняє секс між жінками, лесбійські стосунки, однак, були менш помітними, ймовірно, через традиційне становище жінок в ісламському світі. Те, що секс між жінками не кидався аж надто в очі, не означає, однак, що він був зов­сім відсутній. Прихований секс між пакистанськими жінками прий­мається доти, допоки це не заважає жінці виконувати роль дружини та матері²¹⁹. Таке ставлення до цього питання характерне й для інших мусульманських суспільств. 24 відсотки іранських жінок визнають, що займалися сексом з іншими жінками, хоча практично ніхто з них не веде тільки лесбійського життя²²⁰. Існують інші моделі сексу між жінками в мусульманському світі. У мусульманських містах на Східноафриканському узбережжі деякі жінки мають винятково лесбійські стосунки, що традиційно приймається²²¹. Існують відомості про шлюби між мусульманськими жінками Індії в XVIII столітті. Розповідається, що для того щоб вирішити, хто буде грати «чоловічу» роль у шлюбі, партнерки рахували насіння кардамону²²².

Мусульманське ставлення до одностатевої сексуальності характеризується насамперед розмаїттям. Той факт, що секс між жінками не заборонено, не став нагодою до визнання цього явища, тоді як секс між чоловіками зазнавав легкого докору з боку Корану й суворих покарань у хадисах, проте це рідко призводило до серйозних переслідувань. Якщо порушники закону обережні, справа ніколи не дійде до суду, оскільки при цьому необхідно подати або особисте визнання, або свідчення чотирьох чоловіків.

Гомосексуальність, яка існує в мусульманському світі, не обов’язково має бути прихованою. Більшість мусульман вочевидь уважали, що немає ніяких проблем з одностатевою сексуальністю з погляду ісламу. Здавалось б, що причиною цього є традиційна вимога ісламу бути терпимим і милосердним. Прославляння краси юнаків є повторюваною моделлю в мусульманській культурі, моделлю, що пояснюється фактичною відсутністю молодих жінок у громадському просторі. Проте інституціоналізація різних типів статі й одностатевих стосунків шлюбного штибу в певних мусульманських суспільствах слугує демонстрацією того, якою мірою гомосексуальність уважається дозволеною у рамках ісламу.

Первинна амбівалентність, імпортоване пригнічення

Тільки протягом останніх двох століть можна розглядати індуїзм як щось близьке до єдиної релігії. Тому не дивно, що в рамках індуїстської традиції ставлення до одностатевої сексуальності відрізняється. Випадки гомосексуальних стосунків можна знайти в багатьох різних контекстах, навіть самі боги охоче їх практикували. Одного разу Шива перетворив себе на жінку, щоб мати змогу насолодитися лесбійським сексом зі своєю дружиною Парваті²²³. Бог Крішна набув форми вродливої дів­чини, щоб спокусити та знищити демона Арака — через три дні після весілля Крішна вбив свого демонічного чоловіка²²⁴. Подібно до того, як закохана гетеросексуальна пара Шиви й Парваті часто зображується єдиною злитою істотою, бог Харіхара є злиттям богів чоловічої статі Шиви та Вішну²²⁵. Безмежна сексуальність індійських богів уважається священною, а іноді навіть становить приклад для наслідування. У рамках індуїстської сексуальної моралі достатньо значущим є те, що Вішну, наприклад, трансформує себе в спокусницю Мохіні та народжує дитину від Шиви²²⁶. Гомосексуальність може бути священною, що підтверджує оздоблення різних храмів, як-от у Кхаджурахо в штаті Мадх’я-Прадеш і в Конараку в Оріссі, в яких гомосексуальність представлена серед багатьох інших сексуальних мистецтв. Особливо популярним мотивом у цих храмах є секс між жінками.

У індуїстських міфах і творах мистецтва одностатева сексуальність часто подається як така, що благословенна безпосередньо богами. Статуя ХІ століття з Орісси зображує бога кохання Кама, який випускає свої стріли у двох жінок²²⁷. У різних версіях середньовічного тексту «Падма Пурана» розповідається історія двох вдів бездітного короля Діліпа, яким священик (за іншою версією — Бог Крішна) радить зайнятися сексом одна з одною, щоб зачати дитину. З Божого благословення вони роб­лять це, і народжується дитина, названа Бхагіратха, оскільки вона була «народжена з двох вульв»²²⁸.

Однак індуси не потребували будь-якої підтримки з боку богів, для того щоб практикувати гомосексуальність. «Камасутра» детально описує, як чоловіки, які приховують свої гомосексуальні бажання, зай­маються оральним сексом з іншими чоловіками²²⁹. Той самий текст розповідає, як наложниці використовували різні види фруктів і овочів як сексуальні допоміжні засоби, коли займалися сексом одна з одною, зі служницями або з подругами²³⁰.

Хіджра, чоловіки, одягнені в жіночий одяг, часто кастровані, грають особливо важливу роль в індуїзмі й додають розмаїття у релігійно-сексуальний ландшафт. Богиня Бахучара, яка відтяла собі груди, щоб уникнути зґвалтування, є дуже важливою постаттю для хіджра. Їхня доля відображена в житті легендарного послідовника Бахучари, якому богиня наказала каструвати себе й одягти жіноче вбрання²³¹. У «Камасутрі» згадується, що хіджра можуть жити як куртизанки й отримувати задоволення від сексу з чоловіками²³².

Реінкарнація також грає важливу роль в індуїстських поглядах на гомосексуальність, оскільки це означає, що одна й та сама людина в різних життях може народитись і чоловіком, і жінкою. Наприклад, багато середньовічних чоловіків-містиків уважалися перевтіленнями жінок — коханок Крішни²³³. Для пересічних індуїстів, однак, стать є межею, яку людина не перетинає, народившись знову²³⁴. Хоча теоретично вона може змінити стать іншим чином і тим самим випробувати секс із людиною тієї ж статі. Одного разу легендарний індуїстський мудрець Нарада попросив Крішну пояснити йому все про кохання. Бог привів мудреця до чудесного озера, сповненого божественного нектару. Нарада скупався в озері та на рік перетворився на вродливу молоду жінку. Весь цей рік Нарада у тілі жінки на ім’я Нараді провів, кохаючись із Крішною²³⁵.

У Законах Ману існує низка заборон, які на перший погляд свідчать про негативне ставлення до сексу між жінками. Незаміжня жінка, яка псує іншу незаміжню жінку, повинна заплатити подвійну ціну за наречену й отримати десять ударів палицею. Заміжня жінка, яка спокушає незаміжню жінку, повинна бути покарана ще суворіше: їй голять голову, відрізають два пальця і садять на віслюка, на якому вона мусить їхати містом²³⁶. У центрі уваги Законів Ману перебуває не так секс між жінками, як важливість захисту неодружених жінок, щоб вони залишалися невинними до вступу в шлюб. Тому в цих законах немає ніякого засудження сексу між одруженими жінками.

Закони Ману забороняють чоловікам із трьох найвищих каст зай­матись анальним сексом з іншими чоловіками, проте нічого не говориться про інший вид сексу між чоловіками. Чоловіки нижчої касти та ті, що перебувають поза кастами, мабуть, вільні займатися сексом з іншими чоловіками. Покарання чоловіків вищих каст за анальний секс значно м’якше, ніж за гетеросексуальний анальний секс. Тоді як після анального сексу з особою своєї статі чоловік із вищої касти має просто прийняти ритуальну ванну²³⁷, після анального сексу з жінкою він мусить поститися протягом одного дня, споживаючи продукти життєдіяльності корови: сечу, екскременти, свіже та кисле молоко й вершкове масло²³⁸. Тобто покірний Законам Ману, гомосексуально активний чоловік із вищої касти просто повинен частіше митися.

Сьогодні секс між чоловіками заборонений законами Індії²³⁹. І хоча вони вкрай рідко виконуються, чоловіки досі можуть потрапити до в’язниці. За своїм походженням цей закон не мав жодного відношення до індуїзму, будучи частиною законодавства, введеного англійцями в 1860 році, й базуючись безпосередньо на християнській правовій традиції. Хоча закон не мав нічого спільного з індуїстською традицією, утім, він призвів до стигматизації гомосексуальності серед індуїстів. Як і в Японії та Китаї, індуїсти теж перейняли європейську гомофобію. Махатма Ганді в післявоєнний період провів потужні кампанії, щоб знищити всі позитивні посилання на одностатевий секс і трансгендерство в індуїзмі. Він навіть наказав своїм прихильникам знищити будь-які гомоеротичні ознаки в індуїстському середньовічному мистецтві, особливо в храмах²⁴⁰.

Важко дійти остаточних висновків щодо ставлення до гомосексуальності в історії індуїзму. Одностатева сексуальність, можливо, не розглядалась як норма, але вона, безумовно, посідала певне місце в рамках цієї релігії. Однією з найяскравіших особливостей індуїзму є чинники, які спершу не мали жодного стосунку до релігії і які зробили свій внесок у розвиток абсолютно нових поглядів щодо гомосексуальності в період становлення історії індуїзму. Антигомосексуальні заходи, запозичені з британських і християнських традицій, індуїсти перейняли настільки ретельно, що вони почали розглядатись як елементи їхньої власної релігії. Хоча це ставлення було імпортоване, згодом воно стало складовою індуїзму. Гомофобні європейські колонізатори перевершили всі очікування. Вони не тільки використовували закон, аби ганьбити та придушувати сексуальну поведінку, а й призвели до того, що мільйони індуїстів зробили це негативне ставлення до гомосексуальності власним світоглядом, всупереч їхнім релігійним переконанням.

Релігія та гомосексуальність сьогодні

Суперечки щодо рівного права на шлюб для гетеросексуальних і гомосексуальних пар у Норвегії у 2008 році свідчать про те, що ставлення до одностатевого сексу більшості норвезьких християн менш ніж за декілька десятиліть повністю змінилось. У свідомості суспільства цей факт був частково затьмарений захистом ЗМІ традиційно негативного християнського погляду з цього питання. Це призвело до обурення з-поміж громадян, що обстоювали незмінність шлюбу, ба навіть до погроз убивством парламентарям й іншим особам, які підтримали новий закон про шлюб²⁴¹. У 1993 році цей закон був ухвалений голосами найменш можливої більшості в Стортинґу. У 2008 році 66 відсотків депутатів парламенту виступали за одностатеві шлюби²⁴², переважна більшість належала до різних конфесій. Фактично в Стортинґу одноголосно вирішено, що гомосексуали мають право брати шлюб або узаконювати партнерські відносини. У 1993 році Християнсько-демократична партія була єдиною силою, яка одноголосно виступила проти закону про партнерство, а в 1996-му доклала зусиль, щоб його скасували²⁴³. Однак у 2008 році впливові члени партії стверджували, що «закон про партнерство повинен бути пролонгований, щоб забезпечити гомосексуалам обов’язкові правові рамки навколо їхніх стосунків»²⁴⁴. Ця точка зору була офіційно підтримана Партією прогресу та декількома окремими представниками Консервативної партії та Центральної партії, які самі не підтримували закон про шлюб. У цей час 57 відсотків од загальної кількості населення виступали на захист закону про шлюб (з них 87 відсотків формально були християнами)²⁴⁵. Зростаюча підтримка партнерських стосунків іще раз показує, що для більшості норвезьких християн гомосексуальність не є головним релігійним питанням.

Деякі впливові християнські організації та їхні лідери заявили, що одностатевий шлюб узгоджується з християнством. Коли єпископи Солвеіг Фіске в Хамарі й Тор Б. Йорґенсен у Південному Голуґаланді публічно встали на захист одностатевих шлюбів, єпархіальна рада схвалила це рішення²⁴⁶. Богословський факультет Університету Осло зазначив, що новий закон «відповідає нормам модернізації ідеї шлюбу та є актуальною інтерпретацією християнської віри»²⁴⁷. Церковна міська місія (Kirkens Bymisjon) підтримала пропозицію з таким твердженням: «З урахуванням фундаментальних цінностей: справедливості, турботи та гідності, що для Церковної міської місії випливає з християнської віри в Бога як творця та животворця, — ми поставили собі за ціль забезпечити геям і лесбіянкам права, підтримувати геїв і лесбіянок, щоб вони могли відкрито жити й активно виступати проти дискримінації»²⁴⁸. Норвезька унітаріанська церква в цьому контексті зазначила, що «одностатеві шлюби повинні бути визнані законом й за всіма правовими аспектами не відрізнятися від гетеросексуального шлюбу»²⁴⁹. Студентська федерація християн Норвегії також підтримала пропозицію з твердженням, що «ніхто не може бути підданий дискримінації, у церкві чи в суспільстві, за ознакою статі, сексуальної орієнтації, раси чи соціального походження»²⁵⁰. Норвезькі квакери виступили з таким повідом­ленням: «Ми підтримуємо, що ця форма партнерства відповідає волі Божій і любові Божій… Для Бога немає нічого неможливого, і, отже, було б нешанобливим відкидати можливість того, що дух може вести до шлюбу людей однієї статі»²⁵¹.

Таким само революційним, як і ці заяви щодо підтримки одностатевих шлюбів, є те, що численні християнські організації, які в 1993 році виступили проти закону про партнерство, сьогодні, навпаки, підтримують регулювання гомосексуальних союзів, хоча досі проти включення гомосексуальних пар до закону про шлюб. Рух п’ятидесятників висловився коротко й конкретно: «Ми підтримуємо закон про партнерство»²⁵². Єпархіальна рада Осло «визнає потребу надати одностатевим парам належну правову основу для їхніх відносин». Єпархії в Агдере, Телемарке, Бьоргвіні, Боргу, Хамарі та Ставангері виступили з подібними заявами²⁵³. Єпархіальна рада Тунсберга «розглядає шлюб і партнерство рівноцінними»²⁵⁴. Місіонерське суспільство Норвегії, якому не надто притаманні ліберальні тенденції, підкреслило, що «суспільство має регулювати відносини між геями та лесбіянками» та «геї й лесбіянки не повинні піддаватися дискримінації в суспільстві»²⁵⁵, тоді як члени Норвезької школи теології зауважили, що «закон про партнерство передбачає, на нашу думку, достатній правовий захист одностатевих пар»²⁵⁶. Також Церковна сімейна консультація (Kirkens Familievern), Методистська церква Норвегії, Скандинавська шлюбна мережа, Християнська рада Норвегії, Норвезька асоціація недільної школи та Норвезька церква за кордоном, як і раніше, виступали проти закону про партнерство²⁵⁷. Представники Євангельської лютеранської церкви підкреслили, що хоча вони й уважають, що «закон про партнерство дозволяє умови, які не відповідають церковним ученням, ми розуміємо, що він робить свій внесок до відповідних правових механізмів для тих, хто обрав гомосексуальний союз». Навіть таке прийняття є радикальним розривом із християнською ідеєю, за якою повинно бути зроблено все можливе, щоб протистояти поширенню гомосексуальності в суспільстві. Коли ця вільна церква підкреслює, що «наша турбота про ближніх не обмежу­ється тільки тими, хто слідує церковним ученням»²⁵⁸, вона передусім підтверджує фундаментальне християнське правило — допомагати всім, хто на це потребує. Але те, що «турбота» про гомосексуалів передбачає визнання «відповідних правових механізмів», являє собою щось надто радикальне, бо традиційно «турбота» про геїв полягала у використанні всіх наявних засобів, у тому числі юридичних, щоб відвернути їх від гомосексуальності.

Процес навколо гомосексуальних шлюбів у Норвегії дає гарне уявлення щодо деяких з основних напрямів релігійного ставлення до одностатевої сексуальності. Тут простежується більш традиційний спротив і наявність нового типу опору, коли гомосексуальність виступає в ролі найважливішої ланки в рамках релігії; тут ми знаходимо радше по-світські сформульоване визнання, як це часто буває серед не надто релігійних людей, чим теологічно сформульоване прийняття, типове для більш активних ліберальних вірян.

Шлюб і партнерство в цілому становлять одну з найпомітніших проблем у відносинах між релігією та гомосексуальністю, особливо в християнстві й іудаїзмі, оскільки дедалі частіше християнські та єврейські країни впроваджують відповідні правові заходи. У 2009 році одностатеві шлюби були узаконені (в хронологічному порядку) в Нідерландах, Бельгії, Іспанії, Канаді, Південній Африці, Норвегії, Швеції, Португалії, Ісландії, Аргентині та Мексиці, а також у деяких штатах і адміністративних регіонах США. У той самий час більшість інших західних країн ввели різні форми партнерського законодавства. Верховний суд Каліфорнії дозволив одностатеві шлюби в травні 2008 року, хоча в листопаді того ж року положення було тимчасово призупинене. Ізраїль, де легітимним уважається тільки релігійний шлюб, однак, визнає одностатеві шлюби, укладені в інших країнах, і, отже, надає їм рівного статусу з гетеросексуальним шлюбом. Аруба, Нідерландські Антильські острови, північ штату Нью-Йорк і Франція також визнають одностатеві шлюби, укладені поза їхніми межами.

Ці зміни, утім, не відбулися без опозиції з боку консервативних християн та інших вірян. Напередодні голосування за закон про шлюб у 2009 році, що надавав рівні права гомосексуальним і гетеросексуальним парам, члени парламенту Норвегії отримали численні погрози телефоном, смс і електронною поштою²⁵⁹. У 2005 році в Іспанії католицька церква організувала демонстрацію, в який взяли участь сотні тисяч учасників²⁶⁰.Аби підтримати спроби усунути одностатевий шлюб, євангелістські християни Каліфорнії голодували сорок діб (так само, як Ісус у пустелі)²⁶¹. Ортодоксальні євреї піддали потужній критиці тих євреїв, які підтримували одностатеві шлюби в Сполучених Штатах²⁶².

Що особливо цікаво в християнській опозиції одностатевим шлюбам і партнерству, так це її інтенсивність. Вона мотивована передусім релігійним переконанням, за яким шлюб є вічним і сталим інститутом і він буде знищений, якщо його відкрити для нових революційних змін. Якщо подивитись уважніше, то можна впізнати ті ж самі антигомосексуальні переконання, ті ж самі релігійні аргументи, які були використані й досі використовуються для виправдання дискримінації, повної заборони або смертної кари. Дебати насправді не змінили картину.

Хоча релігійна опозиція була очевидною, як, наприклад, у норвезьких дебатах з цієї проблеми, існував також потужний релігійний рух за легалізацію одностатевих шлюбів. Деякі християнські та єврейські організації виступили з підтримкою таких шлюбів задовго до їхньої законодавчої легалізації. Об’єднана Церква Христа в Сполучених Штатах уже в 1972 році почала проводити весільні церемонії для одностатевих пар²⁶³. Союз за реформістський іудаїзм закликав у 1997 році до надання дозволу релігійних весіль для одностатевих пар, а також ухвалення загального законодавства про шлюб²⁶⁴. Об’єднана церква Канади, найбільша протестантська деномінація в країні, легалізувала одностатеві шлюби у 2003 році²⁶⁵. У 2009 році 68 відсотків священиків Шведської церкви (колишньої шведської державної церкви) навіть висловили бажання висвятити гомосексуальну пару²⁶⁶.

У Південній Африці й англіканська церква, й Південно-Африканська рада церков надали для всіх парафій загальну пораду щодо юридичного визнання одностатевих шлюбів у країні, хоча й підкреслили, що їхня політична підтримка не пов’язана з релігійним визнанням подібних шлюбів²⁶⁷. А такий релігійний акт, як два весілля — Кевіна Бурасси і Джо Варнелла та Елейн і Енн Вотур — у метропольній общинній церкві в Торонто 14 січня 2001 року, ініціював процес, який привів до легалізації одностатевих шлюбів у Канаді²⁶⁸.

У багатьох, переважно католицьких і протестантських, країнах більшість виступає за одностатеві шлюби. Опитування країн Європейського Союзу в 2006 році показало, що в Нідерландах, Швеції, Данії, Бельгії, Люксембургу, Іспанії, Німеччини та Чехії відсоток тих, хто підтримує одностатеві шлюби, коливається від 52 до 82²⁶⁹.

Переконання, що гомосексуали мають право брати шлюб, не обмежується єврейськими та християнськими країнами. Верховний Суд індуїстського Непалу ухвалив, що одностатеві пари мають право брати шлюб, але влада досі не прийняла остаточного рішення²⁷⁰. Буддійський король Камбоджі Сіанук підтримав одностатеві шлюби, проте вони досі не закріплені в законодавстві²⁷¹.

Низка чинників вплинула на розвиток більш позитивного ставлення до гомосексуалів. Можна згадати аргументи, висунуті на основі законодавства в галузі прав людини, та заборону на дискримінацію геїв і лесбіянок, або аналогії щодо інших традиційно пригноблених груп, або такі дійсно нагальні проблеми, як оподаткування, успадкування та соціальне забезпечення, з якими стикаються одностатеві пари, якщо вони не мають права брати шлюб. Історик Джон Босуелл зробив не досить точне порівняння між церковним благословенням пар друзів у Середні віки з одностатевими шлюбами²⁷². Це виявився один із чинників, який вплинув на дискусію щодо одностатевих шлюбів серед ліберальних християн в 1990-ті роки, принаймні в Північній Америці, де ця дискусія триває найдовше.

Послідовники низки релігій у країнах, де досі не було серйозної дискусії на тему рівного статусу гетеросексуального та гомосексуального шлюбів, здійснили практичні кроки для вирішення цієї проблеми або вказали на давні традиції. Коли газета міста Кано в Північній Нігерії опублікувала статтю про одностатеві шлюби як західний феномен, це викликало протест із боку членів гей-спільноти міста, які наполягали на тому, що одностатеві подружні пари були звичайним явищем у мусульманській культурі народу хауса²⁷³. У 1980-ті роки декілька чоловічих пар Пакистану взяли шлюб за мусульманськими звичаями, хоча жоден із цих шлюбів не був офіційно визнаний владою²⁷⁴. Хіджра, й кастровані, й не кастровані, іноді одружуються з іншими чоловіками, знову ж за мусульманськими обрядами²⁷⁵. Індуїстські священики в Індії в 1990-ті — 2000-ні роки одружили кілька одностатевих пар згідно з традиційними весільними ритуалами як усередині, так і поза храмами. Ставлення сім’ї та друзів варіювалося від повністю негативного до абсолютної підтримки, в останньому випадку вони приєднувалися до традиційних весільних урочистостей²⁷⁶.

Незважаючи на те що позитивне ставлення до гомосексуальності існувало в усіх основних релігіях у певні періоди їхньої історії, досі важко визначити, що саме привело до різних рівнів толерантності до одностатевої сексуальності, представленої основними течіями цих релігій сьогодні. Навіть у відносно гомодружніх релігіях, як-от буддизм та індуїзм, позитивне ставлення не було достатньо переконливим, щоб запобігти імпортованій гомофобії, а у деяких країнах навіть імпортували правову заборону, що витіснила традиційно ліберальніший погляд на гомосексуальність. Узвичаєна мусульманська толерантність до стриманої гомосексуальності аналогічним чином була підірвана християнською гомофобією та достатньо новим західним гомосексуальним стилем життя, який важко поєднати з традиційним мусульманським сімейним життям. Саме тому через релігії, які стали більш гомофобними, зазнав­ши впливу західно-християнських ідей, а також які завжди були гомофобними, необхідно дослідити й нерелігійні чинники, щоб зрозуміти, чому так багато прихильників усіх цих релігій стали настільки толерантними сьогодні.

У 1791 році Франція декриміналізувала гомосексуальність разом з усіма іншими видами сексу з обопільної згоди на тій підставі, що така заборона провокувала штучні злочини²⁷⁷. Минуло понад 200 років, перш ніж гомосексуальність стала легальною в усій Європі, але французька декриміналізація була надзвичайно важливою, оскільки вона чітко показала, що заборона на узгоджений секс не пояснюється юридичною необхідністю, а є результатом релігійних переконань і псевдорелігійних забобонів. Правові зміни мали безпосередні наслідки: набули поширення під час наполеонівських воєн, а потім були перейняті низкою християнських країн. Логіка, що лежить в основі цих змін, була використана організаціями, які боролися за права геїв і лесбіянок протягом ХХ та ХХІ століть. Релігія або перешкоди, які мають релігійне походження, не повинні використовуватися задля того, щоб забороняти або карати відносини, які вочевидь належать до сфери приватного життя. Той же принцип був застосований у багатьох справах, які розглядав Європейський суд із прав людини та Рада ООН із прав людини²⁷⁸.

Протягом останніх десятиліть зміни в релігійному ставленні до гомосексуальності треба розглядати у світлі загальної тенденції до більшої свободи та рівності в інших сферах життя суспільства. Протистояння релігійних консерваторів щодо кожного з цих визвольних проектів є пов­торюваною закономірністю, незалежно від того, чи це питання рівності статі, расової рівності чи рівного статусу гетеросексуалів і гомосексуалів. Але в той самий час багато більш ліберально налаштованих побожних людей дуже швидко адаптувалися до ліберальних течій і залучили їх до своїх релігійних поглядів. І оскільки усе більше й більше гомосексуалів відкрито виступили, не приховуючи своїх стосунків, вони теж вплинули на релігію зсередини.

Релігійні аргументи не посідали центрального місця на початку боротьби за прийняття гомосексуальності, проте грали певну роль у боротьбі за збереження переслідування та дискримінації гомосексуалів. Консервативні інтерпретації різних релігійних авторитетів лягли в основу цих аргументів. За останні десятиліття стало звичною практикою використання різних аргументів на захист переслідування та дискримінації, і, як і раніше, головними противниками толерантності є релігійно-консервативні особистості та організації. Якщо ми ретельніше розглянемо нерелігійні аргументи, висловлювання про людську природу, сім’ю як опору суспільства, права дітей щодо їхніх батьків і так далі, то, найімовірніше, переконаємося, що вони майже завжди націлені винятково на обмеження прав геїв і лесбіянок. Нерелігійні аргументи лише заміняють релігійні в тих суспільствах, де релігійний контроль життя людей більше неприйнятний. Майже всі зусилля зі збереження, зміцнення та повторного введення заборони на одностатеву сексуальність або дискримінацію геїв і лесбіянок зазвичай ґрунтуються на релігійній опозиції. Те саме стосується й опору щодо гомосексуальності, яка виникла протягом останніх двох десятиліть у країнах, де інші релігії є домінуючими. Якщо дивитися з антигомосексуальної релігійної перспективи, загальна віротерпимість до відвертих геїв і лесбіянок, а також гомосексуальних сімей означає, що вони вже не бачать свої релігійні ідеали, відображені в суспільстві, в якому вони живуть. Це, звичайно, стосується й прийняття інших форм поведінки, які перебувають у конфлікті з консервативними релігійними переконаннями, проте внаслідок того, що багато консервативних груп приділяло таку увагу гомосексуальності, та через ту відкритість, якої гомосексуали досягли сьогодні, опозиція до неї набуває особливого значення.

З огляду на те, що всі правові заборони гомосексуальності мали пряму або непряму релігійну основу, немає нічого дивного в тому, що протидія легалізації мала часто потужне релігійне підґрунтя у вірян, які захищали власні релігійні переконання, хоч би в якій формі вони були кодифіковані в законодавстві. Коли в 1954 році лейбористський уряд запропонував скасувати статтю 213 Кримінального кодексу про заборону сексу між чоловіками, ця пропозиція зазнала поразки, хоча й була підтримана більшістю голосів у Стортинґу. Саме норвезька церква зіграла активну роль в обговоренні, тому закон був збережений. На захист закону виступила нарада єпископів, заявивши, що його зміна спричинить «легалізацію порочних і принизливих відносин, які порушують інтереси суспільства та християнської моралі». Замість скасування закону пропонувалося доповнити його статтею про заборону сексу між жінками²⁷⁹, оскільки «гомосексуальні акти є порочними та негожими діями». Згідно з думкою норвезької церкви, «ми стикнулись із суспільною небезпекою світових масштабів»²⁸⁰.

У 1971 році єпископи підтримали ідею скасування закону. Їхнє рішення, ймовірно, спричинене новим розумінням гомосексуальності як уродженого явища, тому звинувачувати гомосексуалів не можна²⁸¹. Цю підтримку не варто розуміти як визнання гомосексуальності як такої, що особливо чітко простежується у ставленні норвезької церкви до закону про партнерство 1993 року. Звичайно, не всі християни були згодні зі стратегією легалізації, хоча й сприймали гомосексуальність як трагічну вроджену орієнтацію. Коли заборона гомосексуальності була висунута на голосування в Стортинґу в 1972 році, Християнсько-демократична партія одностайно проголосувала за її збереження.

Низка церков зіграла помітну роль у процесі декриміналізації, поширеному в усій Європі. Кальвіністська церква Шотландії підтримала пропозицію щодо продовження заборони, сприяючи тому, що меншість проголосувала проти декриміналізації в 1980 році²⁸². У Північній Ірландії й католицька, й пресвітеріанська церкви бажали зберегти заборону, і гомосексуальність була декриміналізована там тільки в 1981 році після рішення Європейського суду з прав людини в Страсбурзі²⁸³. Ян Пейслі, пресвітеріанський міністр і лідер уніоністів у країні, якій загрожувала громадянська війна, стверджував: «Содомія — це злочин проти Бога та людини, і її практика є жахливим кроком на шляху до повної деморалізації будь-якої країни, що неминуче призведе до руйнування моралі в країні»²⁸⁴. У 1983 році Верховний Суд Ейре залишив у силі заборону гомосексуальності частково за підстави, що вона «завжди засуджувалася в християнському вченні як морально хибна»²⁸⁵. Румунська православна церква очолила кампанію зі збереження заборони на гомосексуальність, хоча країна взяла на себе зобов’язання скасувати заборону, коли стала членом Ради Європи в 1993 році²⁸⁶. В Румунії спостерігався високий рівень згоди між церковним керівництвом і населенням, тому опитування 2000 року показало, що 86 відсотків румунів не захотіли б мати сусідів гомосексуалів²⁸⁷. Незважаючи на загальну опозицію церкви, румунський парламент скасував заборону в 2000 році, після того як Європейський Союз оголосив це абсолютною вимогою для набуття членства. Члени Православної студентської асоціації розгорнули масову кампанію проти членів парламенту, звинувативши їх у безбожництві й аморальності²⁸⁸, а лідер православної церкви, патріарх Феоктист Арапасу, відомий своєю беззастережною підтримкою комуністичного диктатора Чаушеску, зая­вив, що «зло загрожує захопити владу в усьому світі»²⁸⁹.

У той час як багато християн активно борються за соціальну лібералізацію гомосексуальності, є також християни, які бажають ввести нові або старі правові обмеження. Коли Нікарагуа у 1992 році відновила заборону на гомосексуальність, цей крок був зумовлений позицією консервативних християн і рішуче підтриманий кардиналом Мігелем Обандо-і-Браво²⁹⁰. У Польщі Ліга польських сімей від католицької партії у 2004 році запропонувала створити виправні табори, побудовані за зразком тих, що діяли під час китайської революції²⁹¹. Опитування переважно християнського населення США 2003 року показало, що 37 відсотків уважають, що одностатевий секс необхідно заборонити²⁹². В Нігерії окремі англіканські єпископи виступали за введення смертної кари для гомосексуалів²⁹³, а архієпископ Пітер Акінола у 2006 році підтримав законопроект, який не тільки забороняє одностатевий секс, а й порушує права людини для геїв і лесбіянок, забороняє вираження їхньої ідентичності та позбавляє їх права на зібрання. Останній пункт унеможливив для двох відвертих геїв чи лесбіянок піти разом у кіно або до ресторану, не порушуючи при цьому закон²⁹⁴.

Представники інших релігій теж присвятили багато часу та зусиль для підтримки або повторного введення заборони гомосексуальності та дискримінації тих, хто її практикує. Індуські націоналісти з Індії активно захищали вікторіанську заборону в індійському кримінальному кодексі на підставі громадської думки. Згідно з їхнім світоглядом, гомосексуальність не існувала у автентичному індуїзмі, але була уведена разом із мусульманським і християнським завойовницьким імперіалізмом за доби Середньовіччя й за сучасних часів²⁹⁵.

Ісламські фундаменталісти використовували всі можливості, щоб обмежити права гомосексуалів. В Ірані, де не дуже демократичний режим шаха дозволяв геям і лесбіянками вести неприховане життя, Ісламська революція 1979 року призвела до відновлення страти та систематичного переслідування в масштабі, який, можливо, не має аналогів в історії. Чоловіків вішали за одностатеві стосунки у всіх містах Ірану²⁹⁶, а підоз­рюваних у гомосексуальності після короткого допиту розстрілювали прямо на вулиці²⁹⁷. За оцінками організації з захисту прав мусульман нетрадиційної сексуальної орієнтації Аль-Фатіха, близько 4 тисяч осіб було страчено за гомосексуальність після революції, більшість із них у перші дні²⁹⁸. Точна кількість наразі невідома. Таке відновлення шаріату відбувалося в Афганістані за часів правління талібів, у Судані та деяких північних провінціях Нігерії, що призвело до повернення смертної кари за статеві контакти між чоловіками. В Афганістані засудженого розчавлювали стіною, поваленою на нього. Після падіння режиму талібів афганські суди карали гомосексуалів тюремним ув’язненням, але іноді застосовували й смертну кару.

Абсолютно новим явищем, яке почало формуватися наприкінці ХХ століття, є постійно зростаюча активність відкритих геїв і лесбіянок, які працюють у рамках власних релігійних громад. Ця діяльність часто полягає у створенні власних рухів, які мають різні рівні впливу на релігійні громади загалом. У США, наприклад, гомосексуальні баптисти створили власну організацію в 1972 році, епіскопали — у 1974-му, адвентисти — у 1976-му, євангелісти — у 1975-му, анабаптисти — у 1976-му та мормони — у 1977 році. На сьогодні також існують активні групи серед лютеран, православних, південних баптистів, католиків, квакерів, унітаріїв і послідовників християнської науки²⁹⁹. Крім того, в 1970-ті роки єврейські гомосексуали створили власні синагоги в Нью-Йорку, Сан-Франциско та Лос-Анджелесі³⁰⁰. Але такий релігійний гомо-рух не обов’язково сприяє його прийняттю в рамках відповідних релігійних конфесій. Католицькій гомосексуальній групі «Гідність» протягом 1980-х років було дозволено зустрічатись у багатьох церквах США, проте більш суворі постанови від центральної влади поклали цьому край³⁰¹.

Мусульманська гомосексуальна організація Аль-Фатіха була заснована в США в 1998 році і відтоді з’явилась у Великій Британії, Канаді та Південній Африці³⁰². В рамках цієї організації створені окремі спільноти та проводиться робота в сфері прав людини в цілому. Організація (разом з іншими ліберальними мусульманами) стверджує, що гомосексуальність сумісна з ісламом, так само як ліберальні євреї та християни стверджують це стосовно власних релігій. У Норвегії гомосексуальні мусульмани створили товариство «Гомосексуальний світ», члени якого брали участь у гей-парадах і в публічних дебатах. Наявність власних гомосексуальних громад у здебільшого мусульманських країнах, як-от Боснія, Казахстан, Ліван і Туреччина, а також гей-паради, що проводилися в Стамбулі й Сараєво, також свідчать про підвищення рівня свідомості серед гомосексуальних мусульман. Їхні аргументи ґрунтуються на інтерпретаціях Корану й хадисів³⁰³ і вказують на сотні років мусульманської терпимості щодо гомосексуальності. Багато з них стверджують, що поширення гомофобії в ісламському світі є результатом західного впливу³⁰⁴. Секс між жінками ніколи не був заборонений ані Кораном, ані традицією, однак багато мусульман прирівнюють його до сексу між чоловіками й однаково піддають засудженню.

На Заході також існує низка буддійських гомосексуальних груп. Здійснивши швидкий пошук в інтернеті, можна знайти в деяких західних країнах гомосексуальні групи, створені в рамках різних гілок буддизму.

Релігійно визнані одностатеві шлюби, вимога смертної кари, загальна лібералізація суспільства, релігійні гомосексуальні групи й дедалі більша релігійна підтримка дискримінації в суспільстві разом створюють украй заплутану картину. Більшість основних ставлень до одностатевого сексу, які були спершу винайдені в релігіях, збереглись і сьогодні. Але навіть люди в найконсервативніших релігійних групах повинні дотримуватися більш широких і ліберальних поглядів, не в останню чергу через присутність у рамках їхньої релігії вірян з іншим, більш ліберальним ставленням до гомосексуальності. Водночас існує її розуміння як того, що понад усе загрожує релігійній картині світу. Цей злий і майже одержимий фокус на гомосексуальності в багатьох релігійних середовищах являє собою дещо нове. Гомосексуальність традиційно не була проблемною темою в більшості консервативних релігійних громад. Це взагалі не те, про що варто говорити.

Не існує будь-якого всеосяжного розуміння відносин між гомосексуальністю і релігією сьогодні або будь-якого всеосяжного розуміння взаємозв’язку між гомосексуальністю і будь-якою релігією. Якщо подивитися на окремі основні релігії, можна визначити різні домінуючі течії.

Хоча спершу індуїзм притримувався достатньо спокійного бачення щодо одностатевої сексуальності, сьогодні це вже не так. Правовий і світський вплив, ініційований християнською колоніальною владою, призвів до того, що більшість індуїстів мають негативне ставлення до гомосексуальності. Через це гомофобія стала частиною індуїстської віри. Коли репортер від Hinduism Today запитав різних індуїстських священиків під час фестивалю Кумбха Мела 2004 року щодо індуїстського ставлення до гомосексуальності й одностатевих шлюбів, він отримав дуже різні відповіді. Деякі вважають, що це якраз пов’язано із західним впливом, тоді як інші називали гомосексуальність «неприродною, незвичною та рідкісною», не запропонувавши теологічної основи своїх тверджень. Одні вважали, що це індивідуально стосується кожного вір­ного, а інші висловилися за її безумовне прийняття³⁰⁵.

Індуїстські гомо-активісти дедалі частіше звертаються до більш гомодружніх колоніальних індуїстських традицій і використовують релігійні аргументи у своїй критиці гомофобних індуїстських націоналістів. Вони пропонують правим активістам ознайомитися з індуїстськими текстами й уважніше вивчити історію Індії, щоб дізнатись, якою мірою сучасна індуїстська гомофобія є результатом імпортованих британських цінностей, законодавства й недавніх історичних подій³⁰⁶. Художній фільм Діпи Мехти «Вогонь» 1996 року, в якому зображується любовний роман між двома невістками в індуїстських сім’ях, отримав різні відгуки. Прихильники індуїстської націоналістичної партії Шив Сена нападали на кінотеатри та звинуватили фільм в антагоністичності щодо індійської культури. Інші індуїсти захищали фільм на тій підставі, що він обстоював традиційне індуїстське визнання гомосексуальності³⁰⁷.

Більш ліберальні настрої серед сучасних індуїстів є результатом міжнародної боротьби за права геїв і лесбіянок, а також визнання серед дедалі більшої кількості індуїстів того, що гомофобія передусім є наслідком британського впливу. У 2007 році Верховний Суд індуїстського Непалу прийняв рішення, що гомосексуальність має бути легалізована, а геї та лесбіянки повинні набути рівних прав із гетеросексуалами³⁰⁸, а деякі індійські чиновники вважають, що в Індії заборона на секс між чоловіками повинна бути скасована³⁰⁹.

Зміни в індуїстському ставленні до проблеми гомосексуальності особливо помітні серед представників середнього класу, так само як і в інших релігійних громадах. Опитування індуїстів півдня Флориди показало, що 20 відсотків схвалюють одностатеві відносини, 20 — уважають це «аморальним», а 60 відсотків указали, що «особисто вони це не схвалюють, але люди мають робити те, що вони самі бажають за потрібне»³¹⁰.

Буддизмові також притаманна ціла низка подібних тенденцій. Це головно є результатом спільної боротьби за права геїв і лесбіянок, яка почалась у західному світі, але тут присутнє зростаюче усвідомлення більш давнього позитивного ставлення до гомосексуальності. Яскраві та розкішні гей-паради стають дедалі популярнішими у Таїланді та Камбоджі, а перший узагалі став туристичним раєм для гомосексуалів через його традиційно спокійне ставлення до цього явища. Поліпшення економічних умов у поєднанні зі свідомістю сучасного гомосексуального способу життя привели до того, що все більше й більше людей хочуть жити незалежно від традиційних сімейних структур. У Таїланді існують власні гей-організації³¹¹. В західних країнах буддизм загалом дуже терпимий. Наприклад, перший будинок для хворих на СНІД був створений дзен-буддистами в Сан-Франциско³¹².

В Японії, з її сумішшю буддизму та синтоїзму, початкове визнання гомосексуальності зникло після періоду модернізації країни. Так само як там модернізація призвела до поширення гомофобії, протягом останніх років і в інших країнах почала з’являтись опозиція до гомосексуальності. Здавалося б, що Далай-лама, тибетський бог-король у вигнанні, забув, що гомосексуальна поведінка була притаманна тибетським ченцям, коли стверджував, буцімто гомосексуальність перебуває в конфлікті з буддійським ученням, оскільки піхва є єдиним отвором, який може бути використаний у сексуальних цілях. Попри це, Далай-лама усвідомлює чітку відмінність між тим, що він визначає правильною сексуальною поведінкою буддистів, і правами людини, які захищають геїв і лесбіянок та їхнє особисте життя. Стверджуючи, що буддійське вчення забороняє гомосексуальну поведінку, бог-король, проте, не має ніякого бажання втручатися до законодавства будь-якої країни³¹³.

Сьогодні більшість ліберальних євреїв терпимі до гомосексуальності. Відверті гомосексуали були прийняті у реформованому іудаїзмі в 1980-ті роки як його послідовниками, так і рабинами³¹⁴. Навіть ортодоксальні євреї виявляють ознаки переходу до підвищення терпимості. Фільм «Вони тремтять перед Богом» (Trembling before G-d) 2001 року про ставлення ортодоксального іудаїзму до гомосексуальності був показаний ортодоксальним громадам. І ліберальні, і консервативні єврейські асоціації США вийшли з офіційними заявами про те, що вони підтримують права гомосексуалів і засуджують будь-яке насильство щодо геїв³¹⁵. Протягом останніх кількох років Ізраїль був, безумовно, найбільш гей-ліберальною країною Близького Сходу з погляду як чинного законодавства, так і ставлення широких кіл громадськості. На сьогодні країна має найбільші гей-спільноти в регіоні.

У рамках іудаїзму, однак, також побутують думки, які засуджують гомосексуальність. Консервативний ізраїльський парламентарій Нісім Зєев у 2007 році запропонував примусово відправити всіх гомосексуалів до спеціально створених центрів реабілітації³¹⁶. Під час гей-параду в Єрусалимі 2005 року троє учасників були зарізані екстремістом, а інших закидали сечею та фекаліями консервативні єврейські контрдемонстранти³¹⁷. У 2006 році єврейські екстремісти поширювали листівки, які обіцяли нагороду в майже 30 тисяч крон будь-кому, хто вб’є гея чи лесбіянку під час параду. У листівці також були практичні інструкції, як зробити «коктейль Молотова», щоб кинути в учасників параду³¹⁸.

Як і адепти інших релігій, усе більше й більше мусульман, які живуть на Заході, або представники середнього класу в мусульманських країнах воліють жити винятково як гомосексуали. У документальному фільмі «Джихад за кохання» ці люди розповідають про свою ситуацію та говорять і про підвищений рівень толерантності, і про зростаючу опозицію відкритій гомосексуальності одночасно³¹⁹. Навіть у мусульманських суспільствах, наприклад, у прибережних східноафриканських селах, де традиційно ставилися з великою терпимістю до людей, які ведуть винятково гомосексуальне життя, існує тенденція до витіснення традиційних одностатевих категорій і заміни їх більш західним розумінням гомосексуальності³²⁰. У великих містах, де соціальний конт­роль нижчий, навіть малозабезпечені чоловіки можуть жити разом, як пара; таке часто спостерігається у великих пакистанських містах, хоча в багатьох випадках ці чоловіки не вважають себе геями³²¹.

Мусульмани, які є винятково гомосексуалами, досі становлять меншість серед тих мусульман, які практикують гомосексуальність. У переважно мусульманських країнах загальна картина дещо інша: суспільство тут не схильне поділяти сучасне мислення й краще сприймає більш традиційну модель. Тобто доти, поки чоловік не відмовляється від громадської чоловічої норми буття і допоки тримає свою сексуальність у приватних межах, немає жодних проблем через його сексуальну активність. Унаслідок строгих правил спілкування чоловіків і жінок у мусульманському Пакистані неодруженим чоловікам, наприклад, легше запросити до себе коханців-чоловіків, ніж гостей жіночої статі³²². Навіть у таких країнах, як Іран, де статеві контакти між чоловіками караються смертю, чоловіки, попри це, однаково займаються сексом один з одним. 16 відсотків іранських чоловіків визнали, що за своє життя мали щонайменше один гомосексуальний акт³²³. Американський антрополог-гомосексуал Джеррі Заріт, який не приховує своєї розбещеності, розповів про чотири роки життя в Тегерані у 1990 році: «Іран був для мене й таких як я сексуальним раєм. І кількісно, і якісно це був найбільш захоплюючий досвід у моєму житті»³²⁴. В Південному Афганістані неод­ружені чоловіки, які мають статеві контакти з іншими чоловіками, пояснюють це тим, що жінки в їхній країні не тільки недоступні, а й повністю завинені: «Ми не бачимо, чи жінки гарні. Але ми можемо бачити чоловіків і бачимо, які з них прекрасні»³²⁵. Більшість чоловіків, які мають статеві контакти з іншими чоловіками, або вже одружені, або планують побратися, як ми бачили у випадку пакистанських водіїв вантажівок³²⁶. У деяких мусульманських країнах навіть традиційно поширені сексуальні послуги чоловіків, які продають себе іншим чоловікам³²⁷. Утім, незважаючи на те що це не засуджується Кораном або хадисами, лесбійський секс, як і раніше, більш стриманий і непомітний³²⁸.

Мусульманська опозиція гомосексуальності зазвичай спрямована проти сучасного західного трибу життя людей, які є винятково гомосексуалами, а не проти самої сексуальної практики, поки остання не втручається в традиційний побут сімейних відносин. Але зміни відбуваються й тут. Багато мусульманських сімей приймають своїх гомосексуальних дітей. У Норвегії мусульманський політик від Консервативної партії Афшан Рафік критикує своїх одновірців за те, що вони не засуджують дискримінацію, знущання та покарання геїв і лесбіянок: «Якщо у вас гомосексуальна орієнтація, це питання між вами й Богом… тільки Бог… може судити нас»³²⁹. У Туреччині був утворений політичний альянс між геями-трансвеститами та благочестивими жінками-мусульманками, які борються за право носити хіджаб у громадських місцях³³⁰.

Приватне засудження іноді може бути ще сильнішим у країнах, де гомосексуальність загальноприйнята, наприклад, коли молоді мусульмани заявляють своїм родинам, що вони не хочуть бути частиною традиційної гетеросексуальної сім’ї. Молоді мусульманські гомосексуали в Норвегії можуть наразитися на смерть або насильство з боку членів своїх родин; відомі випадки, коли сім’я, приміром, ламає руки своїм дітям-геям³³¹. Ставлення до гомосексуальності різниться серед мусульман окремих західних країн. Опитування 2008 року показало, що серед мусульман Берліна, Парижа та Лондона відповідно 26, 18 і 4 відсотки визнали гомосексуальність «морально прийнятною»³³².

Релігійний режим шиїтського мусульманського Ірану створив для гомосексуалів безпрецедентні умови. Незважаючи на те що покаранням за статеві контакти між чоловіками є смертна кара, аятола Хомейні в 1979 році видав фетву, яка визнає право хірургічної зміни статі для людей із діагнозом «транссексуальність». Коли людина змінює свою стать, вона водночас і юридично, і релігійно отримує нову, законодавчо оформлену фізичну стать, а також здобуває право офіційно брати шлюб із людиною, яка раніше належала до тієї ж біологічної статі³³³. Як показано в документальному фільмі 2008 року «Будь як» (Be like), багато геїв наважилися на операцію зі зміни статі для того, щоб мати легальні відносини з чоловіками, які їх приваб­люють³³⁴.

Питання гомосексуальності викликало серйозні розколи в християнському світі. Англіканська церква становить переконливий приклад серйозності цього розколу в християнстві. З одного боку, нігерійські й угандійські єпископи закликають до страти та заборони геям і лесбіянкам відвідувати ресторани; з другого — є такий собі Джин Робінсон, висвячений єпископ із Нью-Гемпшира, який живе в партнерстві з іншим чоловіком. Цей розкол вочевидь спостерігається серед більшості членів церкви в тих країнах, де поширене англіканство.

Найпотужніша християнська опозиція виходить переважно із африканських країн, які донедавна перебували під місіонерським опікуванням. Утім, у більшості країн рідко можна зустріти найрадикальніші форми спротиву гомосексуальності. Навіть релігійні групи, які послідовно борються проти рівності гетеро- і гомосексуалів, закликають не здійснювати жорстокі напади на останніх. Коли Роберт Мугабе, президент Зімбабве, заявив у 1995 році, що гомосексуали нижчі за тварин, католицька комісія за справедливість і мир у Зімбабве здійняла протест і стверджувала, що право на повагу до приватного життя індивіда також поширюється на геїв і лесбіянок³³⁵.

Іноді християнські аргументи не відрізняються від аргументів, які раніше використовували християнські прихильники расової сегрегації в США: наприклад, боротьба чорношкірих за рівні права була недоречною, оскільки вони вже мали рівні права в межах сегрегації. Фундаменталістська лобістська група «Фокус на родині», а також інші американці — консервативні християни стверджували й досі стверджують, що вони не проти того, щоб гомосексуали мали ті самі права, що й гетеросексуали, проте заперечують, щоб гомосексуали мали «особливі права» (special rights). Під «особливими правами» маються на увазі рівні права на офіційне одруження, рівне оподаткування, рівний захист, закріплений в антидискримінаційному законодавстві, в тому числі у збройних силах, а для окремих штатів — скасування закону про заборону сексу між чоловіками³³⁶.

Хоча християнство протягом більшої частини своєї історії виступало за активне та насильницьке переслідування гомосексуалів, на сьогодні воно рідко коли підтримує продовження дискримінації. Звичайно, більшість християн-гомофобів закривають очі на цю криваву історію. Оскільки більшість християнських країн уже не застосовують такі міри покарання, як спалення, удушення й утоплення, стало важливішим розділяти більш ранні та поточні переслідування, незважаючи на те що ті ж самі кілька уривків із Біблії лежать в основі обох.

Кілька біблійних рядків, присвячених гомосексуальності, одночасно є причиною серйозних розбіжностей у сприйнятті цієї проблеми між християнами. Надзвичайні суперечки викликає засудження Павлом одностатевого сексу як чогось протилежного «природному»³³⁷. Багато хто не вірить, що Павло засуджує моногамні гомосексуальні відносини, і вважають, що це слід розуміти у світлі більш загального послання Павла про любов. Сьогодні люди рідко згадують заборону на секс між чоловіками, яка міститься в П’ятикнижжі, по-перше, тому, що вона є частиною старозавітного закону, від якого християнство відмовилося, і по-друге, тому, що вона є однією з цілої низки заборон, які вже втратили свою актуальність.

У католицькій церкві часто спостерігається певна невідповідність позиції керівництва та більшості католиків. Це чимось схоже на розбіжності у католицьких поглядах на контрацепцію. Католицьке населення більшості країн Європи й Америки вважається одним із найбільш гомоліберальних. Навіть у католицькій ієрархії немає узгодження між життям і вченням, оскільки значну кількість представників духовенства становлять гомосексуали. Різні дослідження вказують на від 25 до 50 відсотків гомосексуалів серед священнослужителів³³⁸.

У багатьох християнських країнах зміни в сприйнятті гомосексуальності досягли тієї точки, де прийняття та терпимість для більшості людей здаються цілком нормальними. Деякі провідні християнські консерватори, як-от Еспен Оттосен із Норвезької Лютеранської місії, висловлюють стурбованість, імовірно не безпідставну, що ті, хто засуджують гомосексуальність, ризикують також бути засудженими³³⁹. Знову можна побачити паралель у тому, що релігійні секс-расисти більше не можуть обстоювати власні переконання, не наразившись на вкрай негативну реакцію.

Дії консервативних християн часто закінчуються масовою антимобілізацією від державних церковних діячів. Наприклад, коли Внут­рішня місія Нордмере і Ромсдала у 2008 році закликала до бойкоту одного вікарія комуни Френа, який підтримував гомосексуальність, це закінчилося тим, що обидві церкви, в яких вікарій проповідував, щоразу були переповнені³⁴⁰.

Ще в 1980-ті роки геї та лесбіянки фактично не існували в державній і приватній царині християнських країн. Відтоді, однак, спостерігається зміцнення їхніх позицій, оскільки визнання в колі друзів і знайомих постійно зростає, і це приводить до того, що з’являється ще більше геїв і лесбіянок. Ми не повинні залишати поза увагою те, як це вплинуло на християнське ставлення: коли об’єктом засудження стають не абстрактні особи, а ваші сусіди, друзі, брати й сестри, прийняти таке традиційне християнське засудження не так-то й легко.

Існує низка релігійно-сексуальних правил, які регулюють одностатевий секс. Осуд гомосексуальності не стосується саме сексу між людьми однієї статі, засуджується вона через те, що не може привести до продовження роду, або через те, що часто визначається як позашлюбний секс. Позитивніше до гомосексуальності ставляться ті релігії, які заперечують дітонародження як таке. В інших випадках знов-таки отримують догану тільки певні види гомосексуальної поведінки, тому що вони підпадають під загальну заборону сексуального використання різних отворів тіла. Часто важко визначати, які саме релігійно-сексуальні правила застосовуються конкретно до гомосексуальності, а не стосуються тільки чоловічої та жіночої сексуальності в загальному сенсі. Використання оповідей про створення та інших релігійних міфів може одночасно і виправдати, і засудити деякі види сексуальності, що матиме як позитивні, так і негативні наслідки з огляду ставлення певної релігії до гомосексуальності.

Часто ми доходимо висновку, що релігійний контроль гомосексуальності достатньою мірою залежить від несексуальних аспектів. Як ми вже бачили, релігійно-сексуальні правила використовувалися для встановлення та підтримання ідентичності й урегулювання різних соціальних умов. Більшість релігійної опозиції щодо гомосексуальності ґрунтується на захисті традиційних гендерних ролей. Коли чоловіча та жіноча ролі так чітко виражені через гетеросексуальність, секс між людьми однієї статі видається порушенням гендерної ідентичності. Боротьба проти гомосексуальності, отже, перетворюється на боротьбу за традиційну чоловічу та жіночу ролі. Крім того, більшість релігійної опозиції гомосексуальності ґрунтується на захисті традиційних сімейних структур: одностатевий секс отож насправді допустимий доти, поки не перешкоджає людині відігравати традиційну гетеросексуальну сімейну роль.

Найпотужнішою тенденцією у відносинах між релігією й одностатевим сексом досі залишається ймовірність того, що релігії намагаються придушувати тих, хто кохає людей тієї ж статі.

Релігійне розмаїття ставлень до гомосексуальності сьогодні більше, ніж будь-коли. Тоді як багато хто вірить, що їхня релігія повністю прий­має цей вид сексу, інші інтерпретують свої джерела інакше та створюють таке негативне бачення гомосексуальності, якому немає аналогів в історії релігії. Гомосексуальність сьогодні посіла видатне місце у різних релігійних світоглядах, ставши новим явищем, незважаючи на численні релігійні обмеження. Для багатьох людей це важливий символ віри в те, що їхні релігії завжди розглядали гомосексуальність як один із видів сексуальної поведінки, яка кидала виклик усім іншим. У релігії немає конкретного феномена, який був би ворожим щодо гомосексуальності або, навпаки, цілковито позитивним у своєму ставленні, ба навіть бачив її такою, що переважає гетеросексуальність. Зрештою, єдиний висновок, якого можна дійти, — це те, що будь-яке розуміння одностатевої сексуальності можна виправдати під релігійним кутом зору.