ПІСНЯ ШОСТА ЙОҐА САМОВЛАДАННЯ

ПІСНЯ ШОСТА

ЙОҐА САМОВЛАДАННЯ

1. «Той йоґин, хто діло вершить, не жадаючи плоду,

Не кинувши огнище хатнє, не зрікшися роду.

2. Затям собі: зречення тільки веде нас до йоґи,

Її не досягнеш, чуття не приборкавши строго.

3. Лиш дія веде нас до йоґи мовчання, а далі

Лиш той, хто збагнув її, втішиться в спокої сталім.

4. Тоді він байдужий до справи, до слави, до дії,

Бо вищою мудрістю вже назавжди володіє.

5. Піднявшись увись, опускатися долі негоже —

І другом, і ворогом кожен собі бути може.

6. Соратник собі, хто у герці себе переможе,

А хто не зумів — сам з собою у стані ворожім.

7. Хто в битві себе переміг, той досяг рівноваги, —

Не знає він щастя, ні лиха, ні спеки, ні спраги.

8. Хто мудрість осяг, той у сутнім — єством і думками,

Той став, наче золото, грудка землі або камінь.

9. Такий не осудить, не стане такий в обороні,

Бо він понад нами, не з нами — ні друг, ні сторонній.

10. Хай йоґин таємно вправляється в йозі найдовше,

Весь сам із собою, думки свої власні зборовши.

11. Яскиню нехай обживає в пустельній місцині,

Застелить травою та шкурами, і в самотині,

12. Скоривши чуття, на одне свої мислі направить,

Заради очищення ревно виконує вправи.

13. Нехай нерухомо сидить і не зиркає скоса,

А погляд свій пильний спрямує до кінчика носа,

14. Прийнявши зарік брагмачар’ї, стійкий і блаженний,

На мене скерує думки і хай прагне до мене.

15. Постійно вправляючись, вирвавши розум з омани,

Він дійде тоді до найвищого стану — нірвани.

16. Хто їсть понад міру або ж не вживає нічого,

Хто любить поспати чи зовсім не спить — не для йоґи.

17. А хто поміркований в рухах, у їжі, в роботі,

Для того лиш — йоґа, яка непідвладна скорботі.

18. Спокійна свідомість, що в Атмані стала стійкою,

Огорне такого в найвище блаженство спокою.

19. Як пломінь палає, бо вітер його не колише,

Так йоґин живе, увесь йозі себе присвятивши.

20. Де думка спокійна, впокорена вправою йоґи,

Там кожен живе, у собі прозріваючи Бога.

21. У радості вічній відкриється він тільки тому,

Хто Господа суть у собі розпізнає самому.

22. Хто стану такого досяг, похитнути не годні

Його ні вагання, ні горе, ні сумніви жодні.

23. Знай, йоґою зветься цей стан, він звільняє від болю,

Тож прагни до нього, віддай йому розум і волю.

24. Приборкай бажання, з якими ти пробував жити,

І натовп чуттів перед брамою серця спини ти.

25. Свідомість твоя хай тихесенько їх заколише,

Дасть Богові все і нічого собі не залишить.

26. Куди б не тікав неслухняний твій розум від тебе,

Його повертати до сутності Божої треба.

27. Жде того лише рівновага, блаженство найвище,

Хто наміри хтиві і пристрасті злі заколише.

28. Хто Господа звідав — в собі сатану подолає,

Із брагмо єднаючись, йоґин блаженства зазнає.

29. Тож знай, що Всевишній пронизує кожну істоту,

Пронизує Господа кожна істота достоту.

30. Мене хто у всім і в мені усе легко побачить —

Не втратить мене і його Я ніколи не втрачу.

31. Усяк, хто мене, всюдисущого, свято шанує,

В мені він — при втіленні кожнім новому — існує.

32. Хто здатний однаково глянуть на лихо і щастя,

Того вже ніяким спокусам схитнути не вдасться».

33. «Цю йоґу, — озвався тут Арджуна, — звеш ти тотожність,

А де в ній, скажи мені, бачиш для руху спроможність?

34. Таж розум рухливий, ще й сповнений сили і сприту,

Не стримать його, як не стримать шаленого вітру».

35. «Так, Арджуно, — Крішна на це, — розум впертий безмірно,

Та волею можна його загнуздати, повір-но.

36. Той, хто над собою не владен, не звідає йоґи.

Владання собою і вправи — до неї дорога».

37. Та Арджуна знову спитав: «А який шлях такого,

Що серцем відпав і від йоґи й від діла земного?

38. Обидва шляхи поминувши, чи він не загине,

Чи геть не розтане, як в літньому небі хмарина?

39. Скажи-но мені, укріпи мою душу, о Боже:

Ніхто, окрім тебе, розвіяти сумнів не зможе».

40. «Ні тут, ні по смерті ніхто не загине, мій сину,

Бо хто ж доброчинний ступає на хибну стежину?

41. По смерті віки перебувши в обителі Божій,

В щасливому домі він знов народитися може.

42. А може з’явитись в родині йоґинів, одначе

Народження це буде, Арджуно, в світі найважче.

43. З минулих народжень єднання із сутнім зосталось,

В новому житті — осягати нову досконалість.

44. І вправи колишні нову відкривають дорогу.

Тож веду збагне, хто раніше збагнув тільки йоґу.

45. Той йоґин, що розум приборкав і сумніви знищив,

Ціною колишніх народжень йде шляхом найвищим.

46. Йоґ — вище пустельних аскетів і мудрих він вище,

І тих, що обряди справляють, сюди долучи ще.

47. Але поміж ними найперший, хто відданий буде

Одному мені лиш, — найвище блаженство здобуде».