ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА ВІДДАНЕ СЛУЖІННЯ

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

ВІДДАНЕ СЛУЖІННЯ

1. «Чи ті, які суть твою, — Арджуна мовив, — пізнали,

Чи ті, що в неявлене вірять, найбільш досконалі?»

2. «Найбільш досконалі, — сказав на те Чотирирукий, —

Хто вірить у мене без сумніву і без принуки.

3. Та навіть і ті, що в неявлене вірять ще нині,

У вічне, незрушне, чи в те, що на самій вершині, —

4. Чуття, і смаки, і прив’язаності подолавши

Розважністю й розумом, прийдуть до мене назавше.

5. Таких, що в неявлене вірять, на світі ще много,

Важка і крута їхня до порятунку дорога.

6. Хто ділом до мене ішов в послідовності строгій,

І хто мене йоґою визнав, шануючи йоґу,

7. На мені думки зосередив — ніякої кари

Зазнати не може: врятую його від самсари.

8. У мене занур своє серце, умом будь зі мною —

І в мене перейдеш від плоті своєї земної.

9. Не можеш думками, нащадку ясний кауравів,

До мене наблизитись — спробуй тоді через вправи.

10. Коли ж і на вправи твоє неподатливе тіло,

До мене наблизитись можеш завжди через діло.

11. Якщо ж ти в стремлінні до мене й на діло нездатен,

Тоді відречися уже від його результатів.

12. Бо ліпше від вправи — знання, від знання ліпший роздум,

Відмова від плоду діяльності — краща ніж розум.

13. Від заздрості і співчуття, від терпіння й страждання,

Від гніву, омани, майна, милосердя, кохання

14. Завжди вільний йоґин, упевнений і незворушний,

Він серце віддав мені, розум віддав мені й душу.

15. Ніхто не тікає від нього і він ні від кого,

Він вільний у вчинках і мислях — приймаю такого.

16. Кого самолюбства і чванства не тиснуть окови,

Хто все задля мене покинув — приймаю такого.

17. Хто пріч відійшов і від доброго і від лихого,

Здолавши любов і ненависть, — приймаю такого.

18. Хто рівний до недруга й друга, хвальби і прокльону,

До холоду й жару, до злого і доброго тону,

19. До слави й ганьби, до прихильного слова і злого,

Хто в помислах непогрішимий — я кличу такого.

20. Хто йде таким шляхом несхибно, хто вірою дише,

Хто прагне мене осягнути — до мене найближчий».