ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА ВСЕСВІТНЯ ФОРМА

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

ВСЕСВІТНЯ ФОРМА

1. «Ти тайну відкрив мені, — Арджуна мовив, — найвищу,

І словом прихильності всі мої сумніви знищив.

2. Начала й кінця всіх істот з’ясував мені сутність,

А також у всьому свою неминущу присутність.

3. Таким, яким ти описав себе, лотосоокий,

Угледіти хочу божественний лик твій високий.

4. Якщо ти вважаєш, що глянути можу на нього,

Мені покажися, ясний повелителю йоґи!»

5. «Таж безліч утілень моїх всюди бачити можна,

І суттю і формою з них відрізняється кожна.

6. Ось Рудри-вітри з варти Індри золотоволосі,

Ашвіни-близнята, що присмерк і просвіт приносять.

7. У тілі моєму простелений світ неподільно,

У русі й спокої його розглядатимеш вільно.

8. Та зором людським ти мене споглядати не годен,

Тож я тобі, Арджуно, зір подарую Господен».

9. Відразу за тими словами великий владика

Явив перед сином землі образ свій многоликий

10. Із безлічі уст і очей, у божественних шатах,

При зброї ясній, яку може носити лиш кшатрій.

11. В розкішних вінках, в ароматі мастил запахущих,

Вродливий, ясний, усевидяший і всюдисущий.

12. Якби в небі тисячі сонць одночасно світили,

Можливо, що сяйва його досягли б вони сили.

13. У постаті Бога богів, як в сліпучому світлі,

Нові відкривались світи, многократно розквітлі.

14. Охоплений трепетом, сповнений страху і муки,

Так Арджуна мовив, до Бога здіймаючи руки:

15. «У тілі твоєму без ліку богів і героїв.

Ось Брама-владика могутній на лотосі-троні.

16. У безлічі рук і очей бачу образ єдиний.

Для тебе немає початку, кінця, середини.

17. Я бачу тебе, світлосяйний, тебе, яснолиций,

Із жезлом в руці, в осяянні вогню-блискавиці.

18. Ти — першість, ти — вічність, ти — Всесвіту кров життєдайна,

Ти — страж непідкупний законів природи, ти — тайна.

19. Ти — сонячно-місячноликий, ти — полум’я жертви,

Ти світ осяваєш навкруг своїм світлом немеркним.

20. Усе, що між небом і понад землею, — твій вівтар,

Пронизує образ твій небо, і землю, й повітря.

21. До тебе боги припадають із вигуком: „Свасті!»

Тебе святі ріші благають: рятуй від напасті!

22. Васави і Рудри, Марути, Ушмапи і Вишви,

Ще й сонми асурів тебе прославляють, найвищий.

23. Твій образ сторукий, стоногий, стоокий, столикий,

Стозубий, стобедрий — породжує трепет великий.

24. Торкаючись неба, глядиш попеліючим зором,

Таким тебе вздрівши, вгамується серце не скоро.

25. Побачивши пащу відкриту, мов час, нещадиму,

Благаю: Всевишній, рятуй мене, грішну людину!

26. Сини Дгрітараштри, готові у битві вмирати,

І Бгішма, і Дрона, й хоробрі проводирі раті,

27. Йдуть в пащу твою із безжальними шаблезубами,

І виснуть на них із розтрощеними черепами.

28. Як ріки нестримно до берега прагнуть морського —

У безвість палючу йдуть витязі роду людського.

29. Як ніжні метелики в полум’ї свічки — пропащі,

Так гинуть світи, до твоєї наблизившись пащі.

30. Це ти вогняними облизуєш їх язиками,

Розсіюєш світло і все розсікаєш, мов камінь.

31. Скажи мені, хто ти, всели в моє серце надію,

Не годен тебе я пізнати, збагнуть твою дію».

32. «Я — час, — мовив Крішна, — усе руйнувати я мушу.

Живими я воїнів з битви і так не відпущу.

33. До бою ставай, і щоб серце від мук не боліло,

Я сам буду битись, а ти будеш — воїном зліва.

34. Долай супротивника, вклинься в його оборону,

Я й так уже вбив їх — і Карну, і Бгішму, і Дрону».

35. Почувши наказ Усевишнього, воїн звитяжний

До нього звернувся в поклоні, задумався тяжко:

36. «Весь світ обняла твоя слава. Радіють блаженні,

Ракшаси кидаються врозтіч, немов навіжені.

37. І як тебе, вчителю, не прославляти, коли ти —

Буття-небуття, нескінченність, отець-повелитель.

38. Ти — родоначальник богів, всього світу опора,

Основа науки, обитель святельника в горах.

39. Ти — сонце, ти — місяць, ти — води, що все омивають,

Ти — предок усіх, і усі тобі гімни співають.

40. Ти — всі. Тобі слава лунає із заходу й сходу,

Ти — міць, і нема перепон для твойого приходу.

41. Я чистосердечно товаришем звав тебе завше,

В наївності юній обличчя твого не пізнавши.

42. Поклін не віддав на прогулянці десь, а чи, може,

При людях або наодинці — прости мені, Боже!

43. Ти — Всесвіту цього творець в його русі й спокої,

Ніде в трьох світах не знайти більше сили такої.

44. Тому прихиляюся нині до тебе всім серцем,

Як батько до сина, до мене ти будь милосердним.

45. Від того, що бачив я, сповнений жахом до краю,

Верни попередній свій, вчителю, образ, — благаю!

46. Ніколи уже не забуду твоєї науки,

Та чотирируким стань знову, о тисячорукий!»

47. «Я вищий свій образ тобі дав можливість уздріти,

Його, окрім тебе, ніхто ще не бачив на світі.

48. Цей образ ні силою знань, ані подвигу й жертви

Нікому, крім тебе, іще не являвся зі смертних.

49. Мій вид лицезрівши жахливий не плач, не губися;

50. Без страху, із серцем спокійним на цей подивися.

51. Так мовлячи, знов перед учнем учитель явився

У давній подобі, в якій упізнав його витязь.

52. «Дивитись на тебе, — рік Арджуна, — знову я можу,

І знов до свідомості і рівноваги приходжу».

53. «Ти бачив, — рік Крішна, — мій образ в такому із втілень,

В якому й боги би його споглядати хотіли.

54. Та силою вед, ані зброї, ні жертви, одначе,

Ніхто не побачить його, яким ти його бачив.

55. Пізнати його, пам’ятай, таким можна тоді лиш,

Коли в саможертві себе на частини не ділиш.

56. Хто власною ціллю зробив моє слово і діло, —

Нікому не ворог, мені він належить всеціло».