ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ

1. «Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракріті й пурушу:

Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу».

2. «Затям же, знанням, — мовив Крішна великий, — є поле.

Та хтось же працює, щоби не було воно голе.

3. Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,

Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.

4. Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,

І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.

5. У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,

Згадай-но хоча би священні рядки Брагмасутри.

6. Основа особи, омана, осягнення суті,

І вигонів п’ять, де чуттів одинадцять пасуться,

7. Огида, прив’язаність, радість, вдоволення, воля —

Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.

8. Смиренність, повага до вчителя, самовладання,

Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,

9. Відчуженість від насолоди, багатства і блага,

Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,

10. Думок рівновага у справах невтішних, при тому

Від кревних відреченість — сина, дружини, від дому,

11. На мене скеровані мислі, відсутність гордині,

Віддаленість від товариства в пустельній яскині.

12. Знанням є осягнення правди, оманою — решта,

Найвищою стійкістю тільки усе це збагнеш ти.

13. Затям собі, як увійти у безсмертності браму:

За межами наших чуттів лежить вічності брагмо.

14. Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,

Воно проникає, де тільки проникнути хоче.

15. Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,

Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.

16. Незрушне воно і ніколи не знає спокою,

Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.

17. У всьому воно і постійно у сутності власній —

І творить істоти і знищує їх одночасно.

18. Воно — світло світу, воно — протилежність темноті,

Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.

19. Так поле, знання, та предмет пізнання поясняю:

Збагнувши це, бхакта мій в моє бування вступає.

20. Іще необхідно пракріті й пурушу розкрити.

Вони — віковічні, та зміни ідуть від пракріті.

21. Пракріті-природа — основа причинності й дії,

Пуруша-душа — це страждання і радості вияв.

22. Пуруша прямує до ґун — до гармонії, вроди,

Приводить поєднання їх до обнови природи.

23. Великий Владика, твердий, непідкупний, незрушний,

Найвищий Господь — ось хто в тілі пракріті — пуруша.

24. Хто з ґунами разом пракріті й пурушу пізнає —

Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.

25. Одні пізнають в собі Господа силою мислі,

А інших до нього приводять діла безкорислі.

26. І ті навіть смерть подолають свою, що учення

Про Бога приймають від інших, немов одкровення.

27. Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,

У плинному вічне той спостерігає достоту.

28. Хто Господа бачить у всьому і всюди незмінно,

Не шкодить собі, іде шляхом найвищим постійно.

29. І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,

А розум — без-дія, той справжнім знанням володіє.

30. Той також до брагмо приходить, хто передбачає,

Що кожна частина у цілому перебуває.

31. Знай, Атман ніколи й ні в чім не плямується ділом,

Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.

32. Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,

Так в кожному тілі не плямиться Атман, мій сину.

33. Як сонце єдине освітлює гори і доли,

Так само і поля господар освітлює поле.

34. До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти

Звільняння істот від тілесної форми — пракріті».