ПІСНЯ ДРУГА ДИСПУТ АРДЖУНИ Й КРІШНИ
ПІСНЯ ДРУГА
ДИСПУТ АРДЖУНИ Й КРІШНИ
1. Облитому слізьми, пойнятому горем невтішним,
Так Арджуні мовив тоді повелитель наш Крішна:
2. «Той, хто у нещасті здригнувся душею, — не воїн.
Арієць такий лиш ганьби і зневаги достоїн.
3. Геть слабість із серця — вона воякові не личить!
Геть сумнів — до битви священний обов’язок кличе!»
4. «Та як же, скажи, я пронизувать стрілами стану
І Бгішму, і Дрону достойних з ворожого стану?
5. Вже радше, о Боже, хай жебрати піду під плотом,
Ніж їжу, окроплену кров’ю, нестиму до рота.
6. Не знати, що ліпше — поразка, а чи перемога:
Загине рідня — обірветься і наша дорога.
7. Страждає єство, і не годен збагнути я дгарми,
Відкрий мені очі, я учень твій, Боже, не марно.
8. Скорботний, не втішусь звитягою над ворогами,
Я влади не прагну над царствами і над світами».
9. І Арджуна мовив до Крішни: «Не стану до бою».
В душевнім сум’ятті замовк і поник головою.
10. Йому, що між двох супротивників став неутішно,
Отак, посміхнувшись, сказав повелитель наш Крішна:
11. «Хто вічні закони пізнав, не існує для того
У світі жалю ні до мертвого, ні до живого.
12. Бо ти, як і я, як і ті, хто умре навіть нині,
Тривали завжди, і ніхто з них ніколи не згине.
13. Як юність і зрілість в літа переходять старечі,
Так дух з тіла в тіло іде — і тужить не до речі.
14. Від тіла — і холод і жар, насолода, нещастя,
Тож тілові не довіряй: воно короткочасне.
15. Лиш тим, хто стійкий, незворушний у горі і щасті,
Здолати сум’яття й здобути безсмертя удасться.
16. Де грані буття й небуття? Хто знайти їх зуміє?
Лише просвітленний між ними зв’язок розуміє.
17. Лиш те, що пронизує тіло — одвічне і суще,
Його ще ніхто не зробив і не зробить минущим.
18. Минущі тіла, але вічності дух — незнищенний.
До бою ставай без вагань під знамена священні.
19. Хто вбити боїться чи в битві кривавій умерти,
Не відає того, що він не убивця й не жертва.
20. Народження й смерть не властиві могутньому духу,
Він — вічний, живе і тоді, коли тіло без руху.
21. І хто незнищенного, хто нерожденного знає,
Той сам не уб’є і на вбивство когось не штовхає.
22. Ми одіж вдягаєм нову, як стара перетліла,
Й душа із старого в нове поселяється тіло.
23. Мечі проти неї й вітри-суховії безсилі,
Вона не згорить у вогні, не зволожиться в хвилі.
24. Вона віковічна — її не зродити й не вбити,
Вона всюдисуща — її не спалить, не втопити.
25. Незмінна, тривала, стійка, незбагненна одвіку.
Дізнавшись про це, не впадай у тривогу велику.
26. Як думає хтось, що він родиться і помирає,
Скорбота за нього хай душу твою не доймає.
27. Бо хто народився на світ, той повинен умерти,
Хто вмер, той відродиться в тілі новому по смерті.
28. Неявлене спершу, проявиться посередині,
Й неявленим знову стає на краю, при кончині.
29. Хто бачить той дух, той сприймає його, наче чудо,
І той, хто не бачить, теж чудом вважать його буде.
30. Той дух невразливий, яке б не прибрав собі тіло,
Не гине й тоді, коли кості на попіл зотліли.
31. Кинь сумніви пріч, хай обов’язок править тобою,
Бо ж кшатрій народжений для справедливого бою.
32. Як праведні йдуть у відкриті ворота до раю,
Так радісно кшатрій до правого бою ступає.
33. А в бій справедливий не хочеш іти — коли воїн —
Порушиш закон і зневаги лиш будеш достоїн.
34. Наймення твоє буде вічним презирством укрите,
Вже ліпше умерти, ніж славне імення зганьбити.
35. Подумають вої: «Зі страху утік із-під стягу»,
І їхня повага до тебе перейде в зневагу.
36. Презирства слова про ганьбу твою будуть летіти,
Як стріли ворожі — чи є щось ганебніше в світі?!
37. Убитий — на небі, живий — на землі, в насолоді.
Ставай же до бою, вагатися, витязю, годі:
38. Як рівних, прийнявши поразку, а чи перемогу,
Готуйся до битви, й гріха ти уникнеш тяжкого.
39. Я докази йоґи тобі розтлумачив не марно:
Учиниш, як йоґин, — розправишся з путами карми.
40. Бо часткою дгарми — хай буде вона й невелика —
Врятуєшся — запам’ятай — од великого лиха.
41. Рішучість думок — то спонука на вчинки священні,
Постійне вагання лиш сумніви плодить нікчемні.
42. Не мудрий, хто ведам присвятить слова велемовні,
Гадає, що веди — єдині закони верховні.
43. Такий вимагає для себе за зливи словесні
Тут — блага земні, а по смерті — блаженства небесні.
44. Хто прагне утіх або рветься до влади підступно,
Тим радість самадгі ніколи не буде доступна.
45. Знай, Арджуно, ведам доступні три ґуни (три стани),
Ти ґуни відкинь — і двоїтися розум не стане.
46. Нащо тобі різних криниць — з океану черпнув ти,
Яка тобі користь од вед, коли брагмо збагнув ти.
47. Нехай тебе діло веде, а не користь від діла,
Корисливість зникне — і лінь не пристане до тіла.
48. Із йоґою будь — і настане до діла відвага
На вдачу й невдачу, бо йоґа — це ж є рівновага.
49. Кинь користолюбність, слугуючи Господу ревно:
Нікчемний, хто вигоду звик чатувати недремно.
50. Провини й заслуги відкинути мудрий зуміє,
Він прагне до йоґи, бо йоґа — мистецтво у дії.
51. Хто вигоду, ділом здобуту, рішуче відкинув,
Той пута народжень порвав і в блаженство поринув.
52. Коли подолає твій розум блукання пропащі,
Назавжди відкине омани заплутані хащі.
53. Як розум спокійно обійде фальшиві дороги,
Утвердишся ти в спогляданні і прийдеш до йоґи».
54. «А як же пізнати стійкого у йозі? Навчи-но.
Як ходить він? Що він говорить? Який його вчинок?»
55. Так Арджуні Крішна сказав: «Хто зневажив бажання,
Хто, стійкість здобувши, заглибився у споглядання,
56. В біді не здригнувся, згасив задоволення, спрагу,
Хто пристрасть зборов і не знає ні гніву, ні страху,
57. Не відає втіхи, ні горя, ні болю й тривоги —
Такий от шукає до йоґи прямої дороги.
58. Стійкий, хто чуття від предметів чуття відвертає,
Як тіло своє черепаха у панцир втягає.
59. Для того, хто вищого прагне, зникають предмети,
Лише залишається смак — пізнавати прикмети.
60. Бо навіть подвижник — він знає, що гоже й негоже, —
І той почуття свої стримати часто не може.
61. Хто їх вгамував, той у дусі міцний, а не в тілі,
Він, сидячи навіть, прямує до вищої цілі.
62. Хто пристрастей раб, той не зможе уникнути лиха:
За пристрастю слідом прямує пожадлива пиха.
63. Пожадливість сплоджує гнів — смертоносну загрозу,
Що пам’ять туманить, ясний скаламучує розум.
64. Хто пристрастей світ омине, не здригнувшись чуттями,
Хто Господу серце вручив — ясність духа дістане.
65. Хто пан над чуттями, того не ляка невідомість,
У того для блага просвітлена духом свідомість.
66. Без розуму творчої думки знайти не удасться,
Без думки — спокою, без спокою — ладу і щастя.
67. Того ж, хто утіхам готовий довірити серце,
Свідомість заносить, як вітер на водах суденце.
68. Тоді лиш, о мужній, ти можеш здолати загрозу,
Як владу свою над чуттями вершитиме розум.
69. Всі сплять, а для розуму віщого — сонячна днина,
Всі смертні встають, для безсмертного — сонна година.
70. Як води вступають до моря безмежно стійкого,
Вступають бажання в такого, а не в пристрастного.
71. Відкинувши пристрасті, опанувавши собою,
Звільнившись від себе, приходить мудрець до спокою.
72. І навіть упавши, і навіть умерши від рани,
Хто з брагмо, той завжди на вірнім шляху до нірвани».