ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ
1. «Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракріті й пурушу:
Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу».
2. «Затям же, знанням, — мовив Крішна великий, — є поле.
Та хтось же працює, щоби не було воно голе.
3. Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,
Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.
4. Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,
І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.
5. У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,
Згадай-но хоча би священні рядки Брагмасутри.
6. Основа особи, омана, осягнення суті,
І вигонів п’ять, де чуттів одинадцять пасуться,
7. Огида, прив’язаність, радість, вдоволення, воля —
Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.
8. Смиренність, повага до вчителя, самовладання,
Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,
9. Відчуженість від насолоди, багатства і блага,
Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,
10. Думок рівновага у справах невтішних, при тому
Від кревних відреченість — сина, дружини, від дому,
11. На мене скеровані мислі, відсутність гордині,
Віддаленість від товариства в пустельній яскині.
12. Знанням є осягнення правди, оманою — решта,
Найвищою стійкістю тільки усе це збагнеш ти.
13. Затям собі, як увійти у безсмертності браму:
За межами наших чуттів лежить вічності брагмо.
14. Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,
Воно проникає, де тільки проникнути хоче.
15. Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,
Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.
16. Незрушне воно і ніколи не знає спокою,
Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.
17. У всьому воно і постійно у сутності власній —
І творить істоти і знищує їх одночасно.
18. Воно — світло світу, воно — протилежність темноті,
Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.
19. Так поле, знання, та предмет пізнання поясняю:
Збагнувши це, бхакта мій в моє бування вступає.
20. Іще необхідно пракріті й пурушу розкрити.
Вони — віковічні, та зміни ідуть від пракріті.
21. Пракріті-природа — основа причинності й дії,
Пуруша-душа — це страждання і радості вияв.
22. Пуруша прямує до ґун — до гармонії, вроди,
Приводить поєднання їх до обнови природи.
23. Великий Владика, твердий, непідкупний, незрушний,
Найвищий Господь — ось хто в тілі пракріті — пуруша.
24. Хто з ґунами разом пракріті й пурушу пізнає —
Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.
25. Одні пізнають в собі Господа силою мислі,
А інших до нього приводять діла безкорислі.
26. І ті навіть смерть подолають свою, що учення
Про Бога приймають від інших, немов одкровення.
27. Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,
У плинному вічне той спостерігає достоту.
28. Хто Господа бачить у всьому і всюди незмінно,
Не шкодить собі, іде шляхом найвищим постійно.
29. І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,
А розум — без-дія, той справжнім знанням володіє.
30. Той також до брагмо приходить, хто передбачає,
Що кожна частина у цілому перебуває.
31. Знай, Атман ніколи й ні в чім не плямується ділом,
Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.
32. Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,
Так в кожному тілі не плямиться Атман, мій сину.
33. Як сонце єдине освітлює гори і доли,
Так само і поля господар освітлює поле.
34. До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти
Звільняння істот від тілесної форми — пракріті».