3. Секс? Ні, дякую

«Жалюгідний чоловіче! Було б значно краще, якщо б твій пеніс опинився в чорній отруйній змії, ніж у піхві жінки. Краще, якщо твій пеніс потрапив би в яму з палаючим вугіллям і загорівся». Таким було посилання від Будди монахові Судинні, коли той на короткий час повернувся до своїх дружин і з метою продовження роду запліднив одну з них. Будда пояснював, що змії та спалювання можуть призвести до смерті, проте секс призведе до значно гірших наслідків після смерті: «до поганої долі, бездни та пекла»¹. Те, що сексу слід уникати, рідко ким пояснюється краще в релігійному контексті, ніж Буддою у словах до бідолашного монаха в 400 році до н.е. Таке потужне засудження сексу, однак, не унікальне.

Найприйнятнішим уявленням є те, що релігія взагалі проти сексу. Як і в багатьох інших простих уявленнях, й у цьому твердженні існує частка правди. Багато релігій зазвичай проти сексу, проте, як ми вже помітили, далеко не всі. У цьому й полягає суттєва відмінність між основними релігіями. З одного боку, іудаїзм, іслам та індуїзм не виступають проти сексу. Це питання краще розглядається в розділі про гетеросексуальність. У той самий час багато людей забувають, як негативно буддизм і християнство ставляться до всіх форм сексу. Ставлення буддизму до сексу як до чогось гіршого від змії та спалювання стосується не тільки чернечого життя, а й суспільної думки про секс, як про щось несумісне з уникненням страждань. Що ж до християнства, то Ісус і Павло підкреслювали сексуальну помірність як кращий вибір.

У ранніх буддійських текстах шлюб поданий як джерело страждань — dukkha². Тому на шляху до просвітлення Сіддхарта, майбутній Будда, залишив свою дружину й дитину. Сексуальна стриманість необхідна для того, щоб нарешті розірвати порочне коло реінкарнації³. Сексуальне бажання, як й інші пристрасті, є синонімом безладу, який більше за будь-що заважає досягненню кінцевого просвітлення. Гетеросексуальний акт, отже, часто зображується як найгірший акт з точки зору карми, він не тільки погіршує карму окремої людини, а й призводить до страждання нащадків⁴.

Рішення Сіддхарти залишити дружину не єдиний прояв того, як Будда демонструє абсолютну необхідність сексуальної помірності для повного спасіння. Коли Сіддхарта перебував на шляху до остаточного просвітлення, злий демон Мара намагався використати секс, щоб затягти його в пастку страждань. Мара послав своїх трьох дочок спокусити його. Щоб точно з’ясувати, що збуджує Сіддхарту, спершу демонові доньки створили ілюзію сотні прекрасних дівчат, а потім сотні жінок, які ще не народжували. Далі була сотня жінок, які народжували один раз, сто жінок, які народили два рази, і зрештою сто літніх жінок. Сіддхарта залишився байдужим до всіх. Мара змушений був зізнатися, що звабити його сексом все одно, що «роздробити камінь стеблом лотоса та розкусити залізо зубами»⁵.

Утримання від сексу буддійськими ченцями та черницями ставить їх у значно вище положення в релігійній ієрархії супроти мирян. Первинне правило чітке: чернець, який ляже з жінкою, або черниця, яка ляже з чоловіком, більше не є істинним ченцем або черницею. Незважаючи на слова Будди, що слід уникати сексу, існує багато винятків. У Китаї та Японії зберігати целібат повинні тільки ченці, які живуть у монастирях. Ті, хто служить у храмах, часто одружені⁶. Є багато одружених ченців у Тибеті, Кореї та Індокитаї. Черниць цей виняток не стосується⁷. Не дивно, що цінуються більше ченці, які дотримуються целібату⁸.

Згідно з переказами, Будда дозволив жінкам стати черницями після того, як один із його головних учнів-чоловіків попросив про це. Хоча статеве утримання є одним із критеріїв досягнення спокути, у можливості стриманості жінкам було спочатку відмовлено. Подібні сексистські погляди, які лягли в основу скептицизму Будди висвячувати жінок-сподвижниць, відображали той факт, що жіноча стриманість протягом усього життя зазвичай не така сильна, як чоловіча. Обов’язок жінки підкорятися чоловікам часто стоїть на перешкоді будь-якому прагненню до життя, повного стриманості. Вони мусять бути дружинами чоловіків, які можуть не захотіти практикувати стриманість. Буддизм має двояке ставлення до цнотливих жінок. Поширеним поняттям є «вперта діва», яка відмовляється брати шлюб, а обирає краще смерть. Буддійські жіночі монастирі іноді пропонують притулок таким жінкам, проте на практиці буддизм часто надає перевагу подружньому обов’язку жінки, а не її потребі досягти порятунку⁹. Те, що жінки позбавлені перспективи вічної невинності, утім, уважається за нещастя. У китайському буддизмі шлюб часто розглядається як страждання для жінок. Трансгендерний бодхісаттва Ґуаньїнь¹⁰ відіграє в цьому контексті цікаву роль. Згідно з текстом «Чиста земля», Ґуаньїнь — це божество, яке рятує людей від шістьох душевних страждань і веде їх до чистої землі, де вони досягають просвітлення. Крім того, воно рятує їх від безнадійних ситуацій у цьому світі, як-от тюремне ув’язнення, утоплення, напади диких тварин і грабіжників¹¹. За деякими легендами, Ґуаньїнь рятує жінок від безнадійного стану, який являє собою шлюб¹².

Як і в буддизмі, християнське вчення щодо сексуальності очевидне: найкраще взагалі не займатися сексом. Акцент, який християнство ставить на гетеросексуальному шлюбі як ідеалі, змушує нас повірити, що воно завжди дотримувалося цього погляду. Проте це не так. Якщо ми повернемося до раннього християнства, то побачимо, що гетерошлюб спершу розглядався не більш як рішення, викликане необхідністю.

Найбільшим бажанням святого Павла було, «щоб кожен був схожий на нього», тобто сексуально стриманим¹³. Утім, він розумів, що абсолютна заборона призведе до скорочення послідовників. Саме тому його посилання до народу було таким: «Звертаюся до неодружених і вдівців: Це добре для вас залишатися такими, як я. Проте якщо ви не можете стриматись, одружуйтеся!»¹⁴ Інакше кажучи, слід уникати гетеросексуальних зносин. Якщо ми не можемо контролювати себе, краще все-таки бути одруженим. Отже, можна практикувати секс — і це безпосередньо не призведе до погибелі. Шлюб не самоціль, а тільки практична домовленість — «щоб уникнути розпусти»¹⁵.

Незважаючи на достатньо велику кількість сучасних релігійних, літературних і кінематографічних міркувань на цю тему, існує мало (а то й зовсім немає) доказів щодо того, чи був Ісус одружений або принаймні сексуально активний. Він не мав ані коханок, ані дружини чи дітей. Він навіть заперечував батька й матір, а також своїх братів¹⁶.Отже, він не був моделлю хоч якоїсь сексуальної поведінки, шлюбу або сім’ї. Ісусові найближчі учні також відмовилися від сексу та сім’ї, щоб слідувати за ним. Цілком зрозуміло, що Ісус уважав шлюб не пріоритетним у нашому житті: «Якщо хтось приходить до мене, але не ставить вище батька та матері, дружини та дітей, братів та сестер… не може бути моїм учнем»¹⁷.

У пошуку настанови в питанні різних сфер свого життя все більше й більше сучасних християн міркують: «А що б зробив Ісус?» Відповідь на це досить туманна в різних сферах, крім сексу. Якщо ви запитаєте: «З ким ліг би Ісус?», відповідь проста: «Ні з ким. Якщо ви хочете бути подібним до Ісуса, ви повинні не займатися сексом взагалі».

В ідеї непорочного зачаття втілений християнський скепсис щодо сексу. Але це не було початковим християнським розумінням зачаття Ісуса. Ні в листах Павла, найстаріших наявних християнських текстах, ні в Євангелії від Марка немає жодного натяку на те, що Ісус був зачатий без сексу. Павло, однак, мав на увазі, що Ісус вперше був «названий сином Божим, коли воскрес із мертвих». Отже, він не народився відразу Божим Сином. Він «походить із Давидового роду»¹⁸. Оскільки у Біблії немає нічого, що вказувало б на причетність Марії до цього роду, тільки Йосип міг мати такий родовід¹⁹. Вірування в непорочне зачаття спершу з’являється в Євангеліях, написаних після Євангелія від Марка, найімовірніше, щоб підкреслити статус Ісуса як Сина Божого і частково через негативне ставлення до сексу ранніх християн. У Євангелії від Матвія розповідається, що Марія «була знайдена з дитиною Святого Духа», хоча родовід Ісуса сходить до Давида через Йосипа²⁰. Згідно з Євангелієм від Луки, Марія отримує послання від Архангела Гавриїла: «Святий Дух знайде тебе, й сила Всевишнього осінить тебе. Тому народжена дитина буде святою й називатиметься Сином Божим»²¹. Незважаючи на певні суперечності в Біблії, непорочне зачаття стає центральною християнською догмою. Серед вірян, однак, є й ті, хто сумнівається в цьому. Дослідження 2007 року показало, що, наприклад, у Сполучених Штатах 21 відсоток протестантів і 28 відсотків католиків не вірять у непорочне зачаття²².

Те, що стриманість краще, ніж шлюб, пропагувалося не тільки Ісусом і Павлом. Цей погляд поділяла більшість ранніх отців церкви. Августин, великий отець західної церкви, вважав, що гетеросексуальний статевий акт — це продовження первородного гріха. Святий Павло теж визнавав, що людство повинне страждати через гріх першої людини — Адама²³. Проте Августин першим стверджував, що первісний гріх має сексуальний характер. Первісний гріх стосується всіх нас не через генетичну спадщину, а через сексуальне бажання самого акту репродукції²⁴. Це бажання, навіть у шлюбі, слід розглядати як гріх. Хоча цей гріх можна пробачити²⁵. Подружжя повинне усвідомлювати, що секс, навіть у шлюбі, гріховний, і їм має бути соромно за це²⁶.

У християнській традиції вигнання з Едему тісно пов’язане із сексом, але це те, що Бог намагається виправити за допомогою заборони статевих стосунків. Християнська ворожість до сексу не є ворожістю до тіла. Усе зовсім навпаки. Сексуальне утримання допомагає зберегти тіло, це один із чинників, який сприяє відновленню первісного безгрішного та безсмертного стану, який ми мали в Едемі. Отже, статева стриманість сприяє отриманню фізично досконалого тіла у Воскресіння, наприкінці історії.

У первинній християнській традиції люди, які утримувалися від сексу, вочевидь кращі за тих, хто цього не робить. Ісус називав себе божественним нареченим²⁷ — це означало, що особлива увага приділялася жіночій невинності. Вічні діви ставали Христовими нареченими, й досі церемонія посвячення жінок у черниці нагадує шлюбну. Північно-африканський отець церкви Тертуліан пояснював, що «ви в шлюбі з Христом, йому ви довіряєте своє тіло»²⁸. Те ж саме притаманно поширеним давнішим віруванням в регіоні Середземного моря, де регулювання жіночої сексуальності було важливішим від регулювання чоловічої.

Згідно з поглядами раннього християнства, невинність не тільки приведе до порятунку діви, а й є корисною для тих, хто біля неї²⁹.Амвросій пояснив практичні наслідки жіночої стриманості. «Одна незаймана може спокутувати гріхи батьків, братів»³⁰. Для сім’ї погано, якщо в ній немає доньки, що залишилася б дівою. Багато жінок або самі бажали, або були змушені батьками все життя дотримуватися сексуальної стриманості. Спершу ці жінки жили разом зі своїми сім’ями, але згодом виникли монастирі, де вони оселялися з іншими жінками. Незважаючи на те що у містах і селах навколо Східного Середземномор’я було багато незайманих чоловіків, їм приділялося мало уваги до того, як вони покинули цивілізацію та вирушили в пустелю в IV столітті. Згідно з елліністичним світоглядом, незаселена місцевість розглядалась як особливе сексуальне випробовування, що визначало практику утримання пустельних ченців іще більш вражаючою³¹. Аскет-відлюдник, спокушений різними природними та надприродними істотами пустелі, швидко став прототипом того, яким має бути благочестивий чернець.

Акцент на сексуальній стриманості в християнському гностицизмі був навіть більший, ніж у інших християнських течіях. У Євангелії від Псевдо-Матвія Діва Марія з жахом думає про секс, оскільки «Бог шанується в цнотливості»³². «Діяння апостола Фоми» визначають секс як дещо огидне, і навіть секс у шлюбі ставить під загрозу надію на порятунок³³. Те, що гностицизм ставився до сексу більш негативно, ніж християнство, відбиває також те, що багато гностиків розглядали все матеріальне як зло. Найгіршим аспектом сексу було те, що він тримав людську душу в полоні матерії. Подібних поглядів дотримувалися катари, які населяли землі, відомі сьогодні як Південна Франція, в 1100-х роках. Вони вважали, що матеріальний світ був створений Сатаною та реінкарнація тільки доказує те, що ми в його полоні. Вірні розділялися на дві групи: «досконалі», які були аскетами й утримувалися від сексу, та решта, що такими не були. Тільки «досконалі» — ті, що утримувались від сексу, — мали змогу уникнути злого кола перероджень³⁴. Досконалим катарам було заборонено їсти те, що було результатом статевих зносин, тому що будь-який вид продовження роду призводив до ув’язнення душі в матерії. На практиці це означало, що вони не споживали м’ясо, яйця та молоко. Фрукти й овочі дозволялись, оскільки катари вірили, що рослини не розмножуються статевим шляхом³⁵.

Акцент на невинності залишився у тих формах християнства, які стали домінуючими. Уся система християнського чернецтва, такого, яке досі існує в католицьких і православних церквах, ґрунтується на ідеї про те, що сексуальна стриманість підносить людину ближче до Бога. Різні форми самітництва практикуються для того, щоб підкреслити сексуальну стриманість. Наприклад, у грецькій чернечій республіці Афон на сході Халкідонського півострова з 1000-х років усі жінки й одомашнені тварини жіночої статі були заборонені. Іноді релігійна сексуальна стриманість була більш мотивована соціальними причинами. У католицькій Бразилії в 1600-х роках більшість доньок сімей вищого класу опинялась у монастирях, оскільки їхні батьки не знаходили їм чоловіків прийнятного соціального статусу. У 1600-х роках у Байї 77 відсотків доньок провідних сімей пішли в монастирі й лише 14 відсотків одружилися³⁶.

Тоді як чернецтво будується на принципі утримання, ніколи не було очевидно, що християнські священики повинні утримуватися від статевих зносин. У ранньому християнстві люди, які протестували проти одружених священиків, були іноді під загрозою відлучення від церкви³⁷. Принцип целібату священиків так і не набув визнання східних церков, хоча єпископи повинні були дотримуватися його. Якщо одружений священик ставав єпископом, його дружина відправлялася до монастиря³⁸. Той факт, що багато православних єпископів, у тому числі патріархів Константинополя, були євнухами, дозволяло простіше реалізувати заборону на секс на верхніх щаб­лях церковної ієрархії³⁹.

Значно більший вплив принцип утримання мав на Заході. Одна з перших офіційних спроб нав’язати целібат священикам відбулася за ініціативи іспанського єпископа в 325 році під час Церковного Собору в Нікеї. Проте ця ідея була відхилена з боку Сходу⁴⁰. Цікаво, що поняття клерикальної стриманості не завжди означає, що священики мають бути неодруженими. Натомість вони повинні «утримуватися від своїх дружин»⁴¹. Уперше положення про целібат католицьких священиків було прийняте на першому Латеранському соборі в 1123 році. І навіть тоді таке рішення, цілком імовірно, було досягнуте головно для захисту церковного майна від духовенства, яке жадало матеріально забезпечити своє потомство⁴². На практиці католицьке положення про целібат священиків часто означало, що вони мусять утримуватися від шлюбу, а не від сексу. До 1900-х років у більшості католицьких країн було загально прийнятим, що священики мали наложниць, з якими жили, попри те що центральна католицька влада була проти цього, у тому числі погрожувала вигнанням, стратою й рабством на галерах⁴³. Священики були добре знайомі з повіями, що теж негласно приймалося церквою. Коли церковні ієрархи зібралися на Констанцький собор в 1414 році, у маленьке містечко хлинув натовп повій — щонайменше 700, згідно з тогочасними джерелами⁴⁴. Звичайно, багато пап були відомі не тільки своїм активним статевим життям, а й тим, що мали дітей. У 1400-х роках Інокентій VIII був першим папою, який публічно визнав, що його дитина була зачата й народжена в порушення всіх церковних правил. Заступник невинних, папа Александр VI Борджіа, зробив свого сина Чезаре кардиналом і одночасно організував у Ватикані грандіозне весілля своєї доньки Лукреції⁴⁵.

Хоча нинішня католицька церква офіційно вимагає целібату від духовенства, вона поблажливо сприймає, що значна частина священиків фактично перебуває у шлюбі. Це стосується багатьох священиків східних католицьких церков, наприклад України та Лівану. Крім того, деяким колишнім англіканським і лютеранським священикам, які перейшли в католицтво, було дозволено залишитись у шлюбі⁴⁶. Всередині самої церкви також присутній значний спротив до правил щодо целібату. Дослідження 1999 року показало, що тільки 27 відсотків католиків США вважали, що клерикальний целібат важливий для католицької віри⁴⁷.

Нові християнські вказівки щодо сексуальної стриманості для деяких верств населення виникли внаслідок консервативного християнського розуміння відмінності між тим, що зазвичай називають «гомосексуальна орієнтація» та «гомосексуальна практика». У християнстві спостерігається зростаюче переконання щодо того, що багато людей народжуються геями, Бог створив їх такими. Оскільки багато консервативних християн вірять у це і оскільки секс між особами однієї статі суперечить християнству, вони стверджують, що ті, хто «народилися гомосексуалами», повинні повністю утримуватися від статевого життя. Позаяк такі люди гомосексуальні за своєю природою й у них немає сексуального потягу до людей протилежної статі, гетеросексуальний шлюб з їхнього боку був би оманою власного шлюбного партнера. Отже, згідно з цим християнським мисленням, єдиним рішенням у цьому разі є абсолютна сексуальна стриманість. У Норвегії таку реакцію викликала низка довірених осіб Християнсько-демократичної партії, які виявилися геями. Коли в 1992 році стало відомо, що лідер Молодіжної Християнсько-демократичної партії Андерс Гослянд гомосексуал, він отримав вимогу від правлячої партії негайно піти у відставку через те, що має хлопця-коханця. У 2008 році провідний політик із міста Сарпсборг Оле Хенрік Грьон заявив, що він гомосексуал. У відповідь голова Християнсько-демократичної партії Сарпсборга Інгер Маріт Сверресен поставила вимогу, щоб він пішов у відставку, оскільки вже мав партнера чоловічої статі⁴⁸.

Час від часу з’являлися нові християнські рухи, які вимагали абсолютного утримання. Так звані шейкери, члени руху, заснованого в Англії в XVIII столітті та поширеного в США у XIX столітті, дотримувалися сексуальної стриманості як необхідної умови на шляху до порятунку. Оскільки секс був коренем зла у релігійному, економічному, політичному й соціальному відношеннях, тільки через утримання від сексу можна було відновити первісний людський стан, який існував до гріхопадіння⁴⁹. Згідно з Анною Лі, засновницею шейкерів, сексуальна стриманість була також необхідною для відновлення рівності між чоловіками та жінками, яка існувала в Едемському саду⁵⁰. Оскільки шейкери з очевидних причин не мали нащадків, рух повністю залежав од новоприбулих. У зв’язку з цим кількість членів поступово зменшувалася. Сьогодні існує лише невелика кількість шейкерів.

Хоча поняття утримання, як ми побачимо пізніше, було загалом відкинуте іудаїзмом, робилися спроби впровадження таких ідей в елліністичному іудаїзмі, проте ця тенденція зникла з появою рабиністичного іудаїзму. За словами іудейського історика Йосипа Флавія І століт­тя н.е., ессеї були групою аскетів чоловічої статі, які жили без шлюбу та сексуальних стосунків⁵¹. Ессеї, які, як уважалося, написали Кумранські рукописи, були переконані в тому, що вони останнє покоління. Уся їхня увага та зусилля були спрямовані на неминучу фінальну битву зі злом.

Іудейський філософ Філон розповідав про так званих терапевтів — групу єврейських чоловіків і жінок, які утримувалися від сексу⁵². Знову ж таки утримання було визнане необхідним для того, щоб приділити Богові абсолютну увагу, проте вони не розділяли переконання ессеїв про останнє покоління. Хоча невідомо, чи ці терапевти взагалі існували, принаймні Філон убачав утримання релігійним ідеалом. Після цих давніх аскетичних експериментів іудаїзм перестав поділяти ідею щодо обов’язкового прагнення сексуальної помірності.

Як ми вже згадували, Іпполіт був покараний богами, коли вирішив залишитися незайманим. Але, незважаючи на те що давні релігії взагалі вимагали сексуальної активності від людей, існують винятки. Деякі грецькі жриці повинні були утримуватися або протягом усього життя, як жриці Артеміди Гімнії в Аркадії та Геракла у Феспіях, або поки вони були служницями божими, як жриці Посейдона на острові Калаврія⁵³. Існувала безліч указівок і заборон для жерців і жриць; деякі з них пов’язані із сексуальним утриманням, це слід розглядати в загальному контексті, що релігійні особи повинні були дотримуватися правил, які не стосувалися звичайних людей. У випадках, коли правила потребували обов’язкової сексуальної стриманості, санкції за їх порушення були особливо жорстокими. Весталки, римські жриці богині священного вогню Вести, повинні були зберігати свою цноту протягом усього тридцятирічного терміну служби. Завершивши службу, вони здобували право брати шлюб уже як жінки середнього віку. Якщо весталка зайнялася сексом, будучи ще жрицею, її довічно зачиняли в невеличкій кімнаті під землею, де вона мала тільки ліжко, деякі продукти харчування та напої. Фактично вона була похована живцем і за деякий час помирала від голоду, спраги або задухи⁵⁴.

Іслам теж підтримував думку, що Ісус народився в результаті непорочного зачаття⁵⁵, проте вічна сексуальна помірність не підтримувалась як зразкова. Деякі течії ісламу, в яких сповідувався целібат, наприклад у частині містичного суфійського руху, наполягали, що треба відмовитися від усього зайвого задля пошуків Бога. Але й тут було виявлено більш традиційне ісламське розуміння, згідно з яким сексуальна стриманість — це не те, чого варто прагнути⁵⁶.

В індуїзмі також абсолютне утримання поступово почали розглядати як щось позитивне. Згідно із Законами Ману, написаними між 200 роком до н.е. та 200 роком н.е., чоловік, який досяг Брахмана й практикував повну сексуальну стриманість, забезпечив собі місце на небі, навіть якщо він, найімовірніше, не подбав про продовження свого роду⁵⁷.Термін «брахмачар’я», який у широкому сенсі означає загальну стриманість, використовується в індуїзмі, а також у буддизмі саме у зв’язку з позитивними аспектами сексуального утримання⁵⁸. Уникання сексу розуміється як спосіб, за допомогою якого люди успішно долають звичайні людські обмеження, як фізичні, так і духовні. Довічна практика целібату пов’язана, зокрема, з численними аскетами-чоловіками, які перебувають у різних святих місцях. Серед цих аскетів майже ніколи не буває сподвижників жіночої статі, оскільки немає відповідної традиції вічної жіночої стриманості. Основним завданням жінок є вийти заміж⁵⁹.

Ідея, буцімто релігія виступає проти сексу, як і більшість інших спрощених припущень щодо релігії, правдива й водночас неправдива. Тоді як первісне християнство та буддизм підкреслюють ідеал цілковитого утримання як те, що дозволяє автоматично досягти абсолютного вищого стану, індуїзм, іудаїзм, іслам та інші релігії мають зовсім іншу точку зору. Загальне осудження сексу притаманне християнству та буддизмові, хоча сьогодні вказані релігії дедалі менше звертають на це увагу. Проте ця загальна опозиція сексові, як і раніше, найважливіша причина того, чому релігійні фахівці цих двох конфесій не можуть вступати в статеві стосунки. Будь-який сексуально доброчесний священик, чернець чи черниця й досі залишаються нагадуванням цих основоположних християнських і буддійських вірувань, згідно з якими секс є гіршим за стриманість.