ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА ЗАВЕРШЕННЯ. ЙОҐА ЗРЕЧЕННЯ
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
ЗАВЕРШЕННЯ. ЙОҐА ЗРЕЧЕННЯ
1. «Яви мені, — витязь до Крішни промовив, — могутність:
Скажи, в чім відречення, в чому ж бо зречення сутність?»
2. «Відречений той, хто назовсім відрікся від дії,
А зречений — хто лиш плодом її не володіє.
3. Одні мудреці поучають: хто діє, той грішний.
Жертовних дарів покидати не треба — вчать інші.
4. Свою тепер думку скажу я, звитяжцю, щоб знав ти:
Три види відречень на світі слід розпізнавати.
5. І подвиги й жертви з дарами сумлінно виконуй —
Очисники щедрих вони, запорука закону.
6. Та справу звершивши, лишайся до плоду байдужим,
Такою є думка моя непохитна, о мужній.
7. Знай, звершувать дію потрібно постійно й недремно,
Відмова від неї — цей шлях уважається темним.
8. Хто дію почату покинув боязні в догоду,
Відречення звершує, не дочекавшися плоду.
9. Хто виконав дію, відрікшись від плоду навічно,
Той, витязю мужній, відречення здійснив саттвичне.
10. За діло й нелюбе відречений візьметься зразу,
Перейнятий саттвою, він подолає відразу.
11. Покинути дію народжений жоден не сміє,
Відмовитись може лише від плодів тої дії.
12. Жаданим, небажаним, змішаним плід є для смертних,
Та плоду того уникають відречені вперто.
13. Причин є аж п’ять, які дію спонукують кожну,
І кожну із них я тобі розтлумачити можу:
14. Це тіло, зусилля, чуття — і потрібно додати:
Вершителя й волю божественну — п’яту.
15. Що серцем, чи словом, чи ділом людина не чинить —
І грішне і праведне — нею кермує причина.
16. Хто думає, буцімто сам своє звершує дійство,
Не знає, сердега, хто в дії керує ним дійсно.
17. Чий дух не самотній і розум тверезий у кого,
Той, навіть убивши, сам не убиває нікого.
18. Спонуки — знавець, пізнання і предмет пізнавання,
А дія, причина, діяч — то вже сума діяння.
19. Троякого роду і дія, й діяч, і знання є,
В переліку ґуна за якістю їх розрізняє.
20. Знання благочесне, затям, бачить сутність єдину
В істотах усіх — невмирущу і неподілиму.
21. Знання, що в істоті вбачає лиш сутність окрему,
Завжди називати знанням зацікавленим треба.
22. Знання, до одного скероване лиш результату,
Не прагне до істини — темним його треба звати.
23. Якщо на вигоду у дії немає чекання,
То дію таку благочесною зви без вагання.
24. Хто, чинячи дію, її результатам радіє,
Той здійснює тільки свою зацікавлену дію.
25. А дія на шкоду або ж на погибель даремну,
Це дія, учинена від безрозсудності, темна.
26. Блаженним з людей діяча називають такого,
Поразка й звитяга в житті не існують для кого.
27. Діяч, що у вчинках до власної вигоди рветься,
Підданцем і щастя й біди, — зацікавленим зветься,
28. А темним зоветься тупий, слабодухий, брехливий,
Упертий, підступний, скупий, недовірливий, мстивий.
29. Про ґуни учення ще, Арджуно, добре послухай:
Про три різновиди властивостей розуму й духа.
30. Котрий кругообігу знає закони одвічні, —
Це благочестивості розум, це розум саттвичний.
31. Котрий же учинює дію, пізнати не в змозі,
В чім віра, а в чому безвір’я, — це пристрасті розум.
32. За правду приймає брехню, як за ніч світло денне,
Окутаний мороком розум, він названий темним.
33. Та стійкість, якою підтримує йоґа одвічно
Діяльність і силу чуття — це є стійкість саттвична.
34. Ту стійкість, яка тільки користі й вигоді служить,
Зови зацікавленою і шкідливою, мужній.
35. Та стійкість, яка не освітлена сяйвом науки,
Є темною стійкістю, повною страху і муки.
36. Про радість трояку послухай іще наостання:
Та, котра радує знову і знову, гамує страждання,
37. Спочатку вона — як отрута, відтак — як амріта,
Це радість блаженства, бо розуму світлом зігріта.
38. Є радість, що спершу — амріта, а потім — отрута,
Це пристрасна радість, це радість втішання здобутим.
39. А радість така, що засліплює розум і серце,
Породжена сном і оманою — темною зветься.
40. Істоти нема між людьми й між безсмертним теж ні,
Хто був би від даних природою ґун незалежний.
41. Подвижнику, знай, що обов’язки кожної касти
До ґун відповідно потрібно усі розікласти.
42. Правдивість і самовладання, знання і терпіння,
Приборкання плоті — обов’язки вічні брамина.
43. Хоробрість у битві, щедрота, уміння прощати —
Обов’язки вічні, якими керується кшатрій.
44. Рільництво, торгівля — обов’язки вайш’їв, о мудрий,
А бути слугою — одвічні обов’язки шудри.
45. У власній рожденний природі, шануючи сталість,
Обов’язку вірний — у кармі здобув досконалість.
46. Шануючи того, котрий увесь світ цей воздвигнув,
Здобуде в трудах досконалість і щастя людина.
47. Своя карма ліпша чужої, хай та буде гарна,
Не чинить гріха, хто виконує вроджену карму.
48. Свою карму, навіть гріховну, сповняє людина;
Окутаний відступ гріхом, наче полум’я — димом.
49. Дійде досконалості той, хто йде зречення шляхом,
Не скований пристрастю, ані стражданням, ні страхом.
50. Як у вдосконаленні брагмо сягає людина,
Послухай, звитяжцю, бо це пізнання верховина.
51. Хто ум просвітливши і власні чуття подолавши,
Приємне й бридке відвернувши від себе назавше,
52. Обравши самотність, земні залишаючи справи,
Поринув у роздуми, у споглядання, у вправи,
53. Звільнившись від гніву, від пихи, такий повсякчасно
Приходить до брагмо, втрачаючи “я” своє власне.
54. Просвітлений духом уже не страждає, не прагне,
Найвищого мого він благословення досягне.
55. Так благословенням мою він пізнає могутність,
Пізнавши її, у мою проникатиме сутність.
56. Хто, захисту прагнучи, діяти не перестане,
Моїм повелінням дійде невмирущого стану.
57. Діла всі мені доручивши до цілі в дорозі,
Про мене лиш, Арджуно, думай, вправляючись в йозі.
58. З думками про мене ти скрізь переможеш віднині,
Та згинеш, піддавшися власній сваволі й гордині.
59. Піддавшись гордині, ти твердиш: до бою не стану.
Та марно, бо карма твоя проти тебе повстане.
60. Ти з’язаний кармою, власній природі підвладний,
Призначене здійсниш: над кармою розум не владний.
61. І знай же, що Бог в серці кожному перебуває,
І, наче гончар, майї силою всіх обертає.
62. Єством усім, Арджуно, ввір себе милості Бога,
І ввійдеш, звитяжцю, у вічні Господні чертоги.
63. Тобі я знання сповістив, таємніше від тайни,
Тепер собі шлях вибирай і по ньому ступай-но.
64. Послухай повчання моє найсвятіше, останнє,
Обранцю Господній, і благом тобі воно стане.
65. Мені бий поклін, величай, жертвуй, думай про мене;
66. Мене так сягнеш, обіцяю тобі достеменно.
67. Лиши усі сумніви, дій лиш для мене одного,
Я звільню навіки тебе від усього лихого.
68. Це слово моє не для тих, хто до бою не стане,
Або ж лихословить про мене брудними устами.
69. А хто іще учням звістить моє вічне учення —
Мені поклоніння содіє і прийде до мене.
70. Мені між людей на землі ти найбільше жаданий,
Для діла святого мені ти провіщенням даний.
71. Хто буде вивчати цю бесіду нашу зі смертних,
Мені принесе він, вважаю я, мудрості жертву.
72. І тих, хто повірить у мудрість цю без розуміння,
У світі блаженних чекатиме також спасіння.
73. Чи, мислі свої зосередивши, все зрозумів ти?
Тривоги і сумніви, мужній, здолати зумів ти?»
74. «Явив ти мені, — мовив Арджуна, — істини слово,
Я стійко твоє повеління здійснити готовий».
75. Так вислухав я оцю бесіду мудру і строгу
Відважного витязя Арджуни й Крішни самого.
76. Так милістю В’яси вслухався у мову вогнисту
Найвищої тайни із Господа уст особисто.
77. Я згадую Арджуни й Крішни священну розмову,
І радість приймаю у душу, неначе обнову.
78. Обличчя Всевишнього бачу ясне, просвітленне,
І повниться втіхою й радістю серце у мене.
79. Де Арджуна-лучник із Крішною — владарем йоґи,
Там буде удача, там правди завжди перемога.