ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА ТРИ ҐУНИ ПРИРОДИ

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

ТРИ ҐУНИ ПРИРОДИ

1. «І є ще найвище знання, — мовив Крішна, — пізнали

Аскети його і здобули у нім досконалість.

2. Хто сперся на нього, в мою проникає основу,

Той смерті не знатиме і не народиться знову.

3. Є лоном моїм вічне брагмо, я кидаю в нього

Насіння своє для народження всього земного.

4. Для всякого тіла, де здатне воно виникати,

Лиш я — його батько, а брагмо одвічне — це мати.

5. І саттва, і раджас, і тамас — це ґуни пракріті,

Що тіло одвічного міцно зшивають, як ниті.

6. З них саттва — побожність, нема на ній жодної плями,

Вона наділяє нас щастям, здоров’ям, знаннями,

7. І раджас — це пристрасть, і ким вона заволодіє —

Пов’яже його нерозривними узами дії.

8. А лінощі, заздрість, невігластво зроджує тамас —

Брехливими всіх вона прагне приспати устами.

9. До щастя зве саттва, а раджас до пристрасті манить,

Породжує неуцтво тамас, і розум туманить.

10. Подолані раджас і саттва — підноситься тамас,

А раджас і тамас побореш — то саттва зосталась.

11. Допоки вона перевагу утримує, доти

Струмує проміння знання від твоєї істоти.

12. А гору бере почуття із потребою дії —

Всією істотою раджас тоді володіє.

13. Коли зледащів хто, зробився байдужим до всього —

Це тамас святкує в єстві у його перемогу.

14. При саттві в людини земні завертаються строки,

Й вона потрапляє туди, де боги і пророки.

15. Знай, пристрасні, вмерши, у кармі відроджені будуть,

А темні відродяться знову із лона облуди.

16. Плід саттви — це доброї справи висока свідомість,

Плід раджаса — муки, а тамаса плід — невідомість.

17. Від саттви іде пізнання, йде від раджаса — хтивість,

А тамас породжує неуцтво й непросвітлимість.

18. Хто в саттві — йде в гору, хто в раджасі — посередині,

Хто в тамаса темного владі — на самій долині.

19. Той, хто в пізнанні, окрім мене, нікого не знає,

Вступає у ґун володіння, у мене вступає.

20. Хто ґуни всі три перейшов у стремлінні упертім —

Звільнився навік від народження, старості й смерті».

21. «По чім же того, хто всі ґуни пройшов, розпізнати?

Скажи, що чинив, як спокуси зумів подолати?»

22. «Хто перед приходом знання, незнання, а чи діла,

Не плаче й не прагне, щоб вийшли вони з його тіла,

23. Стійкий, незворушний у радості й горі, мов камінь,

Стійкий у хулі і хвалі почуттями й думками,

24. До друга і недруга рівний, байдужий до слави, —

Той ґуни здолає, земні покидаючи справи.

25. Хто тільки до мене безмежною вірою прагне,

Той, ґуни земні перейшовши, вступає у брагмо.

26. Бо я є оселя того, хто не відає скону, —

Оселя безсмертного блага і правди закону».