11. Релігійно-сексуальні пріоритети

Релігійно-сексуальний ландшафт, як ми вже бачили, характеризується розмаїттям і змінністю. Але якщо уважніше подивитися на священні заборони та релігійні вказівки, виявиться, що зміни часто полягають у модернізації чи занепаді одних заборон або вказівок щодо інших. І пересічні віряни, і релігійні лідери часто вирішують ігнорувати певні абсолютно чіткі релігійні правила, коли відчувають, що інші вказівки та заборони вочевидь важливіші. Релігійно-сексуальні керівні принципи можуть бути проігноровані, для того щоб просувати інші правила, або можуть стати більш пріоритетними щодо інших релігійно-сексуальних правил.

Виникає ще одна модель, за якої не всі релігійно-сексуальні принципи виділяються однаково. Тоді деякі заборони та вказівки знову й знову набувають основного значення для певної віри, інші перебувають поза увагою, так що часто неможливо простежити чітку логіку пріоритетів.

Занепад релігійних правил сексуальності

Від 1970-х років заголовки багатьох газет у західних країнах рясніли скандальними повідомленнями про сексуальне насильство щодо дітей і молоді з боку католицьких священиків. Утім, мало хто вважає, що цей скандал ставить під сумнів католицьку доктрину як таку. У католицизмі немає нічого, що б вказувало на те, що священики мають право сексуально зловживати своїми прихожанами, зовсім навпаки. Позашлюбний секс заборонений, а багато священиків щиросердно прагнуть не одружуватися й дотримуватися целібату. Священики, які дозволяють собі сексуальну наругу над хлопчиками та парубками, також порушують повну заборону католицької церкви на гомосексуальні стосунки. До того ж така сексуальна наруга є ще серйознішою провиною, оскільки дії подібного роду не мають нічого спільного з добровільним сексуальним вибором; тож ідеться про пряме зловживання службовим становищем із боку осіб, наділених певною владою.

Зрозуміло, що така наруга суперечить усім католицьким принципам, утім, те, як католицька церква вирішила врегулювати це питання, демонструє, як релігійна установа може за певних обставин нехтувати своїми найнезаперечнішими сексуальними правилами з огляду на релігійно-сексуальні пріоритети. Реакція Ватикану та решти католицького керівництва на зловживання положенням не тягнула за собою будь-яких змін у богословських принципах, але показала вкрай поблажливе ставлення церкви до священиків, які так грубо знехтували католицьким ученням про секс. Ці священики, звичайно, становлять проблему для церкви не тільки через те, що порушили правила сексуальної поведінки та наругалися над безпорадними, а й через те, що під час скоєння цих ганебних дій перебували офіційними представниками церкви. Отже, зловживання священиків ставить під загрозу репутацію церкви загалом.

Кожна релігія має зважувати одне рішення проти іншого. У зв’язку з цим католицька церква стикнулася з потрійною проблемою: вона повинна була віднайти способи, щоб захистити свою репутацію; вона по­винна була забезпечити виконання священицького целібату; вона повин­на була захистити безневинних дітей. Іще в 1962 році Ватикан прийняв рішення щодо своїх пріоритетів із цих питань. Напрями його подальшої діяльності зафіксовано в офіційному, проте, дуже конфіденційному документі, який був розісланий усім єпископам. У документі йдеться про сексуальні спокуси з боку священика¹, статеві акти з твариною та «людиною тієї ж статі»² і пряму наругу над «молодими людьми обох статей»³. Церква заявила, що найголовніше у таких випадках «дотримання найсуворішої таємниці». Коли така справа розглядається церквою, вона підлягає «абсолютній конфіденційності»⁴. Навіть жертви, які звинуватили священиків у нарузі, повинні заприсягнути у збереженні таємниці⁵. Всі, хто бере участь у вирішенні цих справ, повинні підписати спеціальну обіцянку «будь-що не порушувати цієї таємниці... навіть з благою ціллю». А бути звільненою від обов’язку зберігати секретність людина може лишень у разі, якщо «розпорядження було спеціально надано Верховним Понтифіком»⁶. Якщо хтось порушить цей заклик до абсолютного мовчання, він ризикує бути відлученим від церкви, що означатиме і загрозу майбутньому спасінню⁷. Це стосується і жертви, і обвинуваченого.

Священики, які визнають свою провину, повинні бути прощені. Спеціальна форма для прощення гріхів священиків додавалася до документа, виданого в 1962 році⁸. Священики, які були визнані церквою винними, можуть бути переміщені або звільнені⁹. Саме сексуальне насильство не призводить до відлучення від церкви, тільки ті, хто говорить про свої гріхи за межами церковної ієрархії, перебувають під загрозою відлучення. Отже, церква ставить жертви на той же щабель, що й злочинців, оскільки над жертвами рівною мірою тяжіє загроза відлучення від церкви, якщо вони обговорюватимуть наругу над ними з будь-ким, крім церковнослужителів¹⁰.

У цьому офіційному документі від 1962 року Ватикан заявив, що його абсолютним пріоритетом у розв’язанні цієї проблеми є захист репутації церкви. Зрозуміло, що тут мається на увазі значно більше, ніж просто уникнення поганого іміджу. Якщо репутація того, що Ватикан уважає Божим інститутом на землі, заплямована, то це може призвести до зменшення кількості нових прихожан, багато людей залишить церкву й більше людей відвернеться від її керівництва. Урешті-решт, порятунок мільйонів опиниться під загрозою. Під цим кутом зору не дивно, що сексуальній моральності служителів церкви було надано значно меншого пріоритету.

Оскільки важливість збереження незаплямованого образу церкви була абсолютною, повідомити в поліцію або звернутися до звичайних судів з питань зловживання положенням було неможливо. До 2000 року церква систематично тиснула на співробітників поліції та судових органів, примушуючи їх не порушувати кримінальні справи проти священиків, які скоїли сексуальні злочини. Так сталося, наприклад, у разі, коли велика кількість дітей піддалася сексуальному насильству з боку католицьких священиків Ньюфаундленда наприкінці 1970-х років. Натомість винні священики були переведені в інші парафії¹¹.

Головна вада цих рішень церковних керманичів полягає в тому, що жодне з покарань, накладених Ватиканом на священиків, як-от прощення, переміщення або звільнення, не завадило їм скоїти нові насильницькі дії сексуального характеру. Це наочно продемонструвало, що наріжним каменем у ситуації з негідною поведінкою священиків стала публічна образа католицької церкви. А отже, безпеці дітей, які перебувають під опікою священнослужителів, було надано якнайнижчого пріоритету. Протягом багатьох десятиліть було загальновідомим, що священики, ігноровані, прощені або переміщені до нових парафій церквою, продовжували скоювати злочини за мовчазного потурання церкви. Огляд судових документів, опублікованих доповідей, інтерв’ю та церковних паперів показує, що близько третини католицьких єпископів США дозволили священикам продовжувати працювати навіть після того, як їм бути пред’явлені звинувачення¹². У тих випадках, коли церква звільняла священиків за сексуальну наругу без залучення поліції та судових органів, вона знімала з себе відповідальність за злочини, які ці священики продовжували скоювати, вже перебуваючи за межа­ми церкви. Ця система віротерпимості до поширеного сексуального насильства призвела до того, що католицька церква повинна була б виплатити мільярди крон жертвам, якби вони звернулися з позовами на церкву до суду.

Готовність католицької церкви покривати серйозні порушення найосновніших аспектів її сексуальної моралі, вчинені власним духовенством, заради того, щоб зберегти свою репутацію, є типовим прикладом того, як релігія може заплющити очі на власну релігійно-сексуальну доктрину, якщо на кону поставлено інші важливі релігійні аспекти. Незважаючи на те що Ватикан систематично засуджує позашлюбну гетеросексуальність і, звичайно, будь-яку гомосексуальність, він протягом багатьох десятиліть мовчки приймає скоєння цих двох гріхів своїми пастирями, у тому числі поширену сексуальну експлу­атацію дітей і молоді, тільки для того, щоб репутації святої церкви не було завдано щонайменшої шкоди.

Подібний радикальний зсув у пріоритетах можна побачити й серед ортодоксальних євреїв США. Незважаючи на те що світські ЗМІ вия­вили низку випадків, коли діти та молодь стали жертвами сексуального насильства з боку рабинів та інших авторитетних євреїв-ортодоксів, єврейські ЗМІ довгий час систематично ігнорували ці події. Єврейська ортодоксальна громада, здається, як і Ватикан, вірить, що краще тихо обійти такі питання мовчанкою, бо плямування репутації видатних релігійних діячів може підірвати підвалини релігії загалом¹³. І хоча сексуальне насильство щодо дітей вочевидь суперечить усім канонам єврейської релігії, воно відсунуте на другий план. Гарна репутація видатних єврейських релігійних діячів, а відтак і самої релігії важливіша і за основну сексуальну заборону, і за безпеку дітлахів.

Подекуди самі заборонені дії становлять меншу проблему, ніж люди, які говорять про них. Ставлення Ватикану до сексуального насильства з боку священиків і спроба ортодоксальних євреїв ігнорувати подібні зловживання є очевидними прикладами цього. Такий самий принцип був використаний в Єгипті у 2005 році, коли молода неодружена мусульманка, дизайнер одягу, Хінд ель-Хіннаві подала позов про встановлення батьківства проти відомого актора. Скандал полягав не в тому, що вона завагітніла поза шлюбом і, отже, порушила основні мусульманські сексуальні правила, а в тому, що повелася незвичайним чином для молодих єгипетських жінок із вищого класу, які зазвичай у разі вагітності поза шлюбом роб­лять аборт і відновлюють дівочу пліву¹⁴. Цей випадок, звичайно, не розкриває сутність ісламу, але є гарним прикладом того, як явне порушення сексуальних правил може бути терпимим доти, поки це замовчується. В індуїзмі також стримані сексуальні стосунки між одруженою жінкою з вищої касти та чоловіком-службовцем із нижчої — досить поширене явище і не вважається серйозною проблемою в індуїстській громаді. Релігійно-соціальні покарання будуть застосовані через необачність, вагітність або втечу пари — такі вчинки відразу можуть стати надбанням громадськості¹⁵.

Існує, звичайно, інший зразок, як католицьким священикам і відомим ортодоксальним євреям зійшло з рук порушення секс-правил їхньої релігії. Поважні й впливові релігійні діячі дедалі частіше ігнорують релігійно-сексуальні обмеження. Як ми вже бачили, християнські та мусульманські правителі, які завжди грали центральну роль у релігії, могли робити практично все, що їм заманеться.

Деякі з найпомітніших постатей релігійного світу, здається, не цуралися жити в конфлікті з власними законами. Авраам і безліч його дружин були приводом деяких богословських дискусій, хоча багатоженство й не суперечить біблійним законам. Деякі джерела стверджували, що він був одружений зі своєю зведеною сестрою Сарою. Як Авраам сам зазначає: «Насправді вона сестра моя, вона дочка батька мого, але не дочка моєї матері»¹⁶. Хоча Мойсеїв закон був проголошений після його смерті, заборона на інцест є однією з найважливіших в іудаїзмі. Сам Бог попереджував: «І якщо хтось візьме сестру свою, доньку батька свого або доньку матері своєї, і побачить наготу її, і вона побачить наготу його — це ганьба, нехай будуть вони знищені перед очима синів народу свого»¹⁷. Проте до Мойсея, який порушив расистські правила П’ятикнижжя, побравшись із неіудейкою, і зазнав критики від сестри, прийшов на захист сам Бог, наславши на сестру проказу¹⁸. Отже, Авраам і Мойсей, міфічні основоположники трьох релігій, вищі за будь-яку критику, навіть якщо вони роб­лять те, за що інші були б страчені.

Іноді релігійні секс-правила навмисно відкидаються або відкрито порушуються на користь більш важливих релігійних міркувань. Історія Содома становить цікавий приклад того, як одне правило — сексуальне — було скасоване задля підтримки іншого релігійного правила, яке не має нічого спільного із сексом. Коли чоловіки, жителі Содому, вимагали, щоб Лот, племінник Авраама, віддав їм своїх гостей-ангелів, Лот був більш стурбований тим, що розгнівані содоміти увірвуться до будинку і заберуть його гостей силою. І це буде абсолютним порушенням священного обов’язку гостинності. Щоб урятувати ситуацію, Лот вийшов до натовпу з оригінальною пропозицією: «Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби»¹⁹. Навіть якщо не зважати на те, що думали про це самі доньки — за тих часів це в будь-якому разі не мало значення, оскільки вони повинні були коритися своєму батькові, — є інші проблемні аспекти Лотової пропозиції. Враховуючи те, що дочки Лота були заручені, якщо вони були б зґвалтовані натовпом содомітів, честь зятів Лота була б осквернена²⁰. Зґвалтування заручених жінок у межах міських стін також означало б, що після цього дочки повинні бути забиті камінням на смерть.

Содоміти відхилили Лотову пропозицію зґвалтувати його дочок, і, отже, ми ніколи не дізнаємося, чи настигло б покарання дівчат. Незалежно від цього цілком зрозуміло, що порушення Лотом однієї з найголовніших заборон виправдано, бо він намагався попередити порушення значно важливішого закону — закону гостинності. І зреш­тою, Лот закликає негостинних содомітів: «Тільки мужам оцим не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого»²¹. Ця історія про Лота стала легендарним взірцем гостинності, оскільки намагання Лота зробити все можливе, щоб захистити своїх гостей, було визнано зразковою поведінкою і в єврейській, і в християнській традиції.

Серед багатьох вірян ми можемо побачити нехтування численними релігійно-сексуальними указівками й заборонами зовсім іншого роду. Сьогодні традиційним релігійно-сексуальним нормам більше не надається особливого значення. Дошлюбний секс, гомосексуальність і розлучення більше не розглядаються як важливі релігійні критерії. Таку точку зору поділяє переважна більшість сучасних християн і ­євреїв. Більш-менш загальне визнання дошлюбного сексу, розлучення і, хоча і дещо меншою мірою, гомосексуальності показує, що поведінка, яка колись цілковито засуджувалась євреями та християнами, сьогодні повністю сумісна із сучасними єврейськими та християнськими традиціями. Подібне ставлення притаманне й мусульманам, індуїстам і буддистам.

Сексуальні вказівки та заборони, отже, розглядаються як менш важливі аспекти релігії, а такі речі, як релігійна активність, чесність, достаток, солідарність і багато інших, уважаються більш-менш важливими під кутом зору релігії. Навіть у разі перелюбу, який досі не зовсім прийнятний, сексуальний аспект був знижений за рівнем важливості. Статевий акт, який виявився перелюбом, більше не є предметом нашого осуду; найбільш морально небажаним елементом тепер є фундаментальна нечесність, яка лежить в основі фізичної зради. Сам секс розглядається другорядним симптомом цієї нечесності.

Величезні світоглядні зміни з-поміж більшості вірних щодо таких питань, як дошлюбний секс, одностатеві стосунки й розлучення, спричинили те, що релігійні лідери та інститути потрапили в скрутну ситуацію. Як вони мають реагувати на те, що так багато людей більше не підкоряється традиційним релігійним указівкам і — що ще гірше — уже не вірять у те, що кажуть їм релігійні авторитети?

Існують чотири основні стратегії, як досягти відповідності між керівними релігійно-сексуальними принципами та тим, що вірні роб­лять на практиці. Можна повністю змінити релігійні правила та проголосити, що, наприклад, дошлюбна гетеросексуальність (або будь-який інший вид сексу, який представляє відповідну неузгодженість) є повністю прий­нятною. Подібні пропозиції сильно відрізняються залежно від того, який секс обговорюється. Деякі правила вже настільки змінилися, що навіть релігійні лідери зараз розглядають нові переконання, які були природними від самого початку. Таке можна побачити на прикладі сучасного християнського ставлення до біблійного сексуального расизму, що досі характерний для більшої частини християнського світу. З іншого боку, якщо ми розглянемо питання одностатевих стосунків, багато людей захищає їх під релігійним кутом зору, хоча мало хто буде стверджувати, що християнство, іудаїзм чи будь-яка інша релігія від самого початку підтримувала такі стосунки.

Згідно з другою стратегією, релігійні лідери й усі, хто дотримується традиційних правил, намагаються змусити паству робити те, що вказує їхня релігія. Багато лідерів намагалося нав’язати це рішення і, дійсно, спробувало змусити все суспільство, незалежно від релігійної віри, слідувати їхнім особливим правилам сексуальної поведінки. Це, безумовно, найпоширеніша стратегія минулого, і досі є кілька країн, які жорстоко дотримуються цього принципу. У деяких місцях, як ми вже бачили, здійснюються спроби контролювати сексуальну мораль більш непрямим чином, наприклад, переоцінюючи статеве виховання або зменшуючи доступ до засобів контрацепції. Проблема цієї стратегії полягає в порушенні нею прав людини, оскільки Європейський Суд із прав людини та Комітет ООН із прав людини підтвердили, що дорослі люди мають право на зовнішнє невтручання в узгоджений і приватний статевий акт. Навіть груповий секс як приватна справа захищений правами людини²². Релігійні лідери можуть скільки заманеться погрожувати своїм послідовникам і взагалі всім прокляттями, пеклом, відлученням та іншими релігійними санкціями. Основні права людини порушуються, тільки коли це стосується дискримінації у сфері зайнятості та соціальної допомоги, а також затримання або тілесного покарання.

Третя стратегія полягає в тому, що релігійні установи виключають тих, хто порушує секс-правила. Проте на практиці це б означало, що більшість релігійних громад мали б вигнати більшість своїх послідовників.

Четверта, і зовсім відмінна від попередніх трьох, стратегія — просто ігнорувати розбіжності між ученням і вчинками. Релігійне керівництво продовжує проголошувати затверджені принципи та слідкувати за тим, щоб священнослужителі робили те, що повинні, а переважна більшість послідовників наразі продовжує робити так, як їм заманеться. Таке рішення багато великих релігійних громад мовчки прийняло щодо таких питань, як контрацепція й дошлюбний секс. Недолік цієї стратегії полягає в тому, що вона може зруйнувати сутність релігії та авторитет релігійних лідерів. Коли віряни зрозуміють, що вони не мусять вірити або підкорятися деяким основним релігійним принципам, найближчим часом багато хто почне ставити під сумнів інші переконання. Якщо релігійна влада ладна дозволити людям поводитися так, як їм подобається, в одній царині, чом би тоді не зробити так само в іншій?

Будь-яке мовчазне визнання розриву зв’язку між релігійною елітою та пересічними вірянами також означає, що кожна релігійна громада буде мати принаймні дві різні істини з кожного питання. Оскільки люди зазвичай звертаються до своїх релігійних інституцій і лідерів із проханням забезпечити їх релігійними істинами, хто в праві сказати особисто мусульманину, католикові, єврею чи індуїсту, що він або вона не є істинним мусульманином, католиком, євреєм чи індуїстом, тому що він або вона вірить у щось зовсім інше? Якщо релігійне керівництво не готове відмовитися від них через їхню віру та триб життя, тоді хто може так зробити? Яка є реальна позиція релігійних лідерів, які говорять одне, а мовчки визнають, що багато хто з послідовників робить щось зовсім інше?

Релігійне зниження пріоритету сексуального питання становить проблему для багатьох сторін, особливо для релігійних лідерів. Коли ми маємо справу з небезпекою для репутації релігійної громади, спричиненою сексуальними вчинками духовних осіб, а також стикаємося з тим, що багато вірних вже не звертає уваги на більшість релігійно-сексуальних указівок, релігійні лідери повинні вирішити, чи слід дотримуватися власних релігійно-сексуальних принципів, чи краще ігнорувати, ба навіть знизити значущість цих принципів, щоб підтримати інші, на їхню думку, нагальніші.

Оновлення релігійних правил сексуальності

На Різдво 2008 року папа Бенедикт XVI заявив, що гетеросексуальність заслуговує на наш захист так само, як тропічні ліси. Цей захист, на думку папи, передбачає такі дії, як прийняття правової заборони на гомосексуальність, дискримінацію геїв і лесбіянок, а також їхнє пряме переслідування²³. Фактично політика Ватикану вказує на те, що збереження тропічних лісів є менш важливим, ніж боротьба з гомосексуальністю. Звичайно, захист довкілля посідає чільне місце в порядку денному сучасного християнства, але він має поступитися значно важливішій проблемі — боротьбі з гомосексуальністю.

Тоді як багато вірян охоче знизило б пріоритетність релігійно-сексуальних правил на користь інших, важливіших, питань, трапляється все зовсім навпаки. Знову і знову ми бачимо, як релігійні авторитети й інституції понижують або взагалі відкладають на невизначений час інші питання віри, іноді навіть центральні, тому що вони стоять на шляху важливіших релігійно-сексуальних істин.

Якщо ви бажаєте, щоб вас проголосили святим у християнському світі, згідно з традиційним християнським уявленням, вам за краще взагалі не займатися сексом. Іноді тяжка боротьба із собою з метою зберегти незайманість є достатньою підставою для канонізації. Одного разу в липні 1902 року Марія Ґоретті, одинадцяти- або дванадцятирічна італійська дівчина, перебуваючи одна вдома, піддалася нападу з боку молодого Алессандро Серенеллі, який погрожував убити її, якщо вона не займеться із ним сексом. Марія відмовилась і Серенеллі декілька разів проштрикнув її ножем. Наступного дня дівчина померла, проте встигла розповісти всім, що сталося. Серенеллі був визнаний винним у вбивстві та засуджений до тридцяти років позбавлення волі. Коли він перебував у в’язниці, Марія Ґоретті з’явилася йому у видінні та пробачила йому. Після звільнення Серенеллі пішов до монастиря, а коли Марію в 1950 році канонізували, він був присутній на церемонії разом із її матір’ю та іншими членами родини²⁴.

Марія, здається, була хорошою, доброю дівчинкою, але не всі хороші, добрі католицькі дівчата, які вмирають молодими, стають святими. Одне можна сказати точно: якщо дівчина була б зґвалтована, а не вбита, опираючись зґвалтуванню, її ніколи б не канонізували. Мораль цієї історії, якщо дійти до крайності, полягає в тому, що дійсно хороший католик повинен віддати перевагу смерті, а не дошлюбному сексові.

Юна Марія Ґоретті одна з багатьох жінок-святих, які померли, але не втратили свою цноту. Ранній отець церкви Тертуліан лаконічно підсумував, що краще згодувати християнську жінку диким тваринам, аніж засудити її за проституцію²⁵.

Майже завжди всі, хто був канонізований після смерті за збереження невинності, були жінками. Це ще раз показує, що жіноча цнота уважається ціннішою від чоловічої. Звичайно, є й чоловіки-святі, які померли, тому що не бажали займатися сексом, але не дивно, що в цьому разі не йдеться про гетеросексуальний акт. Юнак-християнин Пелагій, який був страчений після відмови від сексуальних зазіхань іспанського халіфа Абд ар-Рахмана в Х столітті, відразу ж став популярним християнським святим²⁶. Для християнських чоловіків не надто важливо зберегти свою невинність, але й їм все ж краще померти, ніж зайнятися сексом з іншим чоловіком.

Вибір смерті, а не статевих контактів відіграє важливу роль, підкреслюючи християнське послання про цінність невинності, але це бачення ніколи не мало численних наслідувачів. Більш актуальним прикладом того, як багато християн уважає заборону на певні види сексу важливішою за порятунок людських життів, полягає в неодноразових неправдивих заявах, буцімто презервативи не запобігають поширенню СНІДу. Кардинал Альфонсо Лопес Трухільйо, голова Папської ради в справах сім’ї, у 2003 році заявив, що вірус ВІЛ легко проходить крізь презервативи²⁷. Архієпископ Мапуту Франсишку Шимойо з Мозамбіку в 2007 році взагалі заявив, що всі презервативи заражені ВІЛ²⁸. Твердження церковних лідерів такого штибу продемонстрували, що боротися з контрацепцією для них важливіше, ніж говорити правду, яка перешкодить людям набути смертельного захворювання.

Вимоги щодо покарання в трьох авраамічних релігіях становлять особливе значення для релігійно-сексуальної моралі. Усі ці релігії в тій чи тій формі засуджують убивство, але покарання за недозволений секс часто буває ще суворіше, ніж за скоєне вбивство. П’ятикнижжя зазвичай закликає до смертної кари і за вбивство, і за деякі види узгодженого, утім, забороненого сексу, як-от секс під час менструації, чоловічий анальний секс і жіночий перелюб. Заручена жінка, зґвалтована в місті, й одружена жінка, зґвалтована будь-де, повинні бути забиті камінням на смерть²⁹. Це ще раз показує, що секс-правила в релігії ізраїльтян посідали чільне місце.

Іслам не має такого саме чіткого погляду на те, що він уважає недопустимим сексом. Коран вимагає смертної кари за вбивство³⁰, але не за заборонений секс. У хадисах, однак, Мухаммед вимагає страти за гетеросексуальний перелюб і статеві контакти між чоловіками.

У християнстві обидва гріхи, і заборонений секс, і вбивство, однаково каралися смертю. Кастрація засудженого чоловіка перед стратою або знищення його тіла після смерті зазвичай здійснювалися, тільки якщо чоловік був засуджений за секс з іншими чоловіками. Градація покарань була встановлена ще до того, як християни набули юридичного права на страту. Християнський Ельвірський собор, який відбувся в Іспанії на початку IV століття, залишив нам цікавий огляд того, як класифікують різні проступки з християнської точки зору. Жінці, яка залишила чоловіка заради іншого чоловіка, відмовлялось у причасті до кінця її життя, а це означало, що виключалася будь-яка надія на її порятунок після смерті. Чоловіку, який знає про перелюб своєї дружини, але не залишає її, також відмовляється в причасті. Однак якщо жінка навмисно вбила слугу, у причасті буде відмовлено тільки на сім років³¹.

Високий пріоритет, наданий релігійно-сексуальним правилам порівняно з іншими релігійними канонами, може мати фатальні наслідки навіть без смертельної кари та прямого переслідування. Коли у 2002-му сталася пожежа в школі для дівчат Мекки, релігійна поліція Саудівської Аравії завадила деяким бідолашним покинути палаючу будівлю, тому що, згідно із суворим релігійним дрес-кодом, вони були непристойно одягнені. Як наслідок, п’ятнадцять дівчат померли, зачинені в будівлі, що згоріла³². Коли Рік Перрі, губернатор Техасу від Республіканської партії, представив програму з вакцинації школярок від вірусу папіломи, який передається статевим шляхом і є причиною близько 70 відсотків випадків раку шийки матки, програма зустріла потужний спротив із боку консервативних християн. «Рішення губернатора, здається, означає, що моральні закони Бога про секс поза шлюбом можуть бути порушені без будь-яких наслідків», — зазначив член консервативної християнської групи «Бачення Америки» Рік Скарборо. Інакше кажучи, краще нехай жінки помруть від раку шийки матки, ніж ми дозволимо їм займатися сексом із декількома партнерами, не хвилюючись про цю хворобу³³.

Опозиція гомосексуальності іноді об’єднує людей, ладних відкласти в сторону на певний час свої, часто фундаментальні, релігійні розбіжності. Єврейська, мусульманська та християнська влади, які є причиною серйозного релігійного розколу в Єрусалимі, утім, стояли пліч-о-пліч у їхньому засуджені організованих у місті гей-парадів. Вони наполегливо примушували цивільну владу заборонити паради. Провідні мусульмани навіть пригрозили, що життя тих, хто піде на марш, «перебуватиме в небезпеці»³⁴, а єврейські активісти, як ми вже згадували, пообіцяли нагороду кожному, хто вб’є бодай одного учасника параду³⁵. У 2006 році гей-парад у Москві був засуджений патріархом Алексієм ІІ, главою Російської Православної церкви. Російські мусульманські лідери закликали до «жорстоких масових демонстрацій» проти проведення параду. У контрдемонстраціях узяли участь неонацисти і православні віряни з іконами в руках³⁶.

Іноді вимога зосередитися на сексі особливо чітка. У відповідь на підвищену увагу християн до питань охорони довкілля провідний американський християнський фундаменталіст Джеррі Фалвелл у 2007 році стверджував, що глобальне потепління — це «спроба сатани перемістити основну увагу церкви»³⁷. Згідно з думкою Фалвелла, християни передусім повинні зосередитися на боротьбі проти одностатевих шлюбів і одностатевого сексу. Сам Фалвелл приділяв багато часу та зусиль, засуджуючи британську дитячу програму «Телепузики», тому що один із персонажів був фіолетового кольору з трикутником на голові, що може бути витлумачено як гей.

Хоча католицька церква протягом багатьох десятиліть терпимо ставиться до сексуального насильства з боку деяких своїх священиків, вона, як і раніше, стверджує, що боротьба проти гомосексуальності значно важливіша за решту питань. Боротьба за збереження тропічних лісів не єдине, що є менш важливим, ніж війна церкви проти гомосексуальності. Ватикан стверджує, що необхідно позбавити геїв і лесбіянок захисту, передбаченого законодавством у галузі прав людини в таких сферах, як право на повагу до приватного життя людини, право не піддаватися дискримінації і право на свободу слова³⁸. Але вилучення в гомосексуа­лів певних прав людини має наслідки, які виходять далеко за межі захисту сексуальних меншин. Але якщо у такий спосіб релятивізувати права людини, це також дозволить виключити й інші групи, які комусь не подобаються: євреїв, жінок, людей з обмеженими можливостями і, якщо вже так, католиків. Отже, католицька церква вважає, що більш важливо просувати кампанію дискримінації гомосексуалів, ніж забезпечити існування прав людини як системи.

Релігійна опозиція одностатевій сексуальності, поза сумнівом, спричинена більшістю побожних людей, щоб понизити статус інших релігійних указівок і заборон. Значний спротив гомосексуальності — більш-менш унікальне явище з погляду історії. Переважна більшість вірян повністю переглянули своє бачення багатьох інших правил, яким раніше надавалося першочергового значення в християнстві. Незважаючи на те що багато вірних почали прихильніше ставитися до геїв і лесбіянок, акцент на гомосексуальності став значно потужнішим і негативнішим. Тоді як англіканській церкві вдалося пережити внутрішні суперечки щодо рабства, абортів, розлучень і жінок-священиків, міжнародна англіканська церква переживає процес розколу через питання про гомосексуальних єпископів. Десмонд Туту, південноафриканський архієпископ і лауреат Нобелівської премії миру, звинувачує власну церкву в одержимості гомосексуальністю. «Бог плаче, — каже Туту, — бо бачить, як церква витрачає всю свою енергію на гомосексуальність та ігнорує такі важливі питання, як, скажімо, бідність»³⁹. Інші церкви продемонстрували схожі пріоритети. Коли єпископ Волтер К. Райтер у 1995 році був офіційно звинувачений Англіканською єпископальною церквою США в єресі, після того як він висвятив священика — відвертого гея та підтримав петицію про гей-духовенство, він став лише другим єпископом єпископальної церкви, якого звинуватили в єресі⁴⁰. Коли внутрішній єпископський суд виправдав його, багато відомих американських лютеран уважало, що через цю подію слід припинити будь-яке церковне співробітництво між лютеранською та англіканською церквами⁴¹.

Коли так багато вірних наполягають на тому, що певне секс-правило є одною з найважливіших складових релігії, це зазвичай підкреслює радикальну реінтерпретацію конкретної релігійної традиції. Зміна релігійних пріоритетів такого штибу водночас становить проблему для суспільства загалом, оскільки багато вірян можуть почати вимагати, щоб їхні пріоритетні секс-правила були введені в усіх сферах суспільства просто тому, що вони мають «настільки важливе значення» в релігії.

Одне релігійне правило сексуальності понад інше

Те, як заборона на гомосексуальність почала відігравати унікальну центральну роль у такій великій релігійній системі цінностей, наштовхує нас на третій тип релігійно-сексуальних пріоритетів: внутрішню класифікацію різних релігійно-сексуальних указівок і заборон. Дуже часто існує чітке визначення, які з правил найважливіші. Багато релігійних кампаній «за» або «проти» тієї чи тієї форми сексуальності схильні ігнорувати інші вказівки чи заборони, які мали б бути так само або значно більш важливі, якщо йти за логікою найревніших релігійних діячів.

У деяких ісламських країнах, наприклад в Ірані, заборона на секс між чоловіками не була більш суворою, ніж заборона на гетеросексуальний перелюб. З іншого боку, у деяких західних країнах багато мусульман чітко перерозподілило традиційні релігійні вказівки. Коран уважає гетеросексуальний перелюб гіршим за статеві контакти між чоловіками. У хадисах Мухаммед приділяє більше уваги гетеросексуальному перелюбу, ніж сексові між чоловіками, хоча, на його думку, обидва гріхи заслуговують на смертну кару. Однак коли Норвезька ісламська рада звернулася до Європейської ради фетви з проханням розглянути питання, чи слід ісламу підтримувати традиційну страту за заборонений секс, гетеросексуальний перелюб свідомо не згадувався, обмежилися тільки питанням, чи слід застосовувати смертну кару за гомосексуальну поведінку⁴². Акцент норвезьких ісламістів на гомосексуальності домінує настільки, що вони навіть не проводять відмінності між чоловічим гомосексуальним актом, який, згідно з хадисами, повинен каратися смертю так само, як і гетеросексуальний перелюб, і жіночим гомосексуальним актом, який не заборонений ані Кораном, ані хадисами. Ця дивна зміна пріоритетів у деяких частинах західного ісламського мислення, здається, має коріння зовсім не мусульманського походження. Варто задуматися, чи дійсно цей новий винятково мусульманський акцент на гомосексуальності має більше спільного із суворим засудженням консервативних християн, ніж із будь-чим у рамках самого ісламу.

Християнське ставлення до гомосексуальності є одним із найкращих прикладів того, як релігія змінює власні сексуальні пріоритети. Одностатева сексуальність — одна з багатьох царин, на яку ніколи і ніяк не посилався Ісус. Святий Павло просто включив гомосексуальність до переліку речей, які можуть запобігти потраплянню індивіда в Царство Боже. Згідно з Новим Завітом, існують інші, значно суворіші, сексуальні заборони. Ісус указав, що за перелюб людина автоматично потрапляє до пекла, а розлучення цілковито заборонене як для чоловіків, так і для жінок. Коли ми порівнюємо сучасну християнську консервативну одержимість гомосексуальністю із недостатньою увагою до проблеми розлучення, насправді загального прийняття розлучення, ми бачимо, що відбулася релігійно-сексуальна зміна пріоритетів, що важко пояснити на основі християнських джерел, які зазвичай використовувалися для засудження гомосексуальності.

Під суто релігійно-сексуальним кутом зору не так легко зрозуміти, чому такий потужний спротив гомосексуальності серед консервативних християн зміг усунути на другий план так багато інших речей, які спершу вважалися значно гіршими. Тому, щоб пояснити це, доведеться використовувати нерелігійну модель.

Тенденція деяких груп створювати та зміцнювати свою ідентичність за допомогою переслідування й очорнення інших груп — знайомий історико-соціологічний феномен. Саме в цій царині ми можемо знайти фундаментальне обґрунтування расизму та переслідування релігійних, етнічних і соціальних меншин, які якимось чином відрізняються від більшості. Нам, можливо, необхідно використовувати модель такого роду, щоб пояснити, чому консервативні християни надають переважного значення забороні гомосексуальності, а не іншим сексуальним заборонам, які перше були важливішими.

На відміну від розлучених людей або тих, хто має статеві контакти до або поза шлюбом, сучасні геї та лесбіянки виступають як окрема та чітко ідентифікована соціальна група. Не дивно, що такий поширений погляд на геїв і лесбіянок з боку багатьох консервативних християн розглядається як серйозна провокація, і, зосередивши свій релігійно-сексуальний спротив на гомосексуальності, консервативні християни, отже, ідентифікують досить чітко визначений сегмент населення як своїх противників. Боротьба з гомосексуалами стає об’єднуючим чинником для багатьох християн, так само як і опозиція щодо людей інших релігійних груп або людей іншого кольору шкіри. Незважаючи на те що сучасні західні суспільства загалом менше сприймають систематичне засудження й переслідування окремих верств населення, християнські консерватори використовують релігійні заборони одностатевої сексуальності, щоб виправдати свої постійні вимоги до дискримінації.

Немає нічого нового в тому, що Бог нібито дає своє благословення на осуд певної групи людей. Насправді це спричинило численні гоніння етнічних, релігійних та інших соціальних груп. Отже, коли знач­на частина консервативних християн люто засуджує геїв і лесбіянок, вона використовує соціальні механізми, притаманні й расизмові. Усі техніки, які групи використовують у засудженні інших груп і у такий спосіб подають себе в кращому світлі, функціонують у повній відповідності зі стандартною моделлю.

Релігійні заборони, які регулюють поведінку гетеросексуальних жінок, сьогодні обговорюються рідше, ніж заборона гомосексуальності, хоча мають значно довшу історію. Вони набагато суворіші, ніж ті, що стосуються поведінки чоловіків, і вони також частіше виконуються. Це було притаманно всім релігіям від самого початку. У стародавніх джерелах іудаїзму, ісламу, індуїзму, буддизму і певною мірою християнства основний релігійний акцент робиться на чоловіків, а це означає, крім усього іншого, що сексуальність жінки визначається з огляду на її стосунки з чоловіками. Тоді як чоловіки зазвичай можуть мати декількох жінок, як у шлюбі, так і поза ним, головним релігійним правилом щодо жінок є те, що жінка сексуально обмежена тільки одним чоловіком, не завжди на все життя, але, звичайно, не більше одного за раз. Про це свідчать і більш суворі покарання, які призначаються за жіночий дошлюбний секс, і, до речі, те, що перелюб визначається з огляду на те, одружена жінка чи ні, а ось перебуває чоловік у шлюбі чи ні, не має жодного значення.

Гомосексуальність — це єдина царина, в якій акцент, як позитивний, так і негативний, ставиться на регулюванні радше чоловічої, а не жіночої сексуальності. Те, що до лесбійських стосунків не залучаються чоловіки, безумовно, сприяло тому, що лесбійський секс часто ігнорується або вважається несуттєвим.

Ми повинні бути обережними, щоб не дійти надто самовпевнених висновків щодо причини поширення релігійного переконання, за яким значно важливіше регулювати жіночу гетеросексуальність, ніж чоловічу. Однак основна тенденція зрозуміла і зазвичай, як і раніше, простежується в більшості релігій. Саме дочок, а не синів беруть на християнські євангелістські бали цноти. Саме дочки, а не сини продовжують бути жертвами так званих убивств честі через їхню гетеросексуальну поведінку. Саме жінки, а не чоловіки повинні турбуватися, щоб одяг цілковито прикривав їхнє тіло в консервативних мусульманських країнах. Саме жінки, а не чоловіки можуть бути побиті ультраортодоксальними євреями, якщо сидять у неправильній частині автобуса.

Послідовно відмінне ставлення до чоловічої та жіночої сексуальності різними релігіями лежить в основі релігійного регулювання сексуальності. Оскільки до гетеросексуальних стосунків залучені як чоловік, так і жінка, різниця в тому, що покарання за конкретну провину відрізняється залежно від того, хто саме її здійснив. Абсолютна відсутність логіки в системі пріоритетів релігійно-сексуальних заборон на жіночу сексуальність значною мірою ставить під сумнів законність самого релігійно-сексуального регулювання.