5. Благословення та прокляття гетеросексуальності

Поняття гетеросексуальності ніколи не було простим. Його складність із релігійної точки зору виявляється особливо яскраво, коли ця форма сексу виникає там, де, за думкою багатьох, її не має бути. Гарний приклад цього християнська реакція на представлення сексуально активного Ісуса. Коли у 1988 році фільм Мартіна Скорсезе «Остання спокуса Христа» з досить скромним, за голлівудськими критеріями, зображенням Ісуса як сексуально активного чоловіка вийшов на екрани, консервативні французькі католики не обмежилися словесними протестами. У таких містах, як Париж, Ліон, Ніцца та Гренобль, християнські активісти атакували кінотеатри зі сльозогінним газом і смердючими бомбами, у результаті чого кількість глядачів помітно зменшилася. 22 жовтня кінотеатр «Сан-Мішель» у Латинському кварталі Парижа спалахнув через вибух бомби. Чотирнадцять осіб дістали поранення, четверо з них — серйозні¹.

Здебільшого всі кінотеатри показують фільми, де демонструються гетеросексуальні сцени, проте на них зазвичай не звертають уваги. Але певний контекст може перетворити людей, які були релігійними захисниками шлюбної гетеросексуальності, на противників цього явища. Для деяких християн, які вважають, що показ фільмів, в яких Ісус подається як сексуально активний чоловік, є достатньою підставою для насильства та підпалу². Інакше кажучи, гетеросексуальне релігійне поле може легко стати полем мінним.

У зв’язку з популяризацією дискусії взаємозв’язків релігії та гомосексуальності може скластися враження, що проблема релігії та гетеросексуальності не така вже й істотна. Проте це далеко не так. І не тільки через вороже ставлення більшості релігій до сексу, що є перешкодою для гетеросексуальності. Усі релігії намагаються нав’язати суспільству свої переконання щодо правильної гетеросексуальності. Люди, які бажають практикувати гетеросексуальність не так, як указує релігія, можуть легко потрапити в халепу. Вірні-гетеросексуали стикаються не тільки з низкою всіляких указівок і заборон. Різні релігійні угруповання завжди намагалися змусити суспільство, незалежно від релігійної належності, слідувати їхнім релігійним гетеросексуальним переконанням. Ситуація ще більше загострюється через те, що існує відмінність в тому, якою мірою самі релігійні угруповання очікують, що люди будуть дотримуватись усіх правил.

Хоча можна провести багато паралелей між різними релігіями, не існує ніяких абсолютних напрямів. Деякі релігійні вказівки завжди будуть стикатися з іншими. Тому неможливо жити у відповідності до всіх релігійних норм щодо правильної гетеросексуальності. І це може стати приводом для відчаю для гетеросексуалів з екуменічними ідеями.

Обмежена невинність

У травні 2008 року в готелі «Бродмур», Колорадо-Спрінгс, відбувся розкішний бал, де чоловіки середнього віку танцювали з юними дівчатами. Такі весняні бали, які проводяться в багатьох інших місцях Сполучених Штатів, є, наскільки це можливо, сексуально невинними. Усі дівчата незаймані, а чоловіки — це їхні батьки, вітчими або майбутні свекри. Після офіційної вечері, під час якої чоловіки зазвичай спілкуються один з одним, а дівчата зосереджені на їжі, чоловіки зачитують обіцянку «перед Богом захищати чистоту доньки як авторитетне лице й опікун». Увечері кожна пара покладає квіти біля підніжжя гігантського хреста, прикрашеного фатином. Дівчата ж обіцяють собі мовчки. Одна з них, шістнадцятирічна Каті Свідлер, зарікається: «Я обіцяю Богові та собі, а також своїй сім’ї, що залишуся чистою в думках і вчинках, поки не одружуся». Такий танцювальний вечір, який дістав назву «бал цноти», організовують євангелістські християни, щоб гарантувати незайманість дівчат до їхнього вступу в шлюб³.

Євангелістські бали цноти проводилися не для того, щоб утримувати жінок від сексу назавжди. Їхня ціль — посприяти тому, щоб дівчата залишалися «чистими» до одруження. Бали цноти насправді є лише однією складовою всеосяжної програми, яка включає рок-музику, статеве виховання, відповідне законодавство, політичну пропаганду тощо, спрямованої переконати людей утримуватися від дошлюбного сексу. Підрахунки показують, що близько 12 відсотків американської молоді в 1995 році офіційно дали подібні обіцянки⁴. Дослідження 2005 року виявило, що більшість тих обіцянок була марна: 88 відсотків мали дошлюбний секс⁵. Хоча ці танцювальні вечори, офіційні обіцянки чистоти та рок-музика, яка спомагає невинності, є зовсім недавнім явищем, вони відбивають релігійний ідеал, який має достатньо давню історію.

Відправною точкою християнства завжди було те, що не треба займатися сексом поза шлюбом. А ще краще взагалі про нього забути. Але, як вказував Павло, шлюб необхідний для тих, хто не може дотримуватися сексуальної стриманості. Він вірив, що секс до шлюбу не може бути правильним вибором для християнина. «Ті, що живуть у розпусті», у жодному разі «не успадкують царство Боже»⁶.

Недвозначна вказівка Павла про повне утримання до шлюбу була, однак, чимсь новим для більшості людей стародавнього світу. Більш звичними сприймалися відмінні правила для чоловіків і жінок: тоді як жінка мала залишатися незайманою до шлюбу, неодружений чоловік міг робити все що заманеться. Така традиція не обмежується тільки давниною, вона живе й досі в багатьох сучасних релігіях. Це статеве упередження щодо дошлюбного сексу часто пов’язане з тим, що дів­чата беруть шлюб дуже рано, часто в період статевого дозрівання, що вочевидь зводить до мінімуму ймовірність дошлюбного сексу. Звичай рано віддавати дівчат заміж, тому що їхня невинність важливіша за чоловічу, дуже ефективний спосіб регулювання жіночої сексуальності. Незважаючи на те що християнство в принципі підтримало повну заборону на дошлюбний секс для обох статей, незабаром стало очевидно, що на практиці християни дотримувалися більш традиційних поглядів. Сьогодні бали цноти відображають дискримінацію за ознакою статі, оскільки чогось подібного для юнаків не існує.

У більшості релігій звичним є те, що за сексуальні проступки жінок карають жорсткіше за чоловіків. Певні фізичні відмінності, очевидно, зіграли важливу роль у тому, як релігії ставляться до обох статей. Дівоча пліва як доказ цноти стала причиною різного відношення до жіночої та чоловічої невинності. До того ж сама жінка стає живим доказом того, що вона накоїла, якщо дошлюбний секс закінчився вагітністю. І навіть коли, згідно з поглядами певної релігії, чоловіки та жінки рівні у цій площині, втрата цноти та можливість завагітніти сприяють тому, що незаміжні жінки перебувають під пильнішим контролем, ніж їхні неодружені брати. В Ісламі релігійна вимога надання доказів щодо незайманості означала, що жінок значно легше, ніж чоловіків, засудити за незаконний секс.

Той факт, що не завжди легко визначити, хто є батьком дитини, сприяв тому, що багато релігій намагаються перешкодити жінкам мати більш ніж одного партнера чоловічої статі, щонайменше одночасно. Релігії надали чоловікам значно вищого статусу, ніж жінкам, і поклали на них контроль жіночої сексуальності, щоб вони мали впевненість, що саме вони є батьками своїх дітей.

У багатьох культурах існує кліше, що секс передбачає пасивного й активного учасників. Це вплинуло на бачення більшості людей щодо того, якою має бути сексуальна поведінка справжнього мусульманина, християнина або індуїста. Тоді як «активний» чоловік завойовує партнерку задля підвищення свого соціального статусу, «пасивна» жінка має бути захищена від чоловіків-завойовників. Юнак, який зваб­лює незаміжню сестру сусіда, у той самий час буде захищати свою незаміжню сестру від інших чоловіків. У цій сексуальній царині часто важко відрізнити, що люди вважають релігійними правилами, а що менш контрольованими релігіями уявленнями про честь і сором. Межі часто розмиті. Проте загалом чоловік із великою кількістю статевих партнерок не становить великої моральної проблеми в багатьох релігіях, тоді як жінка аналогічної сексуальної поведінки є великою проблемою.

В Єврейській Біблії не існує загальної заборони на дошлюбний секс. Стать і сімейний стан визначають, дозволений дошлюбний секс чи ні. Чоловікові заборонено мати статеві контакти з неодруженими жінками та чоловіками; мати ж статеві контакти із заміжніми жінками дозволяється⁷. Одружений цей чоловік чи ні, немає ніякого значення. Навіть зґвалтування засуджується, тільки якщо воно скоєне щодо одружених або заручених жінок, оскільки у цьому разі ґвалтівник «позбавляє честі жінку іншого чоловіка»⁸. Чоловік, пійманий під час акту з незайманою та незарученою дівчиною, повинен заплатити її батькові п’ятдесят срібних шекелів і побратися з нею⁹. Позбавити дівчину цноти означає звести нанівець її шанси взяти шлюб, через що значно зменшується її ринкова вартість. І оскільки незаміжня дівчина є власністю свого батька, він має отримати компенсацію.

Заручена дівчина, як і заміжня, може бути засуджена на смертну кару за секс із будь-ким, крім її майбутнього чоловіка. Навіть якщо незайману заручену дівчину зґвалтують у межах міських стін, згідно з правилами її разом зі злочинцем мають побити камінням¹⁰. Неодружені та незаручені жінки загалом не можуть бути покарані за секс. Проте якщо дівчина прагнула вийти заміж, дошлюбним сексом вона піддавала себе великому ризику. Її чоловік міг заявити, що не знайшов «ніяких ознак того, що вона була незайманою», коли він з нею побрався. Тоді її батьки мусили навести «докази того, що вона була незайманою та представити їх старшим у місті». Дівчина опиниться в достатньо складному становищі, якщо вони не будуть у змозі надати такі докази: «Якщо звинувачення справедливе і якщо немає ніяких доказів того, що жінка була незайманою, її відведуть під двері батьківського дому і містяни поб’ють її камінням до смерті. В Ізраїлі ганебно вчинити перелюб у стінах будинку свого батька. Таким чином ви позбавитеся від зла»¹¹. На практиці це означало, що жінки, які були сексуально активними до вступу в шлюб, не могли одружуватись, якщо не знаходили чоловіка, який уважав за краще мати живу, але позбавлену невинності наречену, ніж цнотливу, але мертву. Такого роду суворість не стосувалася повій і незаміжніх жінок, які вже втратили свою невинність і не планували брати шлюб. Такі жінки мали повну сексуальну свободу.

Іудейські правила, що стосуються сексу до шлюбу, від часів Старого Завіту, звісна річ, змінилися. Посилаючись на Єврейську Біблію, яка дозволяла мати наложниць, рабини у Середні віки вірили, що «стабільні та вірні сексуальні стосунки з жінкою поза шлюбом» не суперечили іудейським законам; найважливіше було уникнути розбещеності. Головною умовою таких зносин є те, що жінка мала бути неодруженою. Що ж до чоловіка, його сімейний статус, як і раніше, не мав значення. Такий позашлюбний зв’язок, однак, не дістав загального визнання середньовічного єврейства¹². Проте заборона на дошлюбний секс для жінок зберігалася. Крім того, у християнстві існувала зростаюча тенденція розглядати чоловічий дошлюбний секс як щось вороже іудейському законові¹³.

Існують величезні відмінності між сучасними єврейськими громадами залежно від того, де вони мешкають: в ультраортодоксальних районах Єрусалима чи в передмісті Копенгагена або Чикаго. Американські дослідження показують, що 60 відсотків євреїв уважають дошлюбний гетеросексуальний акт нормальним, якщо «вони дійсно люб­лять одне одного»¹⁴. Навіть серед ортодоксальних євреїв ставлення до дошлюбних зв’язків стало набагато ліберальнішим за останні десятиліття. Ультраортодоксальні євреї, однак, значно наполегливіше підтримують традиційні обмеження. В Єрусалимі молоді незаміжні жінки ризикують зазнати нападу з боку ультраортодоксальних чоловіків тільки тому, що вони йдуть вулицею разом з іншими чоловіками.

Християнське ставлення до дошлюбних гетеросексуальних зв’язків також варіювалося. Тоді як церковна влада була непохитною в принципах, рівень покірності, утім, не був різним. І тут знову ж таки важливу роль зіграла стать. У більшості християнських країн було за мовчазної згоди прийнято, що неодружені чоловіки спочатку пізнавали секс із повіями, а відтак уже у шлюбі. Проституція відкрито регулювалася й оподатковувалася навіть у Папській державі¹⁵. За часів Реформації повії були змушені тікати з протестантських і католицьких міст Центральної Європи¹⁶. Звичайно, це не стало остаточною поразкою проституції, вона продовжила існувати, постійно лавіруючи між мовчазною згодою та прямим переслідуванням. У зв’язку з тим що жіноча гетеросексуальність визнавалася більш проблематичною, ніж чоловіча, повії зазнавали переслідувань і дискримінації. Були часи, коли їх ув’язнювали, фізично карали, депортували, а іноді після повторних арештів навіть страчували¹⁷. Їхні клієнти-чоловіки рідко зазнавали будь-яких серйозних санкцій. Протягом ХІХ та ХХ століть християнські активісти проводили великі кампанії боротьби з проституцією, яку вони визначали легалізованим гріхом. Але, незалежно від ступеня переслідування, повіям рідко бракувало клієнтів-християн¹⁸. Інститут рабства в Північній і Південній Америці породив достатньо специфічне християнське ставлення до дошлюбного сексу. У багатьох державах раби не мали законного права брати шлюб. Будь-які церемонії одруження, які раби самі проводили, не мали жодного правового статусу. Рабовласники часто розділяли гетеросексуальні пари, продаючи їх окремо. Визнання владою шлюбу тільки між вільними людьми унеможливило практику гетеросексуального акту в рамках сімейних стосунків для значної частини населення. Раби, які були головно християнами, не мали іншого вибору, крім позашлюбного сексу. Логічним наслідком цього стало те, що багато американських штатів законодавчо постановили, що раби не можуть бути покарані за блуд і перелюб. Церкви південних штатів теж майже нічого не зробили, щоб надати рабам право на шлюб¹⁹.

У періоди, коли санкції були м’якіші, зростала тенденція більш вільного ставлення людей до релігійно-сексуальної моралі без відмовляння від християнської віри. Гарним прикладом є Західна Європа за часів наполеонівських воєн. У цей період законодавство різних країн щодо сексуальності було менш суворим²⁰. Закон про захист незаконнонароджених дітей та їхніх матерів позитивно сприяв підвищенню толерантності до дошлюбного сексу²¹. Скасування строгих законів, які регулювали сексуальну поведінку й утілювали християнську сексуальну мораль, привело до змін сексуальних звичок, особливо з-поміж представників нижчих класів. Коли на початку 1800-х років у Баварії молоду католичку спитали, чому вона народжує дітей, будучи досі незаміжньою, вона відповіла: «Це нормально — народжувати незаконних дітей… Король схвалює це»²². Якщо Бог більше не вбачав, що позашлюбні статеві відносини караються владою, у чому проблема? Духовенство скаржилося, що майже не залишилося незайманих. В Ірландії кінця ХХ століття спостерігалися відповідні зміни: лібералізація законів привела до революції у відношеннях. Це стосується також великих відмінностей у відносинах залежно від ступеня релігійної активності. У 1974 році 71 відсоток ірландців уважали, що дошлюбний секс завжди був неправильним. Ця частка знизилася до 32 відсотків у 1994 році. Незважаючи на те що переважна більшість ірландців християни, існують чіткі відмінності у ставленні до цієї проблеми залежно від рівня релігійної активності. Серед тих, хто ходив до церкви щотижня, 43 відсотки засуджували дошлюбний секс. Серед тих, хто ходив до церкви рідше ніж один раз на місяць, дошлюбний секс засуджували 5 відсотків²³.

Тільки після того, як віряни змінили свою думку щодо дошлюбного сексу, були скасовані відповідні закони в інших християнських країнах. Так званий параграф про конкубінат у норвезькому кримінальному кодексі зберігав свою чинність аж до 1972 року. Цей закон встановив, що «той, хто всупереч застереженню й заборони владних структур продовжує підтримувати стосунки в неподобний спосіб з особою іншою статі й викликає тим самим обурення суспільства, карається штрафом і ув’язненням терміном до трьох місяців»²⁴. Гетеросексуальний конкубінат був усього-на-всього неприйнятним. Хоча не було ніякого християнського обґрунтування в цьому законодавчому тексті, зрозуміло, що в його основі лежали християнські моральні принципи. Параграф про конкубінат довго не діяв, але коли в 1954 році було запропоновано його скасувати, опитування виявило, що троє з чотирьох норвежців бажали зберегти заборону²⁵. Значні зміни в ставленні до цього закону відбулися протягом подальших десятиліть. Але навіть тоді, коли він був остаточно скасований, у 1972 році, Християнсько-демократична партія, утім, наполягала на його збереженні.

Норвезька церква, яка ніколи не визнавала конкубінат, однак пом’якшила бачення та риторику. Проте в 1985 році на норвезькому Єпархіальному соборі було заявлено, що «встановлення відносин між чоловіком і жінкою поза шлюбом є порушенням Божого порядку»²⁶. У багатьох християнських організаціях і церквах досі вважають конкубінат за гріх, оскільки він являє собою неформальну інституціоналізацію позашлюбного сексу. Чоловікам, які живуть із жінкою поза шлюбом, майже неможливо отримати роботу священика в норвезькій церкві. Перший такий священик був призначений єпископом Тором Б. Йорґенсеном у Південному Голуґаланді, незважаючи на широкі протести з боку інших єпископів. Йорґенсен стверджував, що він очікував, що священик одружиться на співмешканці²⁷. В лютеранській державній церкві Данії позашлюбні стосунки священиків цілком прийнятні²⁸.

Багато християн досі стверджують, що дошлюбний секс не узгоджується з християнським ученням. Деякі з них намагаються переконати державу заборонити його. Вони використовують законодавство, щоб перешкодити дошлюбному сексові, наприклад, засуджуючи сексуальне виховання в школах. Християни в США надавали перевагу освітнім програмам, які проповідували сексуальне утримання до шлюбу, а не пропонували загальне сексуальне виховання. Тільки у 2006 році консервативний християнський уряд у Вашингтоні виділив 200 мільйонів доларів на цю програму, в інших штатах надали такі ж суми²⁹. Утім, статистичні дані свідчать про те, що хоча такі методи, можливо, змінюють ставлення молоді до сексу, вони не можуть тією ж мірою остаточно змінити її поведінку. На практиці результатом стало не зменшення інтересу до сексу серед молоді, а, навпаки, зростання. Крім того, більшість юнаків і дівчат не мають звички використовувати протизаплідні засоби, що часто призводить до венеричних захворювань і небажаної вагітності³⁰.

Християнська молодь, яка приймає релігійну заборону дошлюбного сексу, серйозно намагається дотримуватись її. Але, як уже зазначалось, існує тенденція винаходити творчі рішення, такі як взаємна мастурбація, оральний і анальний секс, які не включаються до поняття сексу. Тож не дивно, що християнам-юнакам, які дотримувались обітниці, частіше, ніж іншим, доводилося мати гетеросексуальний анальний і оральний секс³¹. Ці форми сексуальної активності не розглядаються тими, хто їх практикує, як повністю безпроблемні. Такі статеві стосунки порушують сексуальні межі й, отже, можуть призвести до вагінального статевого акту³². Але ці межі також можуть бути пересунуті ще далі залежно від того, як розуміти загальну заборону на дошлюбний секс. Тоді як багато хто встановлює межу на вагінальному проникненні, деякі молоді норвезькі християни вважають, що «проникнення без еякуляції є законним»³³. Інші думають, що тільки «статевий акт із багатьма партнерами є реальним порушенням норм»³⁴.

Гетеросексуальні статеві зносини до шлюбу не вважаються гріхом серед основної маси християн. Це просто те, чим займається більшість людей. Зростання частки дітей, народжених поза шлюбом, є гарним доказом зміни цього ставлення. Якщо в 1950-х роках у Норвегії було лише 3 відсотки позашлюбних дітей, то у 2003 році їхня кількість збільшилася до 50 відсотків. У 2003 році 64 відсотки первістків народжені поза шлюбом³⁵. Це дає більш повне уявлення про те, як мало впливає шлюб на сексуальну активність людей. Звичайно, не всі позашлюбні діти — це діти християн, проте 87 відсотків норвежців є членами певної конфесії³⁶. Тож більшість норвезьких християн сьогодні не вважають, що заборона на дошлюбні гетеросексуальні зносини досі є центральною в їхній релігії. Дослідження в інших християнських країнах свідчать, що частка «незаконних» дітей особливо зросла в 1980 році. У 25 країнах ЄС ця частка становила близько 5 відсотків у 1970 році³⁷, а до 2004 року збільшилась у шість разів, до 31,4 відсотка. Найменша кількість дошлюбних дітей спостерігається в таких православних країнах, як Греція та Республіка Кіпр, — відповідно 4,9 та 3,3 відсотка. Інші країни, такі як Болгарія, Грузія й Румунія: 48,7, 44,6 та 29,4 відсотка відповідно³⁸. У США частка зросла з 3,8 відсотка в 1940 році до 11 — в 1970-му і 33 — в 1999 році³⁹. Тоді як у Чилі відсоток збільшився від 30 до 62 в період з 1990-го по 2007 рік⁴⁰. У таких країнах, як Колумбія, Гватемала та Мексика, відповідно 87, 67 та 56 відсотків людей у 1997 році не вважали аморальним народжувати дітей поза шлюбом. Водночас такі показники для Німеччини й Ісландії становлять 90 та 95 відсотків відповідно⁴¹. Кількість шлюбів на душу населення також знизилася. В 1964 році було взято приблизно 8 шлюбів на 1000 жителів у 25 країнах — членах ЄС, тоді як у 2004 році цей показник становив лише 4,8. Хоча спостерігається величезне зростання кількості християн, які мають дітей поза шлюбом, необхідно мати на увазі, що не завжди існує узгодженість між діями та ставленням. У США 97 відсотків тих, хто займався сексом, мали дошлюбні статеві стосунки. Навіть серед жінок, які народились у 1940—1950-ті роки, ця частка становить 88 відсотків ⁴². Однак опитування 1997 року показало, що 47 відсотків населення досі вважає неправильним народжувати дітей поза шлюбом⁴³.

Іслам, як і християнство, але на відміну від іудаїзму має загальну заборону на дошлюбний секс⁴⁴. Досі немає абсолютного погодження між Кораном і традицією, коли йдеться про санкції щодо дошлюбного сексу. У Корані говориться, що «ті з ваших жінок, які винні за аморальну поведінку», мусять не виходити за межі «будинків своїх, поки смерть не забере їх або Аллах не відкриє інший шлях для них»⁴⁵. Покарані мають бути не тільки жінки, Коран також вказує: «Двоє, хто винні у непристойній поведінці, мають бути покарані». Але не зрозуміло, яких саме покарань мають зазнати чоловіки⁴⁶. Один із пунктів Корану, якого, однак, рідко дотримуються, вказує, що ті, хто мав дошлюбні стосунки, можуть брати шлюб тільки з іншими «розпусниками» або «ідолопоклонниками»⁴⁷.

Хадиси містять правила, згідно з якими неодружені люди, які зай­маються сексом, мусять отримати сто ударів батогом. Крім того, часто їм присуджується вигнання строком на один рік⁴⁸. Незаміжні раби, які продовжують займатися сексом навіть після трьох або чотирьох покарань (невідомо, скільки точно рекомендував пророк Мухаммед), повинні бути продані «за мотузку»⁴⁹.

Однак на практиці іслам виявляв значно більшу толерантність до чоловічої дошлюбної та позашлюбної сексуальності⁵⁰. Це частково відбилося в ісламському ставленні до проституції. Єдине, що в Корані вказувалося щодо проституції, — це те, що чоловік не повинен змушувати своїх рабинь до цього заняття, якщо вони бажають залишатися цнотливими⁵¹. Хоча Мухаммед казав, що «в ісламі немає проституції»⁵², торгівля сексом у мусульманських країнах часто сприймалася з терпимістю⁵³. Крім того, проституція нерідко регулювалася й оподатковувалася мусульманською владою. Існування проституції відкриває шлях для закріплення загальної чоловічої сексуальності поза межами шлюбу, водночас з’являється чіткий контраст між повіями й іншими жінками, які не мають права займатися сексом до шлюбу. Через жорсткі обмеження для неодружених дівчат-неповій проституція часто є першим гетеросексуальним досвідом для багатьох чоловіків у консервативних країнах, так само як це було поширено в багатьох переважно християнських країнах⁵⁴. Однак траплялися періоди жорсткої опозиції до проституції. Як і в християнських країнах, покарання зазвичай спрямовувалося на тих, хто продає секс, а не тих, хто його купує⁵⁵. Після ісламської революції в Ірані більшість повій були страчені⁵⁶.

Низка мусульманських країн, як-от Афганістан, Об’єднані Арабські Емірати, Іран, Саудівська Аравія та Судан, підтримують традиційну правову заборону на дошлюбний гетеросекс. Той факт, що інші мусульманські країни допускають дошлюбний секс, не означає, що влада цих країн не розглядає це явище як проблемне з мусульманської точки зору. Відсутність заборони лише означає, що держава розглядає дошлюбний секс як те, що належить до сфери приватного життя. Крім того, є люди, які виступають за те, щоб іслам не забороняв дошлюбний секс. Американська феміністка мусульманського походження Аса Номані стверджує, що мусульманські жінки (а отже, й чоловіки) мають право самі вирішувати, чи хочуть вони займатися сексом до шлюбу⁵⁷. Крім неї, є ще мусульмани, які дотримуються тієї ж думки. Норвезький політик мусульманського походження, член Норвезької лейбористської партії Саера Хан визнає, що «іслам забороняє це», проте далі підкреслює, що «всі жінки мають право вирішувати, що робити з власними тілами»⁵⁸. В цьому випадку жінка дотримується правильного балансу між свободою віросповідання та правами людини. Хан підтримує заборону ісламу на дошлюбний секс, уникаючи отож опозиції з боку консервативніших одновірців, проте вірить, що люди мають самі для себе вирішувати, як їм краще. Вона зазначає, що будь-яка заборона в законі суперечить праву людини на повагу до її приватного життя. Інші консервативні мусульмани, однак, намагаються використовувати законодавство, щоб обмежити можливість дошлюбного сексу більш непрямими способами, наприклад, мінімізувати доступ до засобів контрацепції⁵⁹ або заборонити сексуальне виховання в школах⁶⁰.

Якщо спитати мусульман, чи допустимий дошлюбний секс і за яких обставин, відповіді цілком можуть відрізнятись, якщо питання менш пов’язане з релігією. Опитування серед студенток вищих навчальних закладів Тунісу 2002 року показало, що 45 відсотків уважають, що доб­ре мати дошлюбний секс, щоб відтак уникнути будь-яких соціальних і медичних наслідків⁶¹. Вельми цікаву думку мають більш консервативні мусульмани з деяких західноєвропейських країн. Статистичні дані 2008 року показали, що серед мусульман Берліна, Парижа та Лондона відповідно 38, 30 та 11 відсотків уважають гетеросексуальні дошлюбні стосунки «морально прийнятними»⁶². Мусульмани, як і всі вірні, виступають за зміни в релігії, щоб поводитися відмінно від того, що їхня релігія традиційно вимагає. І хоча це рідко обговорюється відкрито, фахівці з охорони здоров’я Тунісу, наприклад, стверджують, що середній вік сексуального дебюту жінок знижується, а середній вік створення ними сім’ї, навпаки, підвищився до 25 років⁶³. У Марокко 70 відсотків жінок мають дошлюбні сексуальні стосунки⁶⁴. Проте досі існує значна відмінність між статями серед сучасних мусульман; жіноча сексуальність, як і раніше, зазнає утисків і обмежень. Онлайн-опитування в Норвегії 2005 року показало, що 37 відсотків молодих неодружених мусульман-чоловіків мали статеві контакти, тоді як мусульманських дівчат, які на це наважилися, налічувалося лише 17 відсотків. Коли ту ж молодь попросили оцінити можливу реакцію своїх батьків на певні питання, 48 відсотків опитаних визнали, що їхні батьки зреагують гостро негативно, дізнавшись, що вони займалися позашлюбним сексом⁶⁵.

Тоді як хлопці, які не перебувають у шлюбі, можуть робити, що їм заманеться, не в останню чергу із західними дівчатами-немусульманками, мусульманські дівчата зазнають жорстких обмежень. Та ж сама сім’я, яка заохочуватиме синів до сексуальної активності, хай навіть і з повіями, буде наполегливо вимагати від доньки зберігати цнотливість⁶⁶. Абсолютною вимогою для неодружених жінок є незайманість. Невинність неодружених чоловіків часто інтерпретується як відсутність мужності⁶⁷. Саме жінки, а не чоловіки через неприпустиму гетеросексуальність можуть бути вбиті власною сім’єю. Серед убитих палестинок приблизно 40 жінок загинули від рук родичів через осоромлення честі сім’ї. Такі вбивства становили приблизно дві третини всіх убивств у Палестині в 1999 році. В Ємені зареєстровано близько чотирьохсот таких убивств у 1997 році, більшість жертв були жінками⁶⁸. За вбивствами чоловіків через гетеросексуальні стосунки зазвичай стоять сім’ї жінок. Того, хто бере на себе роль убивці, часто шанують як героя. Сімейна честь відновлюється, якщо жінка покінчила з дошлюбним сексом або тим, що сприймалось як зухвала поведінка, що, своєю чергою, асоціюється з уявленням про дошлюбний секс⁶⁹. Утім, абсолютно неправильно пов’язувати такі вбивства заради честі тільки з ісламом. Багато християнських жінок Близького Сходу також були вбиті за наказами своїх сімей із тих самих причин. Скоєння таких жорстоких учинків пояснюється загальною потребою регулювати жіночу сексуальність.

Індуїзм теж приєднується до багатьох релігій, забороняючи дошлюбні гетеросексуальні стосунки. Проте знову ж на практиці з подіб­ними санкціями стикаються головно незаміжні жінки. Індуїстський епос часто представляє незайманість до шлюбу чеснотою, особливо для молодих дівчат⁷⁰. Згідно з традиційним індуїстським ученням про етапи життя, перший дорослий етап чоловіка повинен також включати сексуальну стриманість⁷¹. Індуїстські націоналістичні рухи не тільки підкреслювали важливість цнотливості незаміжніх індуїстських жінок, а й вимагали стриманості від членів спеціально організованих спільнот неодружених чоловіків. Цей сучасний акцент на чоловічій стриманості також мотивований уявленням, що збереження сперми змінює людину як фізично, так і духовно⁷².

Індуїзм зазнав впливу світових змін, які привели до більшої сексуальної свободи. Тема дошлюбних стосунків часто є найголовнішою причиною конфліктів різних релігійних груп, тоді як молодь дедалі частіше прагне жити незалежно від традиційних обмежень. Це вочевидь простежується серед груп іммігрантів, де часто майже не спостерігається значних розбіжностей між тим, що прийнято з-поміж членів іммігрантських меншин, і тим, що прийнято громадою. Згідно з опитуванням, проведеним серед індіанських американців Південної Флориди, існують значні відмінності в ставленні до знайомства та дошлюбного сексу між минулим і теперішнім поколінням⁷³. 30 відсотків представників нового покоління відповіли, що вони бажали б мати дошлюбний секс⁷⁴. Це було неприпустимо для їхніх батьків, представників старого покоління, але іноді й вони не наважувалися здатися аж надто суворими, не ризикуючи через це втратити змогу регулювати поведінку своїх дітей⁷⁵.

Більш поширена практика, притаманна індуїзмові, — це утримання людини від сексу на більш пізньому етапі її життя. Від вдів зазвичай не очікується, що вони одружаться знову, отже, вони не повинні займатися сексом. Крім того, вступати в повторний шлюб більш характерно для жінок нижчої касти⁷⁶. Так звана darewa, або система karewa, допускає певні винятки: жінка може взяти шлюб з братом померлого чоловіка⁷⁷. Проте це ніколи не було чимсь схвальним. Згідно з поглядами консервативного індуїзму, благочестиві вдови мусять здійснити ритуал саті, відповідно до якого вони підлягають спаленню разом із покійним чоловіком. На сьогодні проведення такого ритуалу надзвичайна рідкість, адже ця практика в Індії заборонена. Коли вісімнадцятирічна вдова Руп Канвар, добровільно чи проти волі, була спалена разом зі своїм померлим чоловіком у селі Деорала в Раджастані в 1987 році, це викликало не тільки гучні протести з боку влади та ліберальних індусів, а й шалене збудження серед багатьох традиціоналістів. Приблизно 200—300 тисяч побожних індусів прибули до села для релігійного святкування ритуалу саті⁷⁸.

Індуїст-чоловік в ідеалі повинен як почати, так і закінчити своє життя сексуально стриманим. Згідно з ашрама, традиційним індуїстським ученням щодо етапів життя чоловіка, етап господаря та годувальника супроводжується поступовим виведенням зі світу, де існують різні думки про те, чи слід утримуватися від сексу. Відтак слідує етап повного заперечення світу, коли треба залишити будинок і сім’ю, основою цього етапу є целібат⁷⁹. Чоловічий целібат — це добровільна практика, що має забезпечити йому краще життя після смерті. Дотримання целібату наприкінці життя визнане за необхідне для повної спокути в багатьох індуїстських традиціях, але чоловік не буде засуджений, якщо не обере такий шлях або помре, перш ніж досягне цієї фази свого життя⁸⁰. В цьому світлі чоловік значно більше отримує шляхом стриманості, ніж вдови, єдиною альтернативою стриманості яких є осуд і жахлива карма⁸¹. Незважаючи на те що вони не так помітні, як чоловіки, існують сподвижники-жінки, які полишили звичайне життя, щоб жити згідно з ідеалами етапів чоловічого життя⁸².

Буддизм у цілому негативно ставиться до гетеросексуальної поведінки, але й тут гетеросексуальна активність краща в шлюбі, а не поза ним. Будда схвалює шлюб тих мирян, які не прагнуть визволення в їхньому теперішньому житті⁸³. На практиці покарання за дошлюбне статеве життя більш суворе по відношенню до жінок, ніж чоловіків. У деяких течіях буддизму центральну роль відіграє целібат неодружених чоловіків. Згідно з вимогами східноазійського буддизму, чоловіки мають зазвичай провести один рік як ченці, перш ніж одружаться. Більшість чоловіків живуть як ченці тільки декілька тижнів, проте центральний принцип цінності цієї сексуальної стриманості підкреслюється в будь-якому разі. Кількість молодих тайських чоловіків, які приходять до монастирів, скорочується, хоча досі залишається значною⁸⁴.

Заклик до обмеженої сексуальної стриманості означає зовсім інше, ніж заклик до абсолютної стриманості, який зазвичай включає або загальний осуд сексу, або віру в те, що невинність наближає до божественного. Коли стриманість обмежується тільки шлюбом, це означає, що або секс може бути допущений у рамках шлюбного, як було дозволено буддизмом і християнством від самого початку, або що шлюбний секс сам по собі насправді має позитивне значення, як в індуїзмі, іудаїзмі й ісламі. У цьому випадку залежно від шлюбу той самий сексуальний акт може бути абсолютно огидним або, навпаки, прийнятним чи благословенним.

Заклик до обмеженої невинності також означає, що секс утримується в рамках чіткого та легко контрольованого гетеросексуального шлюбу, незалежно від того, чи є шлюб релігійним інститутом, чи ні. Якщо дошлюбний секс цілком прийнятний, значно важче контролювати як кількість, так і статус партнерів, ніж коли єдиним дозволеним уважається шлюбний секс. Покарання забезпечує кращий контроль, попри те що на практиці його зазнають тільки жінки. Те, що шлюб теж забезпечує більш пильне релігійне спостереження, приводить до аналізу того, як саме окремі релігії намагаються контролювати гетеросексуальність.

Шлюбні складнощі

«Разом з усіма християнськими церквами протягом усіх часів ми будемо стверджувати, що шлюб є даний богом порядок, встановлений між чоловіком і жінкою»⁸⁵, — проголошує Християнський центр Осло, невелике, проте дуже активне вільне християнське угруповання. Згідно з Книгою загальних молитов 1662 року, шлюб був створений Богом за часів невинності людини⁸⁶. Якби це було так легко, тоді не було б про що писати. Проте тепер ми знаємо, що це далеко не так. Багато представників різних релігій, як ми бачили, вважають шлюб злом або надзвичайною мірою для тих, хто не може повністю утримуватися від сексу.

Уявлення, що шлюб — це інститут, який залишається незмінним протягом тисяч років, є осердям вірувань багатьох людей, навіть якщо для цих вірувань немає ніякого історичного підґрунтя. Якщо індус, єврей чи християнин говорить, що для нього або неї шлюб є священним, тому що так завжди було, це становить богословську істину, такий самий доказ віри, як і той, що вірянин наводить, визнаючи віру в Бога. Відмінність полягає у тім, що досі ніхто не зміг спростувати існування будь-якого божества, тоді як те, що шлюб залишається незмінним, є лишень голослівною історичною заявою, яка вочевидь не відповідає дійсності. Коли, наприклад, Ватикан стверджує, що «суспільство зобов’язане своїм тривалим виживанням сім’ї, заснованій на шлюбі»⁸⁷, це свідчення віри. Але це, звичайно, не об’єктивна істина, оскільки ми знаємо, що багато суспільств досі обходяться без католицького розуміння шлюбу.

Уявлення щодо незмінності природи шлюбу постійно використовувались як аргументи на користь того, що Бог уважає прийнятним або неприйнятним сексом. У такому контексті корисно мати на увазі, що лише близько 200-х років до н.е. люди почали використовувати міф про Адама і Єву, щоб захистити різні фундаментальні відносини та цінності⁸⁸. Але, незалежно від того, що дійсно сталося в Едемі, зрозуміло, що гетеросексуальні стосунки в шлюбі не залишилися такими самими у рамках будь-якої з релігій, що посилалася на біблійну історію про створення світу.

Видається очевидним, що ми вільні у виборі нашого шлюбного партнера — це одне з прав людини⁸⁹. Проте те, що молоді жінки та чоловіки тепер можуть самі обирати одне одного, загалом нове явище і може навіть характеризуватись як соціальна революція. Спершу шлюб був угодою, укладеною між сім’ями. Думки потенційного подружжя зазвичай нікого не цікавили. Іноді чоловіки мали право голосу щодо цього рішення. Це пояснювалося тим, що, оскільки традиційно різниця у віці наречених була завеликою, чоловіки мали бути достатньо зрілими, перш ніж дістати право брати шлюб; тому в деяких випадках вони мали чимало повноважень, щоб зробити власний вибір. Ситуації, коли жінкам дозволялось обирати майбутнього чоловіка, можна класифікувати як соціально-антропологічну рідкість.

Вельми поширене традиційне релігійне правило полягає в тому, що жінка повинна підкорятися чоловікові в шлюбі. У біблійному іудаїзмі жінки зазвичай розглядаються як власність чоловіка: чоловік «не повинен жадати ні дружини ближнього свого, ні раба його або рабині, вола його або осла його, ні всього, що належить ближньому твоєму»⁹⁰. За думкою Павла, наведеною в Новому Завіті, «головою жінки є чоловік, так само як головою кожної людини є Ісус»⁹¹. Августин пояснював, що шлюб — це «союз любові», у якому «один керує, а інші слухаються»⁹². Коран стверджує, що чоловік є захисником або попечителем жінки, її qawwam⁹³. Деякі релігії, у тому числі біблійний іудаїзм і традиційне християнство, розуміють жіночу покірність до такої міри, що чоловік навіть має право ґвалтувати свою дружину. Релігія не засуджувала це, і таке положення стало частиною натхнених релігією законів про секс. У Норвегії, наприклад, зґвалтування не вважалося злочином аж до 1974 року, допоки Верховний суд не визначив, що подружжя теж підпадають під заборону на зґвалтування⁹⁴.

Шлюб за домовленістю й раніше був поширеним у багатьох релігіях. Такий шлюб є серйозним порушенням прав людини в багатьох частинах світу, в тому числі у Норвегії. Утім, і шлюб, який підтримується більшістю релігій, суперечить сучасному розумінню прав людини. Ті, хто виступає за вічно незмінну природу шлюбу, не зацікавлені, щоб ми згадували про такий неприємний факт.

Проте розуміння шлюбу зазнало й багато інших змін. У християнстві, наприклад, шлюб поступово переходить від ритуальної периферії до центрального положення в релігійному світі в баченні багатьох вірян. Спочатку християни навіть не регулювали вступ у шлюб — це залишалось язичницькій владі Римської імперії. Немає згадок про християнські весілля до IV століття. Незважаючи на те що шлюб був і залишався єдиною законною християнською основою для сексу, він, утім, не розглядався як особливо важливий і священний інститут. Проте впродовж Середньовіччя шлюб з установи з низьким церковним або канонічним значенням перетворився на те, з чим церква стала міцно пов’язаною⁹⁵. Шлюб як таїнство з’явився тільки в XIII столітті⁹⁶.

Незважаючи на те що шлюб перетворився на таїнство, багато людей продовжували одружуватися поза церквою. З юридичного погляду достатньо шлюбної обітниці, незалежно від того, де вона була складена. Церковне весілля було не єдиним офіційним шляхом побратися в Англії та Уельсі до 1753 року⁹⁷. Коли різні релігійні конфесії, як-от католицька церква, офіційно визнали «шлюб святим»⁹⁸, вони набули абсолютного права власного богословського розуміння своєї позиції. Але це не всюди було так, як у католицькій церкві або в іншій частині християнського світу.

Інша концепція християнського шлюбу стверджує, що, навіть перебуваючи у шлюбі, люди повинні практикувати сексуальну помірність. На цьому наполягали, наприклад, ранні отці церкви. Зокрема, священики, яким було дозволено одружитись у західному християнському світі до 1123 року, повинні були «утримуватися від своїх дружин»⁹⁹.

Зовсім інший різновид вільного від сексу шлюбу спостерігаємо в індуїзмі. За певних особливих обставин індуїсти брали шлюб не з іншими людьми, а з тваринами й фізичними об’єктами. У селі Гатшила індійського штату Джаркханд у 2007 році Нанді Мунда одружився на горі Лакхасаіні. Уві сні до нього прийшла гірська богиня й сказала йому, що у разі, якщо він одружиться на горі, напади місцевих партизан-маоїстів припиняться. Жителі села підтримали рішення та відсвяткували традиційне весілля із сотнею гостей¹⁰⁰. П. Селвакумар із Манамадураі, штат Таміл-Наду, в 2007 році побрався із собакою, щоб спокутувати провину за смерть двох собак п’ятнадцять років перед тим. Після того як він убив собак, він зазнав низку невдач. Астролог сказав йому, що шлюб із собакою буде єдиним шляхом повернути свою долю на краще. Весілля було відзначено за всіма правилами, включаючи проведення ритуалу омовіння в місцевому індуїстському храмі. Навіть наречена, самка Селві, була обрана сім’єю нареченого так само, як це робилось у випадку традиційного індуїстського шлюбу¹⁰¹. В селі Палліпудпет, штат Таміл-Наду, існує традиція одружувати маленьких дівчат із жабами задля захисту від містичних хвороб. Звичай має своє походження від міфу про те, як бог Шива одного разу перетворився на жабу. Такий досвід мали дві семирічні дівчинки Вігнесварі та Масіаканні у 2009 році. Цей тип шлюбу, звичайно, не міг передбачати сексуальних відносин. Після весілля дівчата повернулися до свого колишнього життя, а їхні чоловіки, дві жаби, — до ставка, з якого прийшли¹⁰².

Інший тип шлюбу, вільного від сексу, був відновлений у китайській релігії. Основна умова китайських пар полягає у тому, що вони повин­ні бути поховані разом. Іноді, якщо неодружений чоловік помирає й батьки не хочуть, щоб їхній син залишався самотнім у землі, вони знаходять труп жінки, проводять весілля між ними двома й ховають їх разом. Не завжди легко знайти доступний труп, коли це необхідно, тому через цей попит були створені спеціальні ринки. Існують навіть грабіжники, які зароб­ляють великі гроші, викрадаючи жіночі тіла, — при цьому що свіжіше тіло, то вища плата. Деякі злодії зрозуміли, що простіше вбивати жінок і продавати свіжі тіла батькам, які шукають наречену для свого мертвого сина¹⁰³.

У буддизмі шлюб не розглядається як центральний релігійний інститут. Деякі течії буддизму, однак, розробили більш високий рівень релігійної символіки, яка включає в себе активну участь релігійних авторитетів. У західному буддизмі шлюбні церемонії розвивалися за християнським зразком¹⁰⁴. Деякі тайські готелі навіть пропонують пакет послуг, який включає проведення буддійських весільних церемоній, адаптованих під західних гостей, у тому числі ченців, весільний букет, торт і місцевих танцюристів¹⁰⁵. На відміну від християнства, яке знач­ною мірою усунуло початкову ідею повної сексуальної стриманості й охоче схвалило гетеросексуальний шлюб, буддизм ніколи не вбачав шлюб за мету.

Якщо ми хочемо скласти просту та єдину картину шлюбу як релігійного інституту, іслам не та релігія, яка для цього пасує. Іслам завжди був абсолютно впевнений, що існує кілька різних видів шлюбу. Найпоширеніший з них — шлюб на все життя, який може бути перерваний тільки смертю або формальним розлученням, його доповнюють декілька інших видів. Тимчасовий шлюб-mutah, шлюб, чітко обмежений часом, є одним з юридично визнаних форм гетеросексуальних стосунків. Такий шлюб може тривати від кількох годин до кількох років. Основна мета цих шлюбів — задовольнити власні бажання й водночас не припуститися позашлюбного сексу. Після такого шлюбу жінки повинні мати менструа­цію кілька місяців поспіль, щоб гарантувати відсутність вагітності, а отже, не припустити ймовірного батьківства чоловіка, перш ніж можна буде вступити в повторний шлюб. Положення Корану щодо того, коли і як законно чоловікам мати статеві контакти з жінками-рабинями або захопленими в полон під час війни¹⁰⁶, часто розуміється як посилання на такий шлюб-mutah. Більшість мусульман-сунітів не вважають шлюб-mutah допустимим. У хадисах ці шлюби згадуться як законні за часів Мухаммеда, проте халіф Умар пізніше їх заборонив¹⁰⁷. Шиїтський іслам практикує шлюб-mutah, узаконений в Ірані.

Ще одна форма шлюбу з обмеженими зобов’язаннями — шлюб-misyar. У цьому випадку чоловік не повинен жити з жінкою та матеріально забезпечувати її. Цей вид шлюбу практикується або тому, що пара не в змозі вступити в законний шлюб із відповідними фінансовими зобов’язаннями, або як альтернатива позашлюбним стосункам. Проте чіткої позиції ісламу щодо такого шлюбу немає. Мусульманські вчені досі не дійшли згоди щодо законності так званого шлюбу-urfi, таємного шлюбу, єдиним свідченням якого є договір, підписаний свідками. Розір­ваний договір теж не є доказом шлюбу. Незважаючи на це, кількість таких подружжів зросла, особливо серед молоді, яка не може дозволити собі побудувати сім’ю, або тих, хто використовує його як альтернативу релігійно забороненому дошлюбному сексу¹⁰⁸.

Поширена думка, згідно з якою шлюб завжди існував як більш-менш незмінна релігійна установа, лише питання релігійної віри. Попри те що шлюбу була надана центральна роль у різних релігіях, він розглядається як щось протилежне релігії, як щось зовсім нерелігійне. Крім того, існують різні форми шлюбу, деякі з них більш цінні за інші. Також є принципові відмінності щодо того, хто і з ким може брати шлюб.

Незважаючи на те що існують різні правила шлюбних гетеросексуальних статевих зносин, простежуються певні закономірності, притаманні різним релігіям. За винятком релігій, які засуджують секс загалом, більшість з них, як правило, погоджується, що гетеросексуальна діяльність у рамках шлюбу є прийнятною, хоча й не завжди рекомендованою. Але, як ми побачимо далі, це аж ніяк не стосується всіх видів гетеросексуальних відносин.

Секс, хочете ви цього чи ні

Геніталії є «видимою ознакою мандата, отриманого від богів», — пояснив провідний японський синтоїст Міяхіро Садао в 1831 році. Його думка полягала в тому, що «чоловіки народжуються, оснащені чоловічими статевими органами […] які будуть використовуватися для того, для чого вони призначені, тобто розмноження, збільшення кількості людей на нашій землі»¹⁰⁹. Пеніс дійсно є «інструментом вшанування покоління нащадків». Будь-яка спроба запобігти використанню чоловічих геніталій прирівнюється до святотатства¹¹⁰.

Не тільки бідний Іпполіт має підстави побоюватися богів через небажання займатися сексом. Давньогрецька релігія, звичайно, не єдина в історії, яка наполягала на сексуальних стосунках. Японський синтоїзм — одна з релігій, яка найбільш активно проповідує гетеросексуальне євангеліє. Якщо релігія приймає таке бачення сексу, стримувати чоловічу сексуальність украй важко. Багато синтоїстів відкрито критикували буддизм і вважали його антисексуальну позицію богохульством. Міяхіро Садао зазначив: «Перетворювати неосвічених юнаків на буддійських священиків означає скоювати гріх перед нашими богами»¹¹¹. Якщо буддисти, католики та адепти багатьох інших релігій роб­лять усе можливе, щоб підтримувати безшлюбність священиків, синтоїсти, навпаки, зобов’язують священиків одружуватися¹¹².

Двоїсте ставлення до шлюбу, що існує в більшій частині християнських і буддійських течій, отже, не єдиний релігійний спосіб регулювання гетеросексуальності. Часто секс у шлюбі вважається релігійним обов’язком. Іудаїзм, який становить релігійну основу християнства, має зовсім інше розуміння гетеросексуальності та шлюбу, ніж буддизм і вчення апостола Павла. В іудаїзмі від чоловіків і жінок не тільки очікувалось одруження, вони були зобов’язані робити так. Історія доньки Ієффая з Книги Суддів становить гарний приклад центральної ролі шлюбу за давніх часів. Коли Ієффай ішов на війну проти аммонитян, він заприсягнув Богові пожертвувати першою людиною, яка вийде з будинку його зустрічати, якщо він повернеться з бою неушкодженим. Після перемоги над аммонитянами на порозі дому його зустріла єдина донька, танцюючи та б’ючи в барабан. Донька зрозуміла, що клятва Ієффая Богові прирікала її на смерть. У єдиному проханні до батька дівчина зізналася у своєму бажанні, яке дає змогу виснувати, що було найважливішим у її житті: «Дозвольте мені бути вільною два місяці, щоб я могла піти в гори разом із моїми подругами й оплакувати смерть у невинності»¹¹³. Бути вбитою власним батьком — це одне, але померти неодруженою — ось це вже справжнісінька трагедія.

Якщо б їй поталанило побратися, перш ніж батько забрав її життя, Ієффайова донька втратила б невинність, тому що секс відразу після шлюбу був обов’язковим. Уже в Едемському саду Бог чітко дав зрозуміти Адамові та Єві, яким є їхній головний обов’язок: «Плодіться й розмножуйтеся, наповнюйте землю»¹¹⁴. Ной і його сини отримали таку ж настанову, коли за кілька століть зійшли з ковчега після того, як Бог винищив решту людей у потопі¹¹⁵.

Протягом усієї історії іудаїзм цілком негативно ставився до безшлюбності. Секс і фертильність тісно пов’язані. Нащадки є нагородою від Бога, тому утримуватися від сексу рівнозначно невдячності. У Книзі Псалмів пишеться: «Діти — це дар від Господа, плід — нагорода Його»¹¹⁶. Всі обіцянки Бога єврейському народові ідентичні обіцянці, яку він дає Авраамові: «Я зроб­лю вас великим народом; я благословлю вас і звеличу ім’я ваше. Ви будете благословенними!»¹¹⁷. Через шлюб та обов’язковий шлюбний секс, спрямований на продовження роду, всі євреї роб­лять свій внесок в обіцянку Бога Авраамові. Плодючість є ознакою присутності Бога: «Не повинен бути безплідний чоловік або жінка серед вас»¹¹⁸. Єремія був єдиною особистістю в Єврейській Біблії, кому Бог заборонив брати дружину, щоб показати ізраїльтянам, як вони відвернулися від Бога¹¹⁹. Єремія у статусі неодруженого є трагічним нагадуванням того, як Ізраїль відмовився від Бога.

У біблійському іудаїзмі жінка мала необмежене право на запліднення, через це вона могла одружитися з братом свого чоловіка, якщо той помер до того, як вона завагітніла. У Книзі Буття розповідається історія такої собі Фамарі. Спершу вона виходить заміж за старшого сина Іуди, який незабаром помирає, тому що він «був неугодний перед очима Господа». Потім стає дружиною другого сина Іуди, який теж помирає, не подарувавши їй дитину. Фамарь зрозуміла, що її свекор не віддасть їй третього, молодшого, сина у чоловіки, тому вона перевдяглася повією та спокусила самого Іуду, змусивши його запліднити її. Коли вагітність стала очевидною, її звинуватили в блуді, але вона довела, що саме свекор — батько її майбутньої дитини. Висновок Іуди як богобоязливої людини був такий: «Вона праведніша від мене; тому що я не віддав її [як дружину] моєму [третьому] синові Шелі»¹²⁰. Ця історія є, звичайно, міфічним перебільшенням, але вона наочно демонструє, як сильно зацікавлена сім’я чоловіка у вагітності його дружини.

Рабиністичний іудаїзм зберіг бачення обов’язковості сексу. У Мішні, усній Торі (бл. 200-х років н.е.), категорично стверджується, що шлюбний секс є обов’язком людини: «Людина не повинна утримуватися від виконання шлюбних обов’язків, якщо вона досі немає дітей». Чоловік має розмножуватися, тоді як жінка, згідно з Мішною, не зобов’язана¹²¹. Чоловік, «який не робив усе можливе, щоб продовжити рід, є тим, хто проливає кров», — стверджував середньовічний коментатор Тори Раші¹²². Маймонід, один із найвпливовіших єврейських учених, уважав, що жінка також була зобов’язана виконувати шлюбні обов’язки. Якщо вона відмовляється, чоловік має розлучитися з нею. Така вимога не мала достатньої підтримки, оскільки жінка отримувала легкий спосіб розлучення¹²³.

Один із найголовніших кабалістичних текстів, «Зогар» (XIII століття н.е.), ставить чоловічий обов’язок продовження року в космічній перспективі. Шоста заповідь — не чини перелюбу — також означає, що «необхідно розмножуватися». Якщо людина відмовляється від цього обов’язку, це прирівнюється до «повстання проти Бога»¹²⁴. Утримання від статевого життя чоловіком іще чіткіше засуджується в Шулхан Арух, зводі законів XVI століття з текстом палестинського рабина Йосефа бен Ефраїм Каро і коментарями польського рабина Мойсея Іссерлеса. Каро стверджував: «Той, хто не бере участі у відтворенні, розглядається як убивця, як той, хто обмежує людську присутність на землі, та стане причиною того, що Бог залишить єврейський народ». Іссерлес продов­жив: «Хто живе без дружини, живе без благословення та без Тори й не повинен називатися людиною. Після одруження з жінкою всі гріхи спокутуються, як говориться в Книзі притч Соломонових: “Хто знаходить дружину, той знаходить щастя й отримує Божу милість”»¹²⁵.

Незважаючи на фундаментальне переконання, що шлюб як інститут був заснований для запобігання блудові, Павло визнавав секс як обов’язок людей, які знайшли притулок у шлюбі для своєї похоті. Прийнятно для пари утримуватися від сексу в шлюбі, тільки якщо «це за взаємною згодою на певний час»¹²⁶. Річ не лише у тім, що в одного з подружжя немає бажання, болить голова чи щось подібне. Зовсім навпаки. Необхідно віддати себе більш палкому партнерові, незалежно від ступеня бажання іншого: «Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так само як чоловікові дружина. Дружина не владна над своїм тілом, ним володіє чоловік; так само й чоловік не владний над своїм тілом, ним володіє дружина»¹²⁷. Згідно зі старою іудейською традицією, жінка мала право на секс у рамках шлюбу. Це також означало, що дружина була владна над тілом чоловіка. Ця безпрецедентна традиція рідко наголошувалася пізніми християнами.

Хоча деякі отці церкви вважали, що людині не слід займатися сексом навіть у шлюбі, у середньовічному християнстві існувало розуміння, що справжній шлюб таки має містити секс. Канонічне право проводить відмінність між вступом у шлюб та консуммацію шлюбу статевим шляхом. Шлюб може бути легко розірваний, поки пара не мала статевого акту. Але після сексу їхній шлюб стає нерозривним. Тож перший шлюбний секс був актом із важливим юридичним і богословським підтекстом¹²⁸. Ось чому існував звичай, за яким присутні на весіллі гості мали супроводжувати нареченого та наречену до шлюбного ложа й буквально дозволити їм лягти у нього, а священик мав у той час благословити ліжко. Подружжю зазвичай дозволялося здійснити консуммацію, після того як гості покинули кімнату¹²⁹.

Навіть при тому, що католицька церква не продовжувала наполягати на обов’язковому шлюбному сексі, вона, як і раніше, ставила можливість вагінального сексу як необхідну умову. У католицькому канонічному праві вказано: «Якщо чоловік або жінка не мають змоги займатися сексом після укладання шлюбу, шлюб буде анульовано»¹³⁰. Багато шлюбів були розірвані церквою після того, як жінка дізналася, що чоловік був імпотентом. Бразилець Хедір Антоніо де Бріто став жертвою менш відомих наслідків цього священного регулювання. У 1996 році де Бріто мав побратися з жінкою свого життя Елзімар Серафим. Проте за сорок днів до запланованого весілля де Бріто отримав відмову в дозволі на шлюб від католицької церкви, оскільки він пересувався в інвалідному візку, а отже, згідно з думкою церкви, не міг мати статеві зносини¹³¹. Інші інваліди були позбавлені католицькою церквою можливості брати шлюб з тієї ж причини¹³².

Більшість християн часто зазнавала загального соціального тиску, який спонукав їх брати шлюб, проте були часи, коли чинник обов’язку переважував. У XVIII столітті гернгутери (моравські брати) почали кидати жереб на шлюб. Вони вважали, що в такий спосіб давали Ісу­сові вирішити, хто і з ким повинен одружуватися¹³³. Така практика збереглася серед гернгутерів, які іммігрували в данську Вест-Індію. Урешті-решт було вирішено, що цей звичай буде поширюватися лише на місіонерів. Остаточно він був скасований у 1836 році¹³⁴. Іншої точки зору дотримується християнський рух мунистів на чолі з пастором Сан Мьон Муном, для яких поняття сексу як обов’язку дорівнювало гріхопадінню. Початковий план Бога полягав у тому, що Ісус мав не допустити гріхопадіння, одружившись, будучи гетеросексуально активним і створюючи у такий спосіб нове покоління людства, вільного від гріха. На жаль, Ісус був розп’ятий, перш ніж це сталося. Тому Бог послав преподобного Муна, щоб створити нове, безгрішне, покоління. Послідовники преподобного Муна бачили шлюб як обов’язок, і завдяки благословенню пастора ці шлюби можуть стати вільними від гріха. У багатьох випадках пастор сам визначав, хто з ким повинен брати шлюб, забезпечуючи тим самим божественне втручання від самого початку подружнього життя¹³⁵.

Іслам поділяє іудейську традицію бачення шлюбу та шлюбного сексу як обов’язку. У Корані Бог закликає: «Одружіться на тих із вас, хто самотній, і тих, хто підходить вашим рабам і рабиням»¹³⁶. Коли чоловік одружується, він зобов’язаний також займатися сексом. Якщо жінка скаржиться на стриманість чоловіка, він все одно повинен виконувати шлюбну повинність щонайменше рік¹³⁷. Він також не може утримуватися від шлюбного сексу більше чотирьох місяців після шлюбу¹³⁸. Якщо він продовжує уникати цього, пара має право подати на розлучення.

В індуїзмі головна роль жінки — вийти заміж, мати гетеросексуальні стосунки та народити дітей. Обов’язком молодих дівчат і вдів є сексуальна стриманість, зовсім протилежне стосується жінок, які досягли шлюбного віку. Шлюб є єдиним ведичним таїнством для жінок¹³⁹, а отже, жінки, які утримуються від сексу та шлюбу, порушують одну з основоположних сексуальних концепцій індуїзму.

У індуїстів на чоловіка покладені різні обов’язки залежно від стадії життя. Коли чоловікові виповнюється 24 роки, уважається, що він досяг ідеального віку, щоб одружитися, прагнути плотських задоволень і матеріального благополуччя¹⁴⁰. Коли чоловік уперше бере шлюб, він водночас перебирає на себе й обов’язок мати статеві стосунки. Закони Ману, наприклад, стверджують, що чоловік повинен займатися сексом із дружиною, якщо вона здатна народжувати, і завжди задовольнятися з нею¹⁴¹. Чоловік, який не підтримує статевих зносин із дружиною, коли вона має найбільші шанси завагітніти, підлягає засудженню¹⁴². Розмноження має першорядне значення, а народження сина практично гарантує людині місце на небесах¹⁴³. Незважаючи на те що більшість сучасних індуїстів навіть не читали Закони Ману, зобов’язання бути сексуально активними та народжувати нащадків чоловічої статі досі зберігаються. Вважається за велике нещастя, якщо не вдалося зачати сина, який би запалив похоронне багаття, коли настане час.

Отже, поруч із тим, що існують релігійні переконання, за якими ми повинні в цілому утримуватися від статевих зносин, є також безліч релігійних ідеалів, які наполягають на зворотному — ми зобов’язані займатися сексом. У цьому світлі можна провести паралелі з іншими діями, яких від нас вимагали релігії: молитва, жертвоприношення або різні форми обрядів, такі як хрещення чи поховання. Отож секс перебуває в центрі найголовніших релігійних обрядів. Коли попит на секс є абсолютним, очевидно, що ні молитов, ні жертв недостатньо. Секс стає вкрай необхідним, що Іпполіт і деякі інші зрозуміли на власному сумному досвіді.

Існує багато різних причин, чому ми повинні займатися сексом. Одна з них, поширена у різних релігіях, у тому числі іудаїзмі, синтоїзмі та індуїзмі, — це обов’язок людини перед богами. Концепції сексуального обов’язку часто властиві й сексистські елементи: у традиційному індуїзмі від шлюбного сексу мало користі, якщо народжуються тільки доньки. Але, з іншого боку, не займатися сексом взагалі є злочином проти богів. В інших контекстах, а саме в іудаїзмі, християнстві та ісламі, існує обов’язок бути сексуально доступним для свого партнера в шлюбі. Деякі з цих релігійних правил сприймаються багатьма людьми з жахом: ви повинні не тільки взяти гетеросексуальний шлюб, хочете ви цього чи ні, а й бути завжди сексуально доступним для вашого партнера, поки він або вона цього вимагає.

Секс тільки для продовження роду

Визначення деяких форм сексуальності нелюдськими є добре відомою стратегією управління сексуальним життям людей. Католицька церква, ймовірно, має одне з найбільш обмежувальних визначень того, що можна вважати за правильний людський секс: «Сексуальні стосунки є правильними, якщо вони відображають взаємну підтримку партнерів у рамках шлюбу, сприяють їй та відкривають можливість продовження роду»144. Будь-який інший вид сексу, крім гетеросексуального та незахищеного, вважається неправильним. Як ми вже бачили, релігійний заклик до сексу часто асоціюється зі спонуканням до продовження роду. Католицька церква стверджує зовсім інше: тут не має бути жодного обов’язку. Але якщо ви вирішили зайнятися сексом, це має бути тільки для продовження роду. Усі інші види сексу небажані, неправильні та за суттю своєю нелюдяні. Ця вимога аж ніяк не виняткова. Вона являє собою давню традицію, яка пов’язана з витоками християнства та коріннями сягає іудаїзму. Крім того, подібні традиції існують і в інших релігіях.

Історія долі другого чоловіка Фамарі з Книги Буття передає найгірший сценарій того, що може статися, якщо люди експериментують із сексом, який не приводить до продовження роду. Коли його брат помер, Онан узяв його дружину Фамарь, отже, таким чином він міг отримати нащадків свого брата. Дитя Онана й Фамарі юридично вважалось би дитиною його брата. Онан не мав бажання зачинати дітей, які стали б нащадками його брата, тому «проливав [своє] сім’я на землю» кожен раз, коли мав інтимні стосунки з дружиною-невісткою. Це було «зло в очах Господа», й Бог покарав Онана, вбивши його145. Хоч Бог потому більше не вбивав людей, які відмовлялися плодитися, канонічні іудейські закони досі містять суворі правила щодо контролю народжуваності. Контрацепція та перерваний статевий акт заборонені, хоча різні іудейські джерела свідчать про те, що в давнину обидва способи були достатньо поширені серед євреїв146. Талмуд відкрито дозволяє контрацепцію, якщо йдеться про загрозу здоров’ю жінки147. Сьогодні контрацепція загальноприйнята в більшості течій іудаїзму148, але не все так просто: багато рабинів дозволяють використання протизаплідних пігулок у шлюбі, але тільки якщо подружжя має щонайменше двох дітей149. Ультраортодоксальні євреї досі дотримуються старих приписів і даремне витрачання сім’я вважають недопустимим. Розмір ультраортодоксальних сімей яскраво підкреслює цю позицію.

Сучасне християнське вчення щодо контрацепції також має свою історію, незалежну від іудаїзму. Хоча шлюб є «люб­лячим союзом», в якому «один управляє, інший підкоряється», діти, за словами Августина, — це єдиний «доброчесний плід» шлюбного статевого акту150. Якщо одружена пара займається сексом і виключає можливість мати дітей, церква вважає, що важко «назвати це шлюбом»151. Уникання продовження роду в шлюбі рівносильно скоєнню перелюбу152.

Акцент на плодючій стороні сексу в ранньому християнстві ще раз показує, якою мірою християнство зосереджене на фізичних аспектах цього світу. Що більше людей народилося, то більше душ буде збережено для вічності. Августин також був обізнаний із протилежними поглядами, позаяк у молодості він був маніхеєм. Згідно з переконаннями маніхеїв, якщо ви плануєте зайнятися сексом, найкраще це зробити у нефертильні (неплідні) періоди жінки, щоб запобігти появі ще однієї «душі в пастці плоті»153.

Більш крайня форма контролю народжуваності, класична традиція залишати напризволяще небажаних немовлят, існувала й за християнської доби. Жоден із ранніх християнських імператорів не заборонив цю практику154. Дітовбивство та інші, менш суворі, методи контролю народжуваності поступово дедалі сильніше засуджуються в церквах. У 1230 році папа Григорій ІХ заявив в одному зі своїх указів, що той, «хто чаклує та виготовляє настойку безплідності, вважається вбивцею»155. У 1588 році Сикст V підтвердив, що контрацепція й аборти є вбивством, але в 1591 році Григорій ХІV провів відмінність між абортами та контра­цепцією, заявивши, що контрацепція менший гріх156.

Час від часу католицька церква підтверджувала свою незгоду з протизаплідними засобами. У 1930 році папа Пій ХІ заявив: той, хто намагається зайнятися сексом у шлюбі та свідомо запобігти зачаттю, винний у «тяжкому гріху» й порушує Закон Божий і католицький «закон природи» — набір догматичних правил поведінки, який не має нічого спільного з ідеями Ньютона чи природознавством157. У 1951 році папа Пій ХІІ здійснив радикальний крок, дозволивши подружжям регулювати кількість народжень, обмеживши виявлення сексуальної активності лише безпечними періодами, «періодами природної стерильності»158. Саме тоді католицькі сімейні пари дістали дозвіл мати вагінальний секс просто заради сексу. Утім, це не привело до будь-якої подальшої лібералізації, до того ж багато подружніх пар скаржилося, що це пом’якшення зіпсувало їхнє сексуальне життя та створило бар’єр між коханням і сексом159.

Уведення масового виробництва дешевих протизаплідних засобів, зокрема пігулок, призвело до значно помітнішого відділення сексу від продовження роду. Той факт, що людям тепер простіше мати гетеросексуальні стосунки, не хвилюючись про вагітність, підвищує рівень активного опору релігійним законам, які намагаються обмежити секс загалом. Релігійна влада стикнулася з проблемою: як уникнути зіткнення зі своїми послідовниками.

Під час Другого Ватиканського собору на початку 1960-х років з’явились ознаки того, що католицька церква була готова дозволити контрацепцію. Папа Іоанн ХХІІІ, наприклад, висловив стурбованість із приводу демографічного вибуху і незадовго до своєї смерті від раку в 1963 року призначив комісію з шести осіб для обговорення дозволу на контрацепцію¹⁶⁰. Це свідчило про те, що Іоанн ставив за мету офіційно змінити католицьку позицію. Водночас голландський єпископ Вілем Беккерс із Гертоґенбоса заявив, що контрацепція є власним вибором подружжя¹⁶¹. Католицькі черниці з Конго-Леопольдвіля, де вирувала громадянська війна, отримали дозвіл на використання протизаплідних засобів, якщо вони наражалися на небезпеку бути зґвалтованими¹⁶². Коли наступник Іоанна папа Павло VI у 1968 році виступив проти всіх форм контрацепції та стерилізації, написавши енцикліку Humanae vitae, це призвело до масових протестів серед багатьох вірян. Численні католицькі богослови висловили свою незгоду¹⁶³, та газети по всьому світу були завалені тисячами листів протесту від католиків¹⁶⁴. У перші роки після появи Humane vitae грошові пожертвування та участь у богослужіннях різко скоротилися. Тільки в 1969 році відвідуваність церкви впала на третину¹⁶⁵. Моральний авторитет значної частини церковного керівництва знизився, коли воно відверто пішло проти власних послідовників. Спад не тривав у тому ж темпі, але відносини між паствою та пастирями вже ніколи не відновляться. У 1999 році, наприклад, 10 відсотків католиків США вважали, що церква мала виняткове право судити про те, що було моральним щодо контролю народжуваності, а що ні¹⁶⁶.

З роками ставлення Ватикану не змінилось. У 1993 році папа Іоанн Павло ІІ визначив контрацепцію за будь-яких обставин «основним злом»¹⁶⁷, а у жовтні 2008 року папа Бенедикт XVI залишив у силі заборону на контрацепцію¹⁶⁸. Ставлення католицької церкви до сексу та репродукції є гарним прикладом того, як істотно можуть відрізнятися погляди релігійних лідерів і більшості їхніх послідовників. Поки Ватикан забороняє будь-яке використання контрацепції, думки нижчих за ієрархією чинів відрізняються. Поки католицьке керівництво вважає захищений секс «нелюдським актом»¹⁶⁹, 73 відсотки католиків США в 1993 році визнають за можливе одночасно застосовувати контрацепцію та залишатися вірними католицизмові¹⁷⁰. Статистичні дані використання контрацепції в різних, насамперед католицьких, країнах показують, як підтримують вірні офіційну позицію Ватикану. У середині 1990-х років використання контрацепції сексуально активними людьми розподілилося так: Бразилія — 76,7 відсотка, Болівія — 72,2, Перу — 64,2, Філіппіни — 48,3 та Гватемала — 31,4 відсотка¹⁷¹. Такі цифри слід розглядати у світлі інших чинників, як-от, наприклад, обізнаність щодо контрацепції та доступність протизаплідних засобів.

Погляди інших конфесій щодо цього питання, однак, зазнали величезних змін протягом минулого століття. В 1930 році англіканська церква прийняла контрацепцію в шлюбі, хоча й далі вважала повне утримання за краще¹⁷². Протягом 1950-х років основними лютеранськими церквами було схвалено рішення, що контрацепція в шлюбі є прийнятною, чим було підкреслено, що ціллю сексу є не тільки репродукція, а й об’єднання любові та фізичного задоволення¹⁷³.

Сьогодні більшість протестантських церков дозволяють контрацепцію, проте консервативні християни виступають проти її використання незаміжніми. Сучасні противники засобів контрацепції становлять радше опозицію дошлюбним і позашлюбним зв’язкам, аніж захищеному сексові. Це особливо виявляється в суттєвій опозиції використанню презервативів із метою зупинити епідемію СНІДу. Тим, хто твердо дотримується християнського ідеалу сексуально правильного подружжя і не мав сексу до шлюбу, звичайно, не загрожує небезпека стати ВІЛ-позитивними. Систематична протидія поширенню презервативів може означати життя або смерть людей, які мали статеві контакти поза гетеросексуальним шлюбом. Багато християн плекають надію на те, що ці люди переберуть їхні власні християнські сексуальні ідеали, тому що єдина альтернатива для них — це померти від СНІДу. Опір контрацепції в певних християнських колах може привести до своєрідних наслідків. Для протестантської молоді Норвегії, що не перебуває в шлюбі, використання протизаплідних засобів видається «гріхопадінням» і «життям у гріху». Використання протизаплідних засобів легалізує сексуальне життя, тоді як незахищений секс не робить це у такій мірі¹⁷⁴. Молода незаміжня жінка, наприклад, уважає протизаплідні пігулки гіршими за презервативи. Приймаючи протизаплідні пігулки, вона мала б «активно відповідати за те», що вона вважає «власним гріховним статевим життям»¹⁷⁵.

Ставлення ісламу до контрацепції від самого початку було достатньо простим. Мухаммед казав, що Бог настільки сильний, що жодна людська дія не може змінити його рішення щодо того, хто повинен бути зачатий і народжений¹⁷⁶. Тому пророк не бачив проблеми в перер­ваному статевому акті.

Іще у IХ столітті ісламські правознавці обговорювали використання різних протизаплідних засобів¹⁷⁷. Більшість мусульманських лідерів і сьогодні підтримують право на використання контрацепції¹⁷⁸. Дослідження показують, що близько половини сексуально активних людей у мусульманських країнах, таких як Бангладеш, Індонезія, Єгипет і Йорданія, користуються протизаплідними засобами. Але до кінця 1990-х років ці показники становили 20,8 відсотка для Ємену та 11,8 — для Пакистану¹⁷⁹.

Попри те що Мухаммед був переконаний, що людина не може змінити задум Божий, сьогодні багато мусульман виступають проти контрацепції. Дослідження Ісламського центру культури в Норвегії показали, що протизаплідні засоби можуть використовуватися тільки за певних обставин, наприклад, якщо подружжя не хоче мати дітей, бо вони здобувають освіту або існує ймовірність народити дитину з обмеженими можливостями¹⁸⁰. Рада Улемів Саудівської Аравії, найвищий релігійний авторитет країни, засудила конференцію ООН із питань контролю чисельності населення Каїра в 1994 році як «насильницький напад на ісламське суспільство» та наказала мусульманам не брати у ній участі. Крім Судану, Іраку та напівхристиянського Лівану, які бойкотували конференцію, більшість мусульманських країн були присутні на ній¹⁸¹. Оскільки іслам від самого початку не мав жорсткої позиції щодо контрацепції, зрозуміло, що мусульманський спротив викликаний насамперед бажанням запобігти позашлюбній гетеросексуальності.

В індуїзмі контрацепція становить проблему від самого початку через традиційне надання великого значення продуктивному сексові. Але вже навіть у ранніх аюрведичних писаннях, за століття до народження Христа, існує низка рекомендацій щодо контрацепції та абортів¹⁸². Подібні рекомендації містяться й в індуїстських текстах останніх століть¹⁸³. Традиційні методи так чи так значною мірою були замінені на новіші та безпечніші методи. Статистика початку 1990-х років показує, що трохи більше 40 відсотків сексуально активних жителів Індії (переважна більшість становлять індуси) використовують протизаплідні засоби¹⁸⁴. Той факт, що велика частина населення Індії живе в умовах крайнього зубожіння та не може дозволити собі купити протизаплідні засоби, ймовірно, впливає на такий відносно низький відсоток. Оскільки особливо важливим в індуїзмі є народження сина, подружній парі не дозволяється використовувати контрацепцію, якщо вони ще не мають дитини чоловічої статі¹⁸⁵. Селективний аборт плодів жіночої статі тими, хто може собі це дозволити, вбивство новонароджених дівчат, поширене у бідних районах, та інші подібні заходи є наслідком потужного бажання народити сина¹⁸⁶.

Більшість індуїстських націоналістів виступала проти контролю народжуваності, передусім тому що боялася зниження кількості індуїстів серед населення Індії. Щоб іще більше підкреслити актуальність цієї проблеми, індуїстські активісти від 1970-х років оскаржували позицію мусульман проти засобів контрацепції й наводили статистичні дані, які свідчили, що рівень народжуваності серед індійських мусульман вищий, ніж серед індуїстів¹⁸⁷. Проте існує більш чіткий релігійний скептицизм щодо контролю над народжуваністю. В неорелігійному русі «Харе Крішна», який, на думку багатьох індуїстів, становить особливо консервативну форму індуїзму, дозволяється тільки шлюбний секс, що передбачає продовження роду¹⁸⁸.

У буддійських текстах Палійського канону І століття до н.е. підкреслюється, що контрацепція вважається прийнятною, поки не втрачаються життя¹⁸⁹. Дослідження, проведене в Шрі-Ланці в 1990-ті роки, показало, що більш освічені ченці не бачать жодної суперечності між буддизмом і контролем народжуваності та не вважають, що це питання має викликати особливе занепокоєння під релігійним кутом зору. Менш освічені ченці сільської місцевості вважали, що контрацепція суперечить буддизмові, оскільки запобігання народженню рівносильно вбивству. Але навіть і для цих скептично налаштованих священиків контроль народжуваності не був аж надто важливою релігійною темою¹⁹⁰. В Таїланді використання протизаплідних засобів збільшилося протягом останніх десятиліть, а буддисти на півночі завжди активно заохочували використання контрацепції до шлюбу, хоча шлюбні гетеросексуальні зносини не є чимсь позитивним у буддизмі¹⁹¹.

Зрозуміло, що більш широкий доступ до засобів контрацепції в цілому призводить до збільшення кількості сексуальних контактів, так принаймні продемонструвала роль пігулки на сексуальну революцію. Звичайно, контрацепція знижує ризик вагітності в результаті випадкового сексу, і саме це, а не запобігання появі нового життя, здається, більш засмучує багатьох противників контрацепції. Той факт, що існують групи мусульман, які виступають проти контрацепції, навіть якщо остання традиційно не становила проблему для ісламу, вказує в тому напрямі: це означає боротьбу із сексом, який так чи так засуджується різними релігіями. Ймовірно, це також стосується й католицької церкви, яка вже в 1951 році визнала можливість подружжя займатися сексом тільки заради сексу та рекомендувала робити це у так звані безпечні періоди жінки. Ці консервативні групи також виступають проти використання протизаплідних засобів із метою запобігти поширенню СНІДу. Повторювана брехня, буцімто презервативи не рятують від ВІЛ-інфекції, дає нам вагомі підстави підозрювати, що багато релігійних консерваторів уважають свою війну з позашлюбним сексом важливішою від боротьби зі СНІДом¹⁹².

Скількох дружин або чоловіків ви бажаєте?

У 1524 році Мартін Лютер заявив, що він не міг заборонити чоловікові побратися з кількома жінками, оскільки це не суперечить Біблії¹⁹³. У листі, який він написав у 1540 році ландграфові Філіпу Гессенському, одному з найбільших його прихильників, Лютер визнав право ландграфа взяти другу дружину¹⁹⁴. Лютер, однак, не прийняв концепцію християнської полігамії. І, отже, багатоженство не стало частиною загальної практики лютеранства. Ймовірно, найважливіший урок, який ми можемо винести з історії Філіпа Гессенського, полягає в тому, що Лютер убачав істотну різницю між людьми в цілому, зокрема, між потужним монархом і своїми пересічними прихильниками. Якщо б інші можновладці чинили так, як Філіп, можливо, саме цей епізод із часів реформації привів би до поширення полігамії, прийнятої в деяких колах протестантизму. Біблійний захист Лютером багатоженства був забутий. Хоча цей приклад показує, що немає нічого очевидного в релігійних питаннях щодо наявності тільки одного шлюбного партнера.

Кількість допустимих партнерів є однією з варіацій релігійного санкціонування гетеросексуальності. Під історичним кутом зору моногамія ніколи не мала переваги. Християнство — єдина світова релігія, яка зайняла позицію на користь моногамії, коли таке питання постало¹⁹⁵. Важливо мати на увазі, що ні Ісус, ні Павло не порушували питання полігамії й не забороняли її. Відсутність у них інтересу до цього, можливо, пов’язана з римським правом, яке дозволяло чоловікові мати тільки одну дружину, і це було також нормою у тогочасному палестинському іудаїзмі. Тож цілком імовірно, що християнство просто взяло моногамію за релігійне правило, тому що вона була притаманна тому суспільству, в якому воно виникло.

Але навіть у християнстві моногамія не була безпроблемною, оскільки вже ранні отці церкви, як і Лютер, у цьому контексті вбачали в Біблії виклик. Як пояснити вимогу церкви до моногамії з огляду на те, що так багато біблійно-зразкових чоловіків мали кількох дружин? Августин намагався захистити багатоженство патріархів, стверджуючи, що вони робили це лишень заради продовження роду й що це жодним чином не пов’язано із сексуальним бажанням. Утім, той самий Августин зазначив, що не було жодних законів або звичаїв, які б стверджували, що є щось погане в тому, щоб мати декілька дружин¹⁹⁶. Цього доказу достатньо, щоб захистити багатоженство, що часто-густо згадується у Старому Завіті. Проте це ускладнило пояснення того, чому чоловіки за часів Августина задовольнялися тільки однієї дружиною.

У Біблії жінкам ніколи не пропонувалася можливість мати понад одного чоловіка. Це, звичайно, пов’язано з гендерним принципом власності, втіленим у старозавітному шлюбі: жінки належали тільки тому чи тому чоловікові. У разі, якщо б одна жінка належала кільком чоловікам одночасно, це призвело б до низки проблем. Якщо жінка має кілька чоловіків, кому з них вона, наприклад, повинна підкорятися? І за часів до появи ДНК-тестів, як визначити, чию саме дитину вона народить?

Як Лютер, так і Августин указують на те, що багатоженство в іудаїзмі спершу було цілком легальним. Єврейська Біблія не тільки розповідає про патріархів та ізраїльських царів, які мали кілька дружин, а й регулює те, наскільки чоловік має цінити кожну зі своїх дружин¹⁹⁷. Навіть якщо чоловік більше не кохає свою першу дружину, це в жодному разі не позбавить прав його старшого сина як первістка¹⁹⁸. Цар, з огляду на його багатство, міг узяти стільки дружин, скільки жадав. Проте йому радили не «брати аж надто багато дружин». Скільки саме «багато» — конкретно не вказувалося¹⁹⁹.

У рамках іудаїзму виникли дві традиції: одна за багатоженство, а інша проти; одна у Вавилонському Талмуді, інша в Палестинському Талмуді. Ця різниця утворилась, очевидно, під впливом, з одного боку, прийняття багатоженства в перській спільноті, а з другого — заборони полігамії у римлян, греків і християн²⁰⁰. З тієї ж причини багатоженству було легше вижити на Сході, тому що Близький Схід був захоплений полігамними мусульманами. У деяких мусульманських країнах євреї зберегли звичай мати кількох жінок аж до початку ХХ століття.

Іудаїзм і християнство наполягають на моногамності жінок. Натомість у ісламі чоловікам дозволено мати до чотирьох дружин. Мухаммед через свій унікальний статус пророка мав 14—15 дружин. У інших мусульманських чоловіків теж було кілька дружин, але не з релігійної причини, й тому це могло потягти певні санкції. Нігерієць, який у 2008 році розповів ЗМІ про своїх 86 дружин, відразу отримав від національної ісламської влади наказ розлучитися з 82 дружинами, інакше він буде засуджений державним шаріатським судом²⁰¹.

Чоловіки зобов’язані піклуватися про нужденних, наприклад сиріт, тому Коран закликає одружуватися на вдовах із дітьми, навіть «двох, трьох або чотирьох» вдовах²⁰². Згідно з ісламом, якщо чоловік має кількох дружин, до всіх них він повинен ставитись однаково. Це також стосується вдів, на яких він одружився, щоб захистити дітей²⁰³. Оскільки Коран вимагає певного мінімального матеріального стандарту для одруження²⁰⁴, зрозуміло, що чоловік повинен мати достатньо високе фінансове становище, якщо хоче більше дружин.

Спершу іслам не встановлював жодних обмежень на кількість наложниць або на сексуальні стосунки чоловіків зі своїми рабинями²⁰⁵. Певний час конкубінат був поширений у великих масштабах серед багатіїв мусульманського суспільства²⁰⁶. У ІХ столітті, наприклад, халіф Аль-Мутаваккіль уславився тим, що нібито мав 4 тисячі наложниць і з усіма ними ділив ложе²⁰⁷. З огляду на таку казкову кількість не дивно, що гарем Аль-Мутаваккіля фігурує в «Тисяча й одній ночі». Але гареми, можливо, грали помітнішу роль у східних фантазіях Заходу, а не в історично сформованій громадській організації мусульманського життя. Метою створення гарему було не зібрати якомога більше дружин і наложниць, а відокремити жінок у багатших домогосподарствах і, крім усього іншого, запобігти їхньому вступові у контакт із чоловіками-не-членами-сім’ї²⁰⁸. Гарем був харамним, забороненим для чоловіків місцем. Його, звичайно, не могли відвідувати гості чоловічої статі. Багато жінок, які опинились у гаремах, були рабинями, але згодом могли стати дружинами чи наложницями членів родини чоловіка. Наприкінці ХІХ століття в імператорському гаремі Константинополя налічувалося близько 400—500 рабинь, переважно з Північного Кавказу. Але не обов’язково всі жінки залишались у гаремі пожиттєво. Деякі з них покинули гарем, одружившись із впливовими урядовцями²⁰⁹.

Різні мусульманські країни досі відрізняються одна від одної залежно від того, дозволяють вони багатоженство чи ні. Однак й у країнах, де багатоженство дозволене, існують різні обмеження. У сунітському ісламі, наприклад, чоловікові не потрібно отримувати дозвіл дружини або дружин на те, щоб узяти нову дружину. У шиїтському ісламі, нав­паки, такий дозвіл необхідний. В Ірані у 2008 році був запропонований проект закону, який дозволяв чоловікові брати другу дружину без згоди першої. Це зазнало критики з боку старшого аятоли, оскільки це харам і «суперечить указівкам Корану». Тож уряд згодом відкинув цю пропозицію²¹⁰.

«Камасутра» (ІІ століття н.е.), ймовірно, найважливіший текст, присвячений сексові та коханню в індуїзмі, містить певні правила щодо того, коли чоловік може взяти другу дружину. Чоловік може побратися з іншою, якщо його перша дружина фригідна, нещаслива в коханні, народжує тільки дочок або не народжує дітей взагалі. Але всі ці причини в будь-якому разі зайві, оскільки нинішня дружина може йому просто не подобатись²¹¹. Дозвіл на багатоженство зберігався в інших індійських релігіях. Серед джайністів можливість узяти другу дружину є одним із питань, яке розділяє дві найвпливовіші гілки віри. Тоді як светамбара-джайнізм дозволяє брати нову дружину, якщо перша безплідна, дігамбара-джайнізм забороняє це²¹². Аж до ХІХ століття чоловіки-парси, члени зороастрійської громади в Індії, могли взяти другу дружину, якщо вже мали дітей від першої²¹³. Полігамія також існує серед вищого прошарку сикхів.

Полігамія більше не практикується в індуїзмі. У сучасній Індії шлюбні права, як і раніше, прив’язані до релігії. Загальний закон про шлюб для індуїстів, буддистів, джайністів і сикхів забороняє полігамію. Такі самі закони існують у християн і парсів²¹⁴. Індійський закон для мусульман, з іншого боку, належить до шаріату, це означає, що, згідно з Кораном, кожен мусульманин може мати до чотирьох дружин²¹⁵.

Незважаючи на досить двоїсте ставлення до гетеросексуальності, не можна сказати, що багатоженство невідомо буддизмові. Падмасамбхава, засновник тибетського буддизму, отримав дружину в подарунок від короля Тибету, хоча він уже мав принаймні одну головну дружину²¹⁶. Король Бутану Джігме Сінгьє, який зрікся престолу в 2006 році, мав чотирьох дружин. А не так далеко на Сході, у китайському даосизмі, чоловікові було заборонено мати декілька дружин²¹⁷.

Зазвичай майже всі релігії не дозволяли жінкам мати декілька чоловіків. Але в межах тибетського буддизму традиційно жінка має право перебувати в шлюбі з декількома чоловіками одночасно. Як правило, жінка одружується з кількома братами, що вочевидь усуває будь-яку невизначеність щодо сімейної належності дітей218.

Багатоженство було поширене в низці традиційних африканських релігій, хоча його релігійне значення варіювалося. Растафаріанство, релігійний рух на Ямайці, перебрало багатоженство за підстави, що це є важливим елементом оригінальної культури, яка має поширюватися219. Хоча і християнські місіонери, і колоніальна влада боролися з багатоженством в африканських країнах, це не завадило деяким африканським християнам уважати, що полігамія сумісна з християнством. Їхні доводи засновуються на тому, що полігамія дозволена в Старому Завіті та не заборонена в Новому Завіті220. Статистичні дані 1994 року показують, що 13 відсотків жінок Намібії, 18 відсотків жінок Замбії та 17 відсотків жінок Зімбабве у віці від 15 до 49 років мають полігамні стосунки221.

Багатоженство становить правову проблему в західних, переважно християнських, країнах Африки, що пов’язано з возз’єднанням сімей і суспільним статусом двох, трьох і чотирьох дружин. Що ж до дітей, народжених у полігамних стосунках, права людини забороняють їхню дискримінацію за ознакою народження222. Не має значення, народжені діти в моногамних чи полігамних шлюбах, ба навіть поза шлюбом.

Приклади християнського багатоженства як продовження поперед­ніх релігійних традицій можна знайти в різних країнах світу. Відразу після іспанського завоювання Латинської Америки індіанський вищий клас здійснював опір католицькій забороні на багатоженство. Унаслідок чоловіки перший шлюб брали за католицькими обрядами, а наступні — за власними стародавніми ритуалами223. Деякі традиційні індіанські священики пропонували багатоженство як особливо ефективну форму протесту проти католицизму224.

Хоча нормою для скандинавського шлюбу була моногамія, королі й інші впливові особи воліли мати кілька дружин. На початку Х століття норвезький король Гаральд Прекрасноволосий мав шість дружин, а також певну кількість наложниць. Утримання наложниць і «домогосподарок» було досить поширено в ранній католицькій Норвегії, хоча церковні ієрархи не були від цього у захваті225.

Відтоді певні християнські течії намагалися також підтримати багатоженство. Радикальні анабаптисти, які перебували при владі в Мюнстері в 1534—1535 роках, практикували багатоженство за зразком Старого Завіту. Проте, коли одна пані припустила, що жінки теж можуть мати багато чоловіків, вона відразу ж була страчена за нехристиянську позицію²²⁶. Багатоженство анабаптистів все одно не було довговічним, після того як місто захопила католицька армія, більшість вірних була винищена.

Християнська громада Онайда, яка мешкала на півночі штату Нью-Йорк у середині ХІХ століття, практикувала так званий складний шлюб, у якому всі чоловіки та жінки разом перебували в одному шлюбі. Якщо пара хотіла займатися сексом тільки одне з одним, тоді їм заборонялося бачитися протягом певного періоду. Винятковий і емоційно-навантажений секс уважався егоїзмом та ідолопоклонством. Віряни повинні були мати таку емоційну прихильність тільки до Бога, а не до інших людей. Моногамний шлюб уважався несумісним з істинним християнством. Послідовники комуни Онайда зазначали: «Немає місця для такого шлюбу в Царстві Небесному»²²⁷.

Найяскравіший приклад християнського багатоженства становлять мормони. Засновник церкви мормонів Джозеф Сміт пояснив своїй чотирнадцятирічній дружині Хелен Мар Кімбал, з якою побрався навесні 1843 року, що полігамний шлюб із ним «забезпечить вічне спасіння та піднесення вам, господарству батька й усьому вашому родові». Іншим дружинам він надав аналогічні запевнення про зв’язок полігамії та порятунку²²⁸. Після смерті Сміта була визнана релігійна настанова, за якою жінка, що стала другою дружиною, гарантовано отримає місце в Царстві Небесному не тільки для себе, а й для її чоловіка та його першої дружини²²⁹. Для багатьох чоловіків багатоженство, однак, було проблемою з практичної точки зору, тому чимало чоловіків-мормонів не бажали мати декілька дружин. Крім того, у мормонській спільноті не було зобов’язання мати кілька дружин одночасно; той самий принцип «вічного спасіння» працює, коли чоловік бере нову дружину після смерті першої. Деякі чоловіки офіційно брали шлюб з неодруженими померлими жінками або літніми жінками, з якими вони ніколи не жили²³⁰. Не всі, однак, бачили підстави обмежувати себе, наприклад, наступник Сміта Бригам Янг мав понад п’ятдесят дружин²³¹.

Єдиний вид шлюбу, який був украй важливим із огляду вічного порятунку, мормони визначали як «небесний шлюб». Усі решта не мали таких самих вічних наслідків. Небесний шлюб передбачав, що жінки також можуть офіційно мати сім’ю з декількома чоловіками одночасно. В 1846 році Корделія Морлі взяла небесний, а отже, й вічний шлюб із Джозефом Смітом за півтора року після того, як він був убитий, і в той самий час вона вийшла заміж за іншого чоловіка, шлюб з яким був обмежений їхнім земним життям²³².

Багатоженство мормонів зазвичай наражалося на відверте несхвалення інших американців-християн. У 1862 році, у розпал Громадянської війни, Конгрес прийняв заборону на багатоженство на «територіях та інших місцях» США. Заборона була спрямована передусім проти мормонів, які головно жили на території сучасного штату Юта²³³. Президент Авраам Лінкольн дозволив мормонам існувати, незважаючи на закон, який він підписав, але тиск на них із роками неухильно посилювався. У 1887 році Вашингтон прийняв рішення розпустити церкву мормонів і конфіскувати все її майно. Полігамісти отримали до п’яти років позбавлення волі. Діти, народженні не від першої або єдиної дружини, втрачали всі спадкові права. Чоловікам, які зреклися багатоженства, було дозволено голосувати або обіймати державні посади. Жіноче право голосувати, хоча воно існувало від 1870 року, було скасоване, позаяк полігамні дружини сприймались як політична загроза²³⁴. Більше тисячі чоловіків були засуджені за багатоженство²³⁵, а майже двісті вагітних жінок — заарештовані за перелюб²³⁶. Федеральний тиск був настільки потужним, що Вілфорд Вудрафф, президент мормонської церкви, в 1889 році заборонив освячувати полігамні шлюби. Він заявив, що Бог явився йому в видінні 23 вересня 1890 року та сказав, що він більше не підтримує полігамію. За два дні нова доктрина була опублікована в маніфесті, й відтак керівництво церкви одноголосно схвалило її як своє офіційне вчення²³⁷. Однак церква визнавала полігамні шлюби, укладені до 1890 року. Вони були чинні до смерті подружжя.

Незважаючи на нову доктрину, деякі мормони продовжували брати полігамні шлюби й після 1890 року, в тому числі й очільники церкви²³⁸. Проте загалом мормони сприйняли нову доктрину серйозно, й у 1904 році було відлучено від церкви всіх, хто вступив у полігамний шлюб²³⁹. Після цього церква була особливо пильною, щоб запобігти багатоженству. Коли в 1943 році з’ясувалося, що один із дванадцяти апостолів церкви — одна з найважливіших постатей — мав заразом двох дружин, його звільнили з усіх ключових посад і відлучили від церкви²⁴⁰.

Зрештою виникли окремі невеликі групи так званих мормонських фундаменталістських церков, які стверджували, що саме вони справжні нащадки Джозефа Сміта та Бригама Янга. Вони дотримувалися традиції багатоженства, яка й далі асоціювалася з вічним порятунком. Оскільки не існувало правової заборони на додаткових сексуальних партнерів, крім законного чоловіка або дружини, ці групи не переслідувалися через їхню полігамну практику. Тільки у 2001 році стався випадок, коли чоловік зі штату Юта був засуджений за двоєженство, проте на додаток до того, що був звинувачений у шахрайстві та зґвалтуванні неповнолітніх²⁴¹.

Однак полігамним шлюбам у цих фундаменталістських мормонських церквах не надано юридичного визнання. Так само, як люди нетрадиційної орієнтації в багатьох країнах борються за визнання одностатевих шлюбів, мормони-фундаменталісти виборюють визнання багатоженства в Сполучних Штатах²⁴².

Релігійна заборона багатоженства впливає на цілу низку різних аспектів загального взаємозв’язку між статтю та релігією. Полігамія, як виявили Лютер і Августин, є гарним прикладом того, з якими проблемами стикаються люди, коли їхня віра відрізняється від того, що вказують їм священні джерела, які вони свято шанують. І мормони ХІХ століття, й сучасні мормони мали та мають суворий досвід спроб людей регулювати сексуальне життя інших, згідно з власними релігійними переконаннями. Те, що поліандрія (багатомужество) достатньо рідкісне явище у полігамії, відображає існування відмінності в правилах для чоловіків і жінок. Абсурдно говорити про релігійну гендерну рівність, якщо від жінок вимагається повна моногамія, тоді як чоловік може мати кілька дружин. Це залишається проблемою, попри всі зусилля знайти рішення, яке б надало статям рівного статусу. Як можна дозволити жінці брати шлюб із декількома чоловіками, якщо всі священні джерела забороняють це? На якій підставі чоловікові може бути заборонено брати кілька дружин, якщо ті ж джерела дозволяють це?

Найголовнішим, можливо, є те, що полігамія, як і раніше, руйнує всі твердження, згідно з якими моногамний гетеросексуальний шлюб уважається очевидним і природним, — твердження, характерні християнським контекстам. Але й християнські джерела фактично не надають моногамному гетеросексуальному шлюбові якогось унікального статусу.

Поза шлюбом

5 липня 2007 року в місті Агче-канд на північному сході Ірану Джафар Кіяні був заритий по пояс зі зв’язаними руками. У цьому положенні він був забитий каменями до смерті. Вони були достатньо великі, щоб завдавати нестерпного болю, але не вбити його надто швидко. «Злочин», у якому Кіяні був визнаний винним, полягав у тому, що він мав позашлюбні гетеросексуальні стосунки із заміжньою жінкою близько десяти років до того²⁴³.

Немає суперечності між загальними позитивними ісламськими поглядами на гетеросексуальність і трагічною долею Джафара Кіяні. Те, що ми бачимо, становить яскравий приклад найвиразніших обмежень у рамках прийняття гетеросексуальності, що не є унікальним в ісламі. Більшість релігій мають зовсім інший погляд на гетеросексуальність у шлюбі або за межами шлюбу.

Джафар Кіяні був засуджений згідно з іранським законодавством, яке, по суті, визначається законами шаріату, ісламського права. Звичай забивати людей камінням за позашлюбний гетеросексуальний акт також закріплений в книзі, яку можна легко знайти на поличках у західних країнах. Як говориться в Біблії, у Второзаконні: «Якщо чоловік спійманий на тому, що він зліг із заміжньою жінкою, то вони обидва помруть, і чоловік, і жінка, з якою він зліг». Обґрунтування страти таке: «Так ви очистите себе від зла», — пояснює Бог²⁴⁴. Якщо автори П’ятикнижжя не отримали це повідомлення безпосередньо від самого Бога, можливо, вони зазнали впливу найстарішої збереженої збірки законів — Кодексу Хаммурапі. Це джерело XVIII століття до н.е. з Месопотамії, також божественного походження, вказує, що невірна жінка повинна бути втоплена разом зі своїм коханцем²⁴⁵.

Розглядаючи питання щодо забиття камінням, яке рекомендується П’ятикнижжям для покарання за різні позашлюбні статеві акти, необхідно звернути особливу увагу на стать. Хоч у будь-якому гетеросексуальному статевому акті природно беруть участь представники обох статей, релігійні правила щодо чоловіків не завжди адекватні тим, що стосуються жінок. Прикладом цього є, як ми вже бачили, покарання за дошлюбний секс. Заміжні жінки можуть бути побиті камінням, якщо вони мають статеві контакти з будь-ким іншим, крім власного чоловіка. Навіть якщо вони були зґвалтовані, закон вимагає смертної кари²⁴⁶. Чоловіки, однак, можуть вільно займатися сексом із незаміжніми жінками до й поза шлюбом. З цим пов’язаний той факт, що П’ятикнижжя не містить жодної заборони на проституцію²⁴⁷. У Біблії згадується ціла низка повій жіночої статі. Отже, заповідь «Не чини перелюбу»²⁴⁸ на практиці стосується не всіх позашлюбних статевих стосунків. Чоловікам заборонено мати статеві контакти тільки з жінками, які перебувають у шлюбі або заручені з іншими чоловіками. Одружений чоловік чи ні, немає ніякого значення, коли йдеться про покарання за незаконний секс. Отже, це не шлюб, який охороняється законом, а тільки виняткове право чоловіка щодо його дружини. Закон захищає честь чоловіка від шкоди, яку заподіяла б його дружина, зрадивши йому з іншим²⁴⁹.

Іудаїзм скасував страту за сексуальні злочини, коли доба Антич­ності добігла кінця. І не тільки тому, що єврейські громади, будучи меншинами, не мали звичаю виносити смертні вироки, а й через те, що в рабиністичній літературі міститься загальна відраза до смертної кари загалом.

У Корані не існує традиції побиття камінням за позашлюбний гетеросексуальний акт, хоча халіф Умар, який знав Мухаммеда, стверджував, що священна книга містила заповідь про це²⁵⁰. Хоч би як там було, іслам слідує основному біблійному принципові, за яким позашлюбний секс належить до релігійної судової системи. Будь-який секс поза шлюбом, згідно з ісламом, є гріхом, zina, і суперечить істинному вченню. Будучи згубними й огидними, позашлюбні статеві стосунки можуть призвести до ще гірших наслідків²⁵¹ і, отже, становлять загрозу всьому ісламському ладові. Тому, згідно з Кораном, будь-яка невірна людина карається ста ударами батогом²⁵².

Попри те що Коран не передбачає такого покарання, як смертна кара, за гетеросексуальну невірність, традиція показує, що Мухаммед її вимагав. Про це свідчить низка різних хадисів²⁵³. Не обов’язково існують суперечності між указівками пророка та тим, що Коран не містить жодної інформації щодо смертної кари за позашлюбні гетеросексуальні стосунки. Мухаммед пов’язував свою позицію з приводу смертної кари за незаконний секс із П’ятикнижжям²⁵⁴, яке, згідно з ісламом, утілює божественну традицію. Мухаммед згадував, як єврейського чоловіка та жінку, які скоїли перелюб, закидали камінням, згідно з указівками Біблії. Умар, ставший пізніше халіфом, описує цей випадок: «Я був одним із тих, хто кидав каміння, і я бачив, як [чоловік] захищав її своїм тілом… схилився над жінкою, щоб захистити її від каменів»²⁵⁵.

Мухаммед зазначає, що звинувачених у перелюбі слід покарати ста ударами батогом, як і наказує Коран; але після цього вони мають однаково зазнати побиття камінням²⁵⁶. Незважаючи на те що закидання камінням є звичайним покаранням за перелюб, існують певні заходи, які слід виконати, перш ніж буде винесено вирок. Одного разу вагітна жінка прийшла до пророка та зізналась у перелюбі. Він наказав їй повернутися, коли вона народить дитину, так вона і зробила. Потім він наказав прийти ще раз, коли відлучить дитину від грудей, так вона і зробила. Тоді він наказав віддати дитину іншим людям. Коли вона повернулася втретє, невагітна й без дитини, пророк наказав закопати її до грудей і «звелів людям, і вони побили її камінням»²⁵⁷.

Утім, іще є надія, що люди, засуджені на смерть за подружню зраду, якщо вмирають, прославляючи Аллаха, потрапляють до раю. Так сказав пророк²⁵⁸.

Оскільки іслам суворо карає за позашлюбний секс, він також вимагає чітких доказів цього злочину. Перш ніж виконати присуд, треба подати або визнання винуватця, або свідчення чотирьох чоловіків²⁵⁹. Наступна притча оповідає, як чітко Мухаммед наполягав на цьому правилі. Чоловік запитав пророка, що він повинен робити, якщо виявив дружину в одному ліжку з іншим чоловіком: «Чи мушу я залишити його там, поки не приведу чотирьох свідків?» — «Так», — відповів пророк²⁶⁰.

Пророк застеріг людей від висунення звинувачення, заснованого на недостатніх доказах. Той, хто хибно звинуватив раба в перелюбі, буде покараний у день воскресіння²⁶¹. Ті, хто висуває помилкові або необґрунтовані звинувачення, мають зазнати негайного покарання: «Ті, хто звинувачує цнотливих жінок і не може представити чотирьох свідків, отримають вісімдесят ударів батогом»²⁶².

Завдяки суворій вимозі щодо надання доказів було зроблене оригінальне відкриття, яким багато мусульман свідомо скористалося. У ХІІІ столітті, наприклад, Ахмад Ібн Юсуф аль-Тіфаші з Тунісу написав книжку «Захоплення сердець, або Те, що ви ніколи не знайдете в жодній книзі»²⁶³ про те, як можна насолоджуватися різними формами забороненого сексу без перешкод. Серед багатьох практичних напучень із цього приводу книжка містить поради щодо того, як розпізнати згідну жінку на відстані або за її вуаллю²⁶⁴.

Хоч ісламська заборона перелюбу однакова для обох статей, про будь-яку гендерну рівність годі й казати. Оскільки закони дозволяють чоловікам мати до чотирьох дружин, а також статеві контакти з рабинями та наложницями²⁶⁵, поняття чоловічої невірності значно обмеженіше. Набагато легше довести жіночу зраду, тому що жінки можуть завагітніти. Це, своєю чергою, означає, що жінки частіше визнаються винними в сексуальних злочинах, аніж чоловіки. Чоловіки, однак, також не звільняються від суворих покарань, якщо їхня вина доведена. Це можна прочитати в хадисах, як приклад — болючий досвід іранця Джафара Кіяні у 2007 році, згадуваний вище.

Зґвалтування становить іще одну проблему в ісламі, оскільки воно, як і інший незаконний вид сексу, повинно бути визнано або доказано чотирма свідками для того, щоб осудити злочинця. Жертва зґвалтування, яка повідомила про напад, в остаточному підсумку може бути звинувачена в незаконному сексі, якщо зґвалтування відбулося поза шлюбом. Сам акт про злочин є визнанням із боку жертви, що вона або він мали дошлюбні чи позашлюбні статеві стосунки або залучені до чоловічого гомосексуального акту. Якщо жертва не може довести зґвалтування, то врешті-решт ризикує бути покараною. Дослідження Організації Об’єднаних Націй 2006 року, проведене в Афганістані, показало, що близько половини з засуджених жінок у 2006-му були звинувачені саме в до- або позашлюбному сексі. Насправді ці жінки були жертвами зґвалтування²⁶⁶. У Пакистані, поки закони про зґвалтування не були змінені у 2006 році, багатьом жертвам зґвалтування були пред’явлені звинувачення в аморальності або перелюбі. Ісламський шестисторонній альянс протестував проти змін у законі, тому що це означало, що зґвалтування більше не підпадало під закони шаріату²⁶⁷.

Було б, однак, надто легко дійти висновку, що сучасне бачення сексу ідентичне тому, що міститься в Корані й у ісламській традиції. Існують величезні відмінності в тому, якою мірою мусульмани вважають ці заходи покарання актуальними. Багато хто абсолютно не зважає на них і вірить, що Бог не надто стурбований тим, як люди практикують свою сексуальність. Інші дотримуються думки, що ніхто не може покарати людей за узгоджену сексуальну активність, водночас уважаючи, що всі позашлюбні статеві стосунки не сумісні з ісламом. Проте багато мусульман дійсно вважає, що позашлюбні статеві стосунки настільки фундаментально суперечать ісламським принципам, що не можна ігнорувати суворі міри покарання.

Ставлення мусульман до загальної заборони позашлюбних статевих стосунків має значні відмінності. Проведене в 1992 році дослідження показало, що 45 відсотків населення переважно мусульманського Узбекистану вважали цілком прийнятним мати, крім дружини, ще й коханку. Таке саме опитування мешканців мусульманського Таджикистану показало, що тільки 14 відсотків населення схвалювало невірність²⁶⁸. Відмінне ставлення також відбивається в популярній літературі, як, наприклад, у класичній історії кохання «Хір Ранджа», написаній індійським мусульманським суфійським поетом Варіс Шахом у XVIII столітті. У цій історії жінка залишає чоловіка та втікає зі своїм коханим. Їх спіймали, і коли вони постали перед правителем, то прокляли місто за його несправедливість. Бог почув молитви невірної пари та підпалив місто²⁶⁹. Існує не надто поширене мусульманське уявлення, що Бог ставить кохання вище інституту шлюбу.

Християнство від самого початку не мало чітких правових норм позашлюбних гетеросексуальних стосунків. Згідно з Євангелієм, Ісус утрутився, щоб запобігти страті невірної жінки. Хоча він не вважав, що перелюб може бути прощений, проте сказав жінці: «Йди й більше не гріши»²⁷⁰. Іншим разом він заявив, що ті, хто здійснює перелюб, відразу потрапляють у пекло²⁷¹. Але оскільки Ісус завадив покаранню камінням блудниці, здається, він вірив, що питання такого роду не мають вирішуватися людським судом, і водночас дав зрозуміти, що позашлюбні статеві стосунки призведуть до вічного прокляття. За словами Ісуса, Бог, а не людина має засуджувати нашу сексуальну поведінку.

З огляду на те, що апостол Павло вважає шлюб надзвичайним заходом для тих, хто не в змозі сексуально утримуватися, логічно припустити, що він був переконаний, що перелюб вступає в суперечність зі вченням Бога. Але Павло не вимагає покарання для тих, хто винен у перелюбі. Він просто підкреслив, що вони не «успадкують Царство Боже»²⁷². Отже, його засудження більш м’яке, ніж в Ісуса. Послання до ефесян, яке, на думку багатьох, не було написане Павлом, указує так само, що «жоден розпусник… не успадкує Царства Божого та Христа»²⁷³. Тоді як Павло зосереджується на вигнанні грішників, у Посланні до євреїв радше ставиться акцент на відверто негативних санкціях і вказується, як «Бог засудить тих, хто здійснює блуд і перелюб»²⁷⁴. Отже, ці біблійні джерела, здається, погоджуються з Ісусом щодо того, що невірність є синонімом прокляття, і заявляють, що не люди повинні здійснювати покарання. Незважаючи на думки Ісуса та Павла, які визнавали, що незаконний секс має каратися тільки Богом, християни, прийшовши до влади, відразу почали використовувати правову систему для забезпечення правильної сексуальної поведінки пересічних вірян. Оскільки, згідно з Біблією, подружня зрада веде до пекла, видавалося незайвим мати закони, щоб лякати цим народ. Люди швидко забули, що сам Ісус не хотів, щоб таке питання вирішувалося людським правосуддям.

У християнстві, крім того, традиційно була велика різниця між ставленням до жіночого та чоловічого перелюбу, незважаючи на те що Новий Завіт не виправдовує це. Гарним прикладом є ставлення до жінок-повій. Ранні середньовічні книги-єпитимії рекомендували відлучати повій від церкви, а про їхніх клієнтів, навіть якщо це були одружені чоловіки, не згадується жодним словом²⁷⁵. Загалом до повій за мовчазної згоди ставилися терпляче, оскільки вони сприяли виходу чоловічої сексуальності за межі шлюбу. І Августин, і Фома Аквінський обстоювали існування проституції як засіб запобігання, як вони вважали, важкіших гріхів, наприклад статевих контактів чоловіків із чужими дружинами²⁷⁶. Мартін Лютер, однак, відкинув мовчазне визнання проституції²⁷⁷.

Невірність чоловіків — часто більш вузьке поняття, ніж невірність жінок. В православній Росії чоловіки визначалися невір­ними, тільки якщо вони мали позашлюбних дітей. Жінкам достатньо було просто мати статевий акт²⁷⁸. Рання протестантська Європа також має приклади великих розбіжностей з цього питання. Жінок не тільки частіше виз­навали винними в гетеросексуальному злочині, а й сам закон нерідко створював відмінності між чоловіками та жінками. У колоніальній Новій Англії чоловік суворо карався, тільки якщо перебував у зв’язку з чужою жінкою. Жінка, однак, каралась у будь-якому разі²⁷⁹. Закон, підписаний у Женеві в 1566 році, забороняв подружню зраду, засуджуючи жінок на страту, а чоловіків до двадцяти днів у в’язниці. Англійський закон про адюльтер 1650 року постановив, що обидві сторони засуджуються до смертної кари, якщо жінка була заміжня. Але, якщо тільки чоловік був одружений, покаранням було лише три місяці в’язниці²⁸⁰.

В індуїзмі стать є вирішальним чинником, коли йдеться про релігійне ставлення до невірності. В епічних і класичних індуїстських текстах позашлюбні статеві стосунки подаються як природна частина чоловічого життя²⁸¹. В «Камасутрі» прописано, що чоловіки можуть вільно займатися сексом із жінками нижчих каст, з жінками, які втратили свою касту або з повіями, але вони не можуть одружитися на будь-якій із них. Секс із такими жінками має бути просто для задоволення²⁸².

Жіноча проституція була традиційно поширена в індуїзмі. Повія посідала таке місце в суспільстві, яке визначалось її кармою²⁸³. Чоловіки з вищого класу мали навчених і дорогих куртизанок, а решті чоловіків були доступні тільки звичайні повії²⁸⁴. Отже, тоді як чоловіки мають досить широкий спектр сексуальних можливостей, невірні жінки, згідно із Законами Ману, заслуговують лише на те, щоб піти на поживу псам²⁸⁵. За «Камасутрою», однак, жінка має право бути «злегка ображена на невірного чоловіка», але вона не повинна занадто багато скаржитися. Дружина мусить не лаяти чоловіка, а лишень «докорити йому примирливими словами, коли він із друзями або один»²⁸⁶.

Але чоловіки в індуїзмі однаково не є вільними у сексуальних стосунках. Вони не повинні скоювати злочин проти інших чоловіків, тобто спати з чужими дружинами. Особливо поганим було мати статеві стосунки з дружиною свого вчителя²⁸⁷. Заборона перелюбу через поганий вплив на карму приводить тих, хто вважає сексуальну вірність нецікавою, до різних креативних рішень. В «Ананга Ранга», еротичному тексті XVI століття, спочатку вказується той факт, що позашлюбні статеві стосунки можуть легко призвести до катастрофи, а відтак описується низка сексуальних позицій, в яких подружня пара буде відчувати себе так, ніби вони зайнялися сексом із 32 партнерами одночасно²⁸⁸.

Загальне негативне ставлення буддизму до сексу не перешкоджає тому, що деякі його види сприймаються гірше, ніж інші. Очевидно, перелюб перебуває серед них. Невірність часто прирівнюють до вбивства, брехні, пияцтва та крадіжки, а також визнають одним із найгірших актів з огляду питань етики та карми. У класичному тексті Палійського канону «Сутта Ніпата» І століття до н.е. йдеться таке: «Якщо вам не вдається жити в целібаті, ви не повинні йти до чужої дружини»²⁸⁹. Заборона перелюбу за цим висловом радше означає заборону завдання шкоди іншому, а не заперечення сексу як такого. Людина, яка стала жертвою перелюбу, звичайно, є ошуканою²⁹⁰. Основною передумовою тут, як і в багатьох релігійно-сексуальних контекстах, є те, що жіноча сексуальність підпорядкована чоловікам і саме чоловік буде страждати, якщо вона зляже із кимсь іншим. Тому закони в буддійських країнах були гендерно упередженими: невірність жінки мала правові наслідки, тоді як невірність чоловіка не мала жодних наслідків.

Мало хто знає, що низка християнських країн досі зберегла заборону на перелюб, хоча там рідко карають за це. Конституційний суд Уганди скасував закон про заборону перелюбу через дискримінацію за статевою ознакою у 2007 році; згідно з цим законом каралися тільки жінки²⁹¹. Генеральний секретар Спільної Ради католицької, англіканської та православної церков Уганди відразу звернувся до влади з проханням розробити новий закон проти перелюбу, який стосувався б і жінок, і чоловіків²⁹².

Низка американських штатів досі мають закони проти перелюбу. І хоча на практиці такі закони майже не застосовуються, але вони існують. У 2007 році прокурор штату Мічиган із подивом виявив, що акт перелюбу, згідно із законом штату, може призвести до довічного ув’язнення²⁹³. Британець Девід Скотт і філіппінка Синтія Дельфіно у 2008 році виявили, що досі є християнські країни, в яких закони щодо перелюбу чинні не лише на папері. Оскільки Дельфіно перебувала в шлюбі, вона і Скотт мали бути звинувачені в перелюбі, заарештовані та ув’язнені в Манілі. Доказом перелюбу була їхня спільна дитина. Згідно із законами цієї суворої католицької країни, за такий злочин пара мала бути покарана сімома роками позбавлення волі. Замість того щоб з’ясовувати, як філіппінська система буде інтерпретувати цей закон у їхньому випадку, коханці втекли з в’язниці до Таїланду, а звідти до Великої Британії²⁹⁴.

Перелюб, як і будь-який інший узгоджений між дорослими людьми секс, перебуває під захистом законодавства в галузі права людини на особисте життя²⁹⁵. Проте він є одною з небагатьох форм узгодженого сексу, що не знайшла прихильників у рамках або за межами релігії. Хоча сексуальна невірність не що інше, як один із багатьох різновидів узгодженого сексу, вона насправді торкається сторонніх людей, не залучених до сексуального акту напряму. Перелюб завжди стосується другого шлюбного партнера, який дав обітницю вірності. Навіть якщо держава не має права карати тих, хто зраджував, проте вчинок може мати юридичні наслідки. Оскільки перелюб зазвичай означає порушення клятви, це часто дає потерпілій стороні певні права, коли справа доходить до розлучення.

Широке релігійне засудження невірності також відображено більш загальним неприйняттям зради в багатьох суспільствах. Тільки найсуворіші покарання потрапляють на перші шпальти ЗМІ. І чоловіків, і жінок досі засуджують на смерть за неналежну гетеросексуальну поведінку не тільки в Ірані, а й у таких країнах, як Об’єднані Арабські Емірати, Нігерія, Пакистан, Саудівська Аравія та Судан. Доля окремих осіб, особливо жінок, які або чекали на страту, або вже були страчені, викликала інтерес і занепокоєння західних політиків і правозахисників. Прикметно, що їхня зацікавленість мотивована не так забороною перелюбу, як тим фактом, що ця заборона втілена у смертному вироку. Не так багато людей виступало за скасування заборони на перелюб, хоча така заборона й суперечить праву людини на узгоджений секс.

Винятковим був різкий протест ЄС проти правлячої Ісламської партії в Туреччині, яка намагалася знову ввести заборону на подружню невірність у 2004 році. Попередній закон був скасований Конституційним Судом в 1996 році, але не через те, що він порушував загальне право людини на узгоджений секс, а тому, що цей закон карав жінок жорсткіше від чоловіків, що отож суперечило принципові гендерної рівності²⁹⁶.

Той факт, що часто тільки жінки стають об’єктами релігійної заборони на перелюб, одночасно й підсилює, й послаб­лює паралелі між релігійними принципами та повсякденною етикою, залежно від того, наскільки відрізняються стандарти гендерної рівності в кожному окремому суспільстві. Зростаюча увага до гендерної рівності означає, що релігійна практика карати за перелюб жінок більше від чоловіків, викликає для багатьох релігій проблему трактування. В Туреччині й Уганді те, що релігія або карає тільки жінок, або карає їх суворіше за чоловіків, спонукало до того, що ці закони були скасовані як такі, що суперечать принципові рівності чоловіків і жінок.

Розірвання шлюбу

Дві ортодоксальні єврейки, мати трьох дітей Мішель і мати чотирьох дітей Дані, були залишені своїми чоловіками наприкінці 1990-х років. Чоловіки, однак, не мали бажання розлучатися, хоча й підтримували статеві стосунки з іншими жінками та навіть мали з ними спільних дітей. Згідно із законами ортодоксального іудаїзму, тільки чоловіки мали право подати заяву на розлучення, тому в Мішель і Дані не було іншого вибору, крім як залишатись у шлюбі.

В Ізраїлі і шлюб, і розлучення регулюються релігійною, а не світською владою. Усі євреї, незалежно від того, до якої гілки іудаїзму вони належать, автоматично перебувають під юрисдикцією ортодоксальних єврейських судів, оскільки це єдині суди в Ізраїлі, які визнаються європейським сімейним правом. Єдиний спосіб уникнути впливу релігійних властей — це побратися за кордоном. Випадок Мішель і Дані, описаний у документальному фільмі «Mekudeshet» («Засуджені до шлюбу») 2004 року, у жодному разі не унікальний. Багато єврейських жінок Ізраїлю перебувають у подібній ситуації. Навіть якщо чоловіки Мішель і Дані відкрито зізнались у своїх стосунках з іншими жінками, ортодоксальні релігійні суди не дали б жінкам розлучення, якщо на це не було б згоди самих чоловіків. Крім того, Мішель і Дані забороняється зустрічатись або вступати в шлюб з іншими чоловіками, тоді як чоловіки можуть робити те, що забажають, за винятком повторного шлюбу²⁹⁷.

Регулювання розлучення є важливою частиною регулювання сексу й не в останню чергу тому, що воно становить ефективний важіль, за допомогою якого релігії мають змогу обмежувати кількість сексуальних партнерів. Навіть сьогодні, коли перелюб, один із небагатьох узгоджених статевих актів, несхвалений більшістю вірян незалежно від релігійної належності, він є непривабливою альтернативою розлученню. Релігії, які домоглись успіху в обмеженні доступу до розлучення, своєю чергою, також обмежують можливості для одружених людей займатися сексом із кимсь іншим, крім їхніх партнерів.

Оскільки більшість релігій радше акцентує увагу на обмеженні сексуальності жінок, не дивно, що невідповідність між релігійними сексуальними правами чоловіків і жінок часто відображена в релігійних правилах, які стосуються розлучення.

Крім того, розлучення є однією зі сфер, де протягом минулого століття релігіям довелося відмовитися від контролю за своїми послідовниками. Варто також зазначити, що деякі релігії традиційно вважали розлучення абсолютно безпроблемним як для чоловіків, так і для жінок.

У П’ятикнижжі міститься досить просте правило щодо розлучення. Коли чоловіка «більше не хвилює» власна дружина, наприклад, «тому що він знайшов якусь нечистоту в ній», він може просто «написати розвідного листа, дати його їй і відпустити з дому свого»²⁹⁸. Якщо чоловік змінить своє рішення, він у праві вступити в повторний шлюб із тією ж самою жінкою, але тільки якщо вона не перебуває в шлюбі з іншим. Якщо в цій ситуації чоловік візьме повторний шлюб з нею, це вважається «огидним перед Господом»²⁹⁹.

Існували, щоправда, обставини, за яких чоловік не міг розлучитись. Якщо, приміром, чоловіка спіймали на місці злочину з незайманою, яка не була обіцяна іншому чоловікові, він був змушений не тільки заплатити її батькові п’ятдесят срібних шекелів, а й одружитися з нею й не «розлучитися з нею допоки він живий»³⁰⁰.

Те, що думає дружина, якщо чоловік зажадав розлучитись і вигнати її з дому, не має ніякого значення. Жінки не мали аналогічного права подати на розлучення, хоча деяким, звичайно, це вдалось. У Книзі Суддів є історія про наложницю, яка розлютилася на свого чоловіка левіта та «пішла від нього до будинку її батька у Віфлеєм»³⁰¹. Ніякого офіційного розлучення наложниця не отримала, поки чоловік не дав його сам. Єдина надія жінки, яка жадала розлучення, була на те, що чоловік знайде «дещо нечисте в ній» або вона просто набридне йому.

Талмуд і надалі дозволяв чоловікові та забороняв жінці подавати на розлучення. Як говориться в Мішні, компіляції усної Тори, «жінка може бути розлучена за своєї згоди або без згоди, чоловік може розлучитися тільки за його повної згоди»³⁰². Тільки-но жінка розлучилась, її сексуальність більше не регулюється правилами статевого життя для заміжніх жінок. Офіційна заява про розлучення включає підтвердження чоловіка, надане своїй дружині, що вона тепер «дозволяється будь-якому чоловікові»³⁰³. Після ісламського завоювання Месопотамії жінкам попервах було надане право на розлучення, але в ХІІІ столітті воно було скасоване³⁰⁴.

У ХІ столітті відомий талмудист Гершом бен Ієгуда запропонував ашкеназьким євреям певні зміни, згідно з якими чоловік повинен дістати згоду дружини на розлучення, що є значним обмеженням первинного права чоловіків³⁰⁵. Більшість євреїв-сефардів, проте, ніколи не приймали це обмеження³⁰⁶. Коли національні закони щодо розлучення були лібералізовані в західних країнах і євреї змогли легально розлучатися, незалежно від строгих релігійних правил, ті з них, які вступали в повторний шлюб, відповідно до цивільного законодавства вважалися такими, що живуть у перелюбі, а їхні діти мали статус незаконних³⁰⁷. Сучасні євреї — прибічники реформістського іудаїзму прийняли загальне право на розлучення й не бачать невідповідності між релігійними та цивільними законами, що його регламентують. Проте, як ми вже бачили, багато ортодоксальних євреїв досі дотримуються традиційних гендерно упереджених законів щодо розлучення.

Іслам сповідує той самий принцип, що й іудаїзм: чоловік може подати на розлучення, а жінка — ні. Розлучення скрупульозно регулювалося від самого початку. У Корані весь 65 розділ присвячений розлученням і відомий під назвою «Ат-Талак», «розлучення». Очевидно, що чоловікові заборонено просто вигнати свою дружину з дому, що дозволяється у П’ятикнижжі; обов’язково треба виконати певну процедуру розлучення³⁰⁸. Згідно з хадисами, халіф Умар та Алі, зять Мухаммеда, вважали, що період розлучення має починатися з клятви чоловіка утримуватися від сексу з дружиною. Цей період має тривати чотири місяці³⁰⁹. Коли він добігає кінця, чоловік або повертає дружину «з добротою», або розлучується «з добротою». Якщо він вирішить, що розлучення — це саме те, чого він бажає, він не може просто віддати заяву в руки своєї дружини. Він повинен мати двох чоловіків — свідків його заяви про розлучення³¹⁰. Чоловік зобов’язаний підтримувати свою колишню дружину відповідно до своїх фінансових можливостей, особ­ливо якщо вона вагітна³¹¹.

Існує ще один поширений звичай, коли чоловік тричі повторює «Я з тобою розлучаюсь», юридично обов’язковий у рамках ісламу, проте багато мусульман уважає, що це гріховне зловживання правами людини й суперечить Коранові³¹². В багатьох країнах, де мешкає багато мусульман, подібні заяви про розлучення не вважаються законними в рамках національного законодавства, а отже, чоловіки-мусульмани змушені дотримуватися повної процедури розлучення³¹³.

Мусульманки, як і єврейки, спершу не мали права подавати на розлучення. Проте з цього питання існують великі регіональні відмінності. У марокканській частині Західної Сахари, наприклад, традиційно визнаються права жінки вимагати розлучення за власної ініціативи³¹⁴. Сьогодні багато мусульманських країн уже дозволяють жінкам розлучатися з цілої низки причин, деякі із законодавчих змін базуються на інтерпретації Корану³¹⁵. Туреччина й Судан надали жінкам право ініціювати розлучення на початку ХХ століття³¹⁶. Жінки в Ірані мають достатньо прав для розлучення, хоча це часто залежить від того, що зазначено в їхньому шлюбному контракті³¹⁷. У 2004 році в Марокко був прийнятий закон, який дозволяє жінкам подавати на розлучення³¹⁸.

Християнство від самого початку спиралося на зовсім інше уявлення щодо розлучення, ніж іслам та іудаїзм. Ісус проголосив, що той, хто вступив у повторний шлюб після розлучення, за визначенням скоїв перелюб, а отже, буде «кинутий у пекло». Навіть якщо після розлучення чоловік залишається самотнім, він однаково буде «кинутий у пекло», тому що винен у перелюбі, який, цілком імовірно, скоїть його колишня дружина, вступивши в повторний шлюб. На думку Ісуса, єдиною законною підставою для розлучення може бути блуд. Але цей виняток радше пізня інтерполяція тексту, а не те, що насправді вважав Ісус³¹⁹.

Той факт, що Ісус не говорив забагато на тему сексуальності, часто сприймається як проблема, тому християнам довелося робити виснов­ки щодо цього питання, виходячи з аналізу всіх інших речей, які він виголошував. Проте щодо розлучення Ісус висловився абсолютно чітко: розлучення заборонене та веде прямо до погибелі.

Неможливо повернутися до Старого Завіту та спробувати послабити Ісусову заборону, показавши, що чоловіки, згідно зі Старим Завітом, у праві робити, як їм заманеться. В основу обговорення Ісусом теми розлучення були покладені саме закони П’ятикнижжя, згідно з якими чоловік мав право розривати шлюб. Ісус відкидав їх, уважаючи, що вони недостатньо суворі³²⁰. В Новому Завіті теж немає жодного факту за право християн на розлучення. Павло дозволяє нехристиянам брати на себе ініціативу розлучення, і в цьому випадку другий партнер-християнин, чоловік чи жінка, більше не перебуває «в залежності»³²¹. Але християнин, своєю чергою, не має права залишати нехристиянську дружину. Домінанта християнства абсолютно безперечна — розлучення строго заборонене.

З огляду на те що неможливо інтерпретувати вчення Ісуса та решту Нового Завіту інакше як повну заборону на розлучення, особливо цікаво спостерігати, якою мірою розлучення чи то повністю прийнятне для більшості сучасних християн, чи не розглядається ними як проблема. Коли єпископ Північного Голуґаланду Пер Оскар Гьолаас став першим норвезьким єпископом, він заявив, що збирається подати на розлучення. Тоді кілька консервативних лестадіанських проповідників вимагали, щоб він пішов у відставку. Єпископ Олав Шевешлан, глава норвезької церкви, не визнавав Ісусову заборону розлучення проблемою. Він уважав, що «це приватна справа, яка не стосується громадськості». Він також стверджував, що «цілком можуть існувати розведені єпископи». За словами глави церкви, незважаючи на повну заборону Біблією, розлучення єпископів жодним чином не стосується їхньої служби³²².

Навіть серед багатьох дуже консервативних християн широко визнається розлучення. Першим і єдиним президентом Білого дому, який подав на розлучення, був Рональд Рейган, обраний за значної підтримки консервативної християнської більшості. Розлучення у 2008 році Джона Маккейна, кандидата в президенти за підтримки більшості американських християн-консерваторів, також не становило великої проблеми.

Деякі ранні отці церкви вважали, що, навіть якщо розлучення відбулося через зраду, невинна сторона теж не має права на повторний шлюб³²³. Тертуліан, наприклад, заявив, що другий шлюб «не можна назвати не чим іншим, як формою блуду»³²⁴. Але невдовзі традиційні гендерні відмінності знову з’явились. Ельвірський собор в Іспанії на початку IV століття, наприклад, постановив, що чоловік повинен розлучитись, якщо його дружина зраджувала; якщо ж зраджував чоловік, дружина взагалі не має права вимагати розлучення³²⁵. В православній Візантії чоловік міг розлучитися зі своєю дружиною не тільки через перелюб, а й у разі, якщо вона часто відвідує сумнівні громадські місця, такі як іподром або публічні лазні. Зрада чоловіка не була достатньою підставою для розлучення; перелюб мав бути привселюдним або руйнівним, на думку суспільства³²⁶.

Крім гендерної нерівності, існувала ще й нерівність соціальна. Карл Великий забороняв повторний шлюб після розлучення, проте сам одружувався та розлучався декілька разів³²⁷. Проте, як ми всі пам’ятаємо з підручників історії, навіть для монархів завжди було нелегко розлучитися й анулювати свій шлюб. Папа відмовився дозволити королю Англії Генріхові VIII розлучитися зі своєю першою дружиною, що зіграло важливу роль у розриві між католицькою й англіканською церквами.

Реформація не спричинила поширення розлучень навіть в Англії. Згідно із законами англіканської церкви, подружня зрада була єдиною підставою, щоб подати на розлучення в період до 1857 року. Утім, навіть якщо ви мали невірного партнера, не так легко було розірвати шлюб: тільки 16 розлучень були офіційно ратифіковані в 1670—1749 роках³²⁸. В інших протестантських країнах дозвіл на розлучення може бути наданий, якщо є докази невірності або імпотенції, а іноді якщо один із членів подружжя мав заразну хворобу, або був визнаний винним у скоєнні тяжкого злочину, або змінив віросповідання. Навіть тоді у багатьох країнах кількість розлучень на початку сучасного періоду становила близько двох розлучень на 100 тисяч жителів щороку³²⁹, порівняно з 217 розлученнями на 100 тисяч у Норвегії у 2007 році³³⁰.

Католицька церква ставиться до розлучень украй нетолерантно. Незважаючи на те що вона переважно обходить власну заборону на анулювання шлюбів, церква виступає проти спроб легалізувати розлучення в католицьких країнах. У 1932 році розлучення було дозволено в Іспанській республіці, що викликало потужну протидію з боку католицької церкви. Проте кілька років потому Франко скасував це рішення, коли його фашистський режим захопив владу³³¹. У 1921 році Ватикан спромігся торпедувати запропонований в Італії закон про розлучення³³², а також зробив усе від нього залежне, щоб переконати італійців голосувати проти нового закону про легалізацію розлучення на референдумі в 1974 році: 59 відсотків переважно католицьких італійців, однак, проголосували за збереження їхнього новоздобутого права на розлучення.

У Данії лютеранська церква розробила спеціальну церемонію розлучення³³³, проте такого роду християнська інституціоналізація, як і раніше, рідкісне явище. Найважливішим доказом повної зміни ставлення до розлучення серед християн є статистика розлучень. У європейських протестантських країнах 40—50 відсотків шлюбів завершуються розлученням. У католицьких країнах дуже багато людей живуть у прямій суперечності з офіційним ученням католицької церкви. Крім того, релігійна належність не єдиний вирішальний чинник. Існують значні відмінності між різними католицькими країнами Європи: у Бельгії, Ліхтенштейні, Литві, Люксембурзі, Угорщині й Австрії частка розлучень становить понад 40 відсотків, тоді як в Італії, Хорватії, Польщі й Іспанії — менше 20 відсотків³³⁴.

Буддизм в основному нейтрально ставиться до розлучення, це вочевидь пов’язано з тим, що в цій релігії ні секс, ні шлюб високо не цінуються. Традиційно розлучення легко отримати в таких країнах, як Шрі-Ланка, Бірма й Таїланд³³⁵. Проте, якщо говорити про буддійські практики в інших країнах, то тут часто з’являються труднощі, особливо для жінок. Конфуціанські й інші релігійні переконання, наприклад, сприяли тому, що жінка стикається з серйозними перепонами на шляху до розлучення у таких країнах, як В’єтнам і Китай³³⁶. В Японії, де основ­ними релігіями є буддизм і синтоїзм, до 1947 року жінкам практично неможливо було отримати дозвіл на розлучення, якщо на це не було згоди чоловіка; тоді як чоловік, ба навіть його сім’я могли дістати такий дозвіл вельми просто, якщо дружина більше не подобалася чоловікові. Якщо дружина не завагітніла, сім’я чоловіка може змусити подати на розлучення, навіть якщо чоловік проти цього. Перелюб із боку чоловіка не давав дружині підстави для розлучення, тоді як перелюб дружини міг стати такою підставою³³⁷.

Єдиний спосіб, за якого японська буддійська жінка могла розлучитися за власної ініціативи, — це стати черницею³³⁸. Але, звичайно, це означало, що в неї не було жодної можливості вступити в повторний шлюб. Крім того, жінки, які уходили в монастир після розлучення, вважалися нижчими за статусом порівняно з іншими черницями³³⁹.

У своєму походженні буддизм є відгалуженням індуїзму, проте існує кілька паралелей у їхніх поглядах на розлучення. В індуїзмі розлучитися дуже складно, тому що шлюб загалом розглядається як вічний союз, який триває протягом кількох життів, а відтак і на небі. Це пояснює, чому жінки не повинні вступати в повторний шлюб, навіть якщо вони овдовіли. Чоловіки ж не стикаються з цією проблемою, оскільки вони зазвичай могли взяти кілька дружин.

Однак, як це часто буває в індуїзмі, існує багато винятків. Даліти та члени нижчих каст і різні індійські племінні народи мають більше можливостей для розлучення. Дивніше те, що в деяких районах Пенджабу й Махараштри розлучення практикувалось і серед вищих каст³⁴⁰. Правила розлучення значною мірою залежали від того, до якої касти належала людина. У багатьох кастах розлучення дозволялося тільки за згодою обох сторін³⁴¹. В деяких — право на розлучення мав тільки чоловік, незалежно від бажань дружини³⁴². А в інших кастах жінка могла подати на розлучення, якщо заплатить чоловікові всі весільні витрати³⁴³ або якщо чоловік був імпотентом, зник або став аскетом³⁴⁴.

Сучасні індійські закони щодо сім’ї, ухвалені в 1955 році, надають однакове право чоловікам і жінкам подавати на розлучення й анулювання шлюбу. Деякі представники вищої касти вважали, що цей закон є симптомом релігійного та культурного занепаду³⁴⁵. Шлюб може бути скасований, якщо чоловік виявився імпотентом або якщо жінка завагітніла від іншого. Підставами для розлучення були: невірність, жорстокість, проказа, венеричні захворювання, дезертирство, а також якщо чоловік став аскетом, увійшов до релігійного ордену, перестав бути індуїстом³⁴⁶. Кенія й Уганда підготували аналогічні закони для індуїстів відповідно в 1960-му і 1961 роках³⁴⁷. У 1976 році індійські індуїсти мали право розлучитися просто за бажанням однієї або обох сторін після року проживання окремо³⁴⁸.

Неможливо класифікувати релігійне ставлення до розлучення тільки на підставі того, дозволяють це конкретні релігії чи ні. Якщо розглянути це питання докладніше, можна побачити, що існує низка чинників, які регулюють це ставлення. У християнстві й індуїзмі основним є принцип нерозривності шлюбу, що, звичайно, означає недопустимість розлучення. У буддизмі, з іншого боку, основним є недоречність саме шлюбу. Взяття шлюбу та його скасування не вважаються релігійним питанням. В іудаїзмі й ісламі знову ж таки основою є не повна заборона, не загальне визнання розлучення. Основоположний принцип становить право чоловіків контролювати сексуальність жінок. Оскільки тільки чоловіки мають змогу ініціювати розлучення, то це означає, що право чоловіків контролювати жінок стоїть вище за інститут шлюбу.

Більш сучасне релігійне ставлення до розлучення, зокрема у християнстві, становить гарний приклад того, як релігії здатні заплющувати очі на те, чому вони зазвичай надають особливої важливості. Можливість розлучення стала настільки очевидною в житті багатьох християн, що більшість із них навіть не визнає Ісусове засудження розлучення за певну проблему. Християнське ставлення до розлучення отож дуже яскраво демонструє, як абсолютні релігійні заборони можуть бути повністю проігноровані, якщо віряни більше не вважають їх за доречні.

Інші заборони та проблема отворів тіла

«Господь сказав Мойсею: […] “І як чоловік ляже з жінкою під час недуги її, та й одкриє наготу її, криничину її одкрив, і вона відкриє криничину крові своєї; обох їх викоренити з-між людей їх”»³⁴⁹. Немає сенсу задаватися питанням щодо біблійної заборони на секс під час менструації. Заборона Бога абсолютна, і той, хто здійснить «цей мерзенний акт», повинен бути вбитий. Хоча це може здатися надмірністю, проте, згідно з Біблією, це надзвичайно важливо.

Річ тут не в тім, щоб дійти будь-якого остаточного теологічного висновку щодо того, як покарати тих, хто займався сексом під час менструацій, а в тім, щоб показати, що релігійні правила щодо гетеросексуальності торкаються багатьох аспектів, а не лише того, чи можна займатись сексом у шлюбі або поза шлюбом. Заборона сексу під час менструації — це лише одне з багатьох правил статевого життя. Але якщо детальніше розглянути феномен сексу під час менструацій, зрозуміло, що сама по собі це комплексна проблема.

Незважаючи на те що біблійний заклик до смертної кари за секс під час менструацій був незаперечним, немає достатньо доказів, що він дійсно діяв. Збиває з пантелику текст, написаний раніше. Санкції щодо сексу під час менструацій були зовсім інші. Протягом семи днів менструації жінка вважається нечистою, тому чоловік має слідкувати, щоб «її нечистота не перейшла на нього». Отже, якщо «нечистота перейде на нього», він і сам буде «нечистим сім днів, і кожне ложе, у яке він ляже, буде нечистим»³⁵⁰. Це також стосується того, що «Господь сказав Мойсеєві»³⁵¹, тому важко точно визначити, на яке покарання заслуговують люди, які займаються сексом під час менструацій. Цілком зрозуміло, що секс у ці дні заборонений, і, можливо, кожен вірний індивідуально має вирішити, заслуговують ці сексуальні злочинці на страту чи ні.

В іудаїзмі заборона на секс під час менструацій пов’язана з більш широким розумінням ритуальної та релігійної чистоти, яка включає в себе безліч інших сексуальних і несексуальних аспектів. Найвідомішими правилами є такі, які регламентують, що можна й що не можна їсти. Так, заборонено споживати свинину, зайців, верб­людів, страусів, креветки та деякі види коників³⁵². Подібні положення щодо нечистоти включають шкірні захворювання, пологи й брудний одяг³⁵³. Будь-який секс, наслідком якого є виділення тілесної рідини, вважається нечистим: «Якщо чоловік ліг із жінкою і відбулась еякуляція, обидва повин­ні омитися у воді». І навіть після ритуального омовіння у микве вони залишаться «нечистими до вечора». Той самий принцип нечистоти стосується чоловіка, який «здійснив викид сперми», не займаючись сексом із жінкою. При цьому навіть «будь-який одяг чи шкіра, на який потрапила сперма, мають бути вимиті водою і вважатимуться нечистими до вечора»³⁵⁴. Якщо жінка в дні менструацій є нечистою, не дивно, що ставлення до сексуальної нечистоти іноді призводить до надто жорстких санкцій.

Секс під час менструацій не єдиний нечистий вид сексу, за який можна наразитися на смертну кару, те ж саме стосується перелюбу, зоофілії, анального сексу між чоловіками, інцесту та сексу з родичами партнера в шлюбі. Усі ці види нечистого сексу стоять поряд із прокльоном батьків, ворожінням і споживанням нечистих тварин і є «цими огидними актами», які і єгиптяни, і «народи, яких я [Бог] вигнав до вас», найімовірніше, практикували³⁵⁵. Досить сумнівно, що інші народи в регіоні практикували ці речі, але припущення того, що вони могли це робити, вкрай важливі у біблійній релігії євреїв. Річ у тім, що ізраїльтяни вірили в це, і, коли Бог сказав їм: «Я відділив вас від інших народів, тож ви будете належати мені», ізраїльтяни мусили докласти зусиль, щоб не наслідувати народів, які жили поряд із ними³⁵⁶. Подібні дії могли б «осквернити» Святу Землю³⁵⁷. Отже, коли ізраїльтяни вбивали тих, хто дозволяв собі секс під час менструацій або ігнорував будь-які інші сексуальні заборони, вони виконували священний акт, який підкреслював унікальний характер їхніх взаємовідносин із Богом.

Як і багато з того, що стосується біблійних норм чистоти, заборона сексу під час менструацій була збережена в рабиністичному іудаїзмі. Мойсеїв закон забороняв секс протягом семи днів жіночої «нечистоти», а після них мали йти «сім чистих днів». Інакше кажучи, через менструа­цію секс був заборонений протягом двох тижнів кожного місяця³⁵⁸. Утім, смертна кара, передбачувана цим законом за таке порушення, зазвичай не виконувалася.

Заборона на секс під час менструацій була притаманна й іншим авраамічним релігіям, але жорсткі божественні наслідки, здається, переважно були забуті. Коран підтримує заборону, але мовчить щодо покарання. У ньому радше йдеться, що чоловіки не повинні мати статеві контакти з жінками, в яких менструація, тому що вони нечисті³⁵⁹. Середньовічне християнство заборонило секс не тільки під час менструацій, а й під час вагітності та лактації. Ті, хто скоїв це злодіяння, повинні були каятися протягом сорока днів³⁶⁰. Ірландський рукопис VII століття «Penitetial of Cummean» взагалі забороняв секс у середу, п’ятницю, неділю й у суботній вечір. Крім того, пара мусила утримуватися від сексу протягом 34 днів щороку. Якщо підсумувати, парі дозволялися статеві стосунки лише приблизно 90 днів на рік³⁶¹. Згодом, за часів Пізнього Середньовіччя, ці заборони вже не сприймались як аж надто важливі³⁶². Що вже казати про те, що мало хто з сучасних християн серйозно ставиться до цих заборон або розглядає їх як проблему з релігійної точки зору.

На Сході секс під час менструації заборонений Законами Ману³⁶³. Ці стародавні тексти також містять безліч інших сексуальних табу, яких сучасні індуси майже не дотримуються. Згідно із Законами Ману, заборонено займатися сексом у воді, а той, хто це робить, має спокутувати провину, практикуючи samtapana kricchra³⁶⁴, а саме вживати урину й екскременти корови, молоко, кисляк, вершкове масло та відвар куша-трави, а потім поститися протягом доби³⁶⁵. Чоловік, який належить до однієї з трьох найвищих каст, не може мати статеві зносини з жінкою вдень, а також на возі, запряженому волами. Якщо він скоїть один із цих негожих учинків, то повинен пройти ритуал в очисній ванні повністю одягненим³⁶⁶. Подібні закони здаються абсурдними для більшості з нас, але вони чітко демонструють, як мало обмежень на ті види сексу, які можуть бути предметом релігійного регулювання.

Одного разу легендарна грецька героїня Аталанта та її чоловік Меланіон зайнялися сексом у храмі чи то Зевса, чи то богині-матері Кібели. Невідомо, чи вони випадково опинились у храмі під час полювання, чи були керовані нападом нестримного бажання, спровокованого богинею кохання Афродітою, яка була розлючена через те, що вони не принесли їй відповідної жертви на знак подяки. Хоч би там що, вони мусили краще знати — грецька релігія забороняла секс у храмах. Згідно з оповіддю Овідія, стародавні образи богів відвернули свої очі від пари, яка кохалась у святилищі. Аталанта та Меланіон не залишилися безкарними за їхній сексуальний проступок. Їхні шиї вигнулись і покрилися хутром, пальці скоцюрбилися у пазурі, руки стали лапами, й у них повиростали хвости. Вони більше не були людьми, вони перетворились на левів³⁶⁷.

Перевтілення у тварину за секс у храмі було, звичайно, винятком, але цим підкреслюється, наскільки серйозною була заборона сексу в святилищах. П’ятикнижжя також не дозволяє секс у храмі³⁶⁸. Це стосується всіх іудейських святинь. Коли сини Ілійя переспали з жінками, які служили в Божому святилищі, їхній батько отримав послання від Бога, що в покарання «обидва помруть в один день», як і сталося³⁶⁹. У християнстві теж існує подібна заборона, хоч і не така чітка. Християнську заборону на секс у святих місцях, мабуть, краще за все розкрито в багатьох християнських оповідях про сатанинські й інші нехристиянські ритуали, виконувані в церквах. Вони часто пов’язані із сексом у самій церкві або ритуалами, які свідомо викривляють церковні обряди.

У 1481 році Джованні Фурлан був обезголовлений і спалений у Венеції за секс із власною дружиною. Проте це не було крайнім вираженням загального християнського скептицизму щодо гетеросексуальності, яке хвилювало християнство протягом усієї його історії. Річ у тім, що Фурлан займався неправильним сексом із дружиною, використовуючи не той отвір. Саме за содомію, тобто за анальний статевий акт, йому був винесений смертний вирок³⁷⁰. Сьогодні в християнських колах гетеросексуальний анальний секс сприймається толерантно, адже у такий спосіб зберігається цнота дівчини, що, звичайно, не є безумовним у християнській сексуальній теології³⁷¹. Християнська заборона анального сексу пов’язана з тим, що він прирівнюється до гомосексуальності. Саме тому жінкам і чоловікам анальний секс забороняється. Крім того, цей вид сексу визнано неприродним, оскільки він не може привести до продовження роду.

У Біблії нічого не говориться про анальний секс між чоловіками й жінками. Християнська заборона на такий секс ґрунтується лише на християнській інтерпретації того, що Бог уважає правильною сексуальною поведінкою. У єврейській рабиністичній традиції анальний секс допускається тільки в рамках шлюбу³⁷². Ісламські хадиси забороняють подружжям займатись анальним сексом, але не поясняють чому³⁷³. Деякі сунітські правознавці проводять паралель між анальним сексом і сексом, який практикувався в Содомі³⁷⁴.

У 342 році християнські імператори Констанцій та Констанс заборонили будь-які сексуальні стосунки в шлюбі, крім вагінального сексу³⁷⁵. Християнське занепокоєння викликає не тільки анальний, а й оральний секс. Однак, як ми вже зазначали, багато консервативних християн уважають оральний секс цілком придатним практичним варіантом для тих, хто не хоче мати вагінальний секс до шлюбу³⁷⁶. Очевидно, християни не завжди вважали оральний секс грішнішим від вагінального.

Августин твердив, що чоловікам, які полюб­ляють «неприродний секс», наприклад анальний або оральний, краще практикувати його з повіями, а не зі своїми дружинами. На його думку, такі морально прикрі дії слід робити з жінками, порятунок яких і без того поставлено під питання, а не наражати на небезпеку своїх побожних дружин³⁷⁷. Граціан, автор першої загальної збірки канонічного права ХІІ століття, так званого Декрету Граціана, вважав, що такого роду «неприродний» секс у шлюбі гірший за блуд і перелюб³⁷⁸. Інші отці церкви побивалися, тому що ці жахливі різновиди сексуальної поведінки дуже важко довести, єдине, на що вони могли покластися, — це власне зізнання звинуваченого³⁷⁹.

Незважаючи на те що більшість християн не вважають це за проблему, християнська заборона гетеросексуального анального й орального сексу — це не тільки стародавня історія. Поза сумнівом, ці види статевих стосунків виходять за межі репродуктивного сексу, який католицька церква визначає єдино допустимим та істинно людським³⁸⁰. Гетеро­анальний і оральний секс не підтримується й сучасним християнським законодавством. Тільки у 2003 році Верховний Суд США скасував останні державні закони, які забороняли анальний і оральний секс між чоловіками та жінками³⁸¹.

Релігійні правила щодо того, коли, де і як люди можуть займатися сексом, охоплюють безліч різних способів регулювання сексуальності. Обмеження, які встановлюють, коли можна займатися сексом, пов’язані з правилами дотримання чистоти й бажанням поставити під жорсткий контроль статеве життя в шлюбі. Навіть за тих часів, коли приватне життя подружжя було більш обмежене (тільки дуже багаті люди мали власні спальні), правила, які намагалися приборкати сексуальність, було дуже важко реалізувати на практиці. За винятком правил щодо сексу під час менструацій і вагітності жінки релігійні спроби обмежити тривалість сексуального життя дістали незначну підтримку.

Завзяте релігійне регулювання того, які саме отвори можуть бути задіяні в статевому акті, також украй важко було реалізувати на практиці, оскільки це передбачало вторгнення в сексуальне життя партнерів, які мають загальне право займатися сексом один з одним. Релігійно-сексуальні правила фокусуються радше на тому, які отвори допустимі, ніж на обмеженні за часом, хоча знову ж таки існує ціла низка різних аспектів. Гетеросексуальне залучення інших отворів тіла, крім піхви, автоматично визначається нерепродуктивним сексом. Будь-яка релігія, яка вчить, що секс повинен бути обмежений із метою продовження роду, засуджує використання інших отворів. Коли використання останніх стане дозволеним, ми почнемо рухатись у гетеросексуальне «прикордоння». Поняття сексу обмежується актом проникнення пеніса в піхву, такий гетеросексуальний акт автоматично визначається «природним». Але якщо використання інших отворів допускається, тоді виникає питання: чому людям не дозволено робити те ж саме з людьми тієї ж статі?

Заборона на секс у святилищах і деяких інших місцях була більш поширена, ніж тимчасові обмеження, проте це ніколи не набувало великого значення, можливо, тому, що ця заборона збігається з основ­ним звичаєвим правилом більшості культур, що статевий акт є не те, що може здійснюватись у громадських місцях. Ці обмеження ніколи не були причиною потужних протестів ані в теорії, ані на практиці.

Релігійні правила щодо того, де, коли й у який спосіб може відбуватися секс, виступають як останнє нагадування про те, наскільки складною може виглядати гетеросексуальність під релігійним кутом зору. Водночас ці правила становлять гарний приклад центральної ролі сексуальності в багатьох релігіях. Надзвичайно мало (якщо такі взагалі є) царин сексуальної поведінки, в яких релігія не намагалася щось регулювати.

Передусім це розмаїття правил притаманне релігійному підходові до гетеросексуальності. Враховуючи значну кількість дебатів, що точаться сьогодні, доцільніше припустити, що релігії мають проблеми тільки з гомосексуальністю. Однак різні форми гетеросексуальності, навіть гетеросексуальність сама по собі, можуть бути так само поставлені під сумнів із релігійного погляду.

Навіть працювати з гетеросексуальністю як окремою категорією в рамках різних релігій також може бути проблематично. Правила для чоловіків і жінок настільки відрізняються в багатьох релігіях, що сама по собі категорія гетеросексуальності втрачає сенс для обговорення того, що дозволено й що заборонено. Тоді слід розділити гетеросексуальність на дві окремі категорії — чоловічу та жіночу.

Якщо ставити акцент на подружніх рамках для сексу, які настільки чіткі в деяких релігіях, доцільно працювати з подружнім і позашлюбним сексом як з основними категоріями. Недоречно говорити про те, який саме секс позашлюбний — гетеросексуальний чи будь-який інший; будь-який секс поза шлюбом засуджується.

Деякі релігії класифікують секс як той, що може привести до дітонародження, й той, що не може. Саме від цього залежить, благословляють ці релігії секс чи засуджують. Важливим чинником тут є стать партнера та вибір отвору, але ці чинники не будуть тими, які визначають законність певного виду сексу під релігійним кутом зору.

У більшості сучасних релігій існує чітка тенденція більш глибокого розуміння гетеросексуальності як певної категорії. Не в останню чергу це спричинила гомосексуальність, яка була настільки чітко визначена як окрема категорія і релігіями, і суспільством загалом. Після того як стать партнера стала основним чинником для визначення сексуальності, гетеросексуальність перетворилася на предмет підвищеної уваги як значуща категорія. Якщо звернути увагу на загальне християнське ставлення більшої частини Європи до сексу гетеросексуальної пари, стане очевидним, що для багатьох людей не важливо, відбувається цей секс у шлюбі чи поза ним. Отже, шлюбну сексуальність значною мірою заступила гетеросексуальність як домінуюча категорія в релігійно-сексу­аль­ному дискурсі.