ЯК ЛЮДИ ВИПРАВДОВУЮТЬ САМИХ СЕБЕ, ВІРЯЧИ В НІСЕНІТНИЦІ

ЯК ЛЮДИ ВИПРАВДОВУЮТЬ САМИХ СЕБЕ, ВІРЯЧИ В НІСЕНІТНИЦІ

Однак розум не може не виступати проти таких нісенітниць. А коли це так, то ясно, що віра може триматися в душі па самому лише незнанні та нерозумінні людському.

І ось що цікаво: є віруючі, які це добре розуміють. Розуміють, але все-таки вірять. Один учений і розумний монах, який жив близько тисячі років тому, сказав: «Я вірю, вірю саме тому, що це безглуздо» (Credo, quia absurclum ets)[3]. Цими словами він хотів сказати: «Якби не було безглуздим те, в що я вірю, то я сприйняв би це і без віри, на основі своїх міркувань, розумом. А щоб вважати безглуздя істиною, для цього потрібна, зрозуміло, віра». Так міркували колись навіть найбільш освічені люди. Були серед них і такі, які цим пишалися. Проте саме так міркуючи, не можна не помилятися.

Адже тоді можна вважати будь-яку брехню і неправду за справжню істину і те, чого не було, сприймати за те, що було, і помилятися, помилятися на кожному кроці, завдаючи шкоди і іншим, і собі, і самій істині.

В цій книзі і розповідатиметься про багато таких помилок.

Але як же їх відшукали і виправили і досі відшукують і виправляють? Саме це і є справа людського розуму. Тільки він один може це зробити, бо розум вірі не довіряє. Тільки завдяки йому люди навчилися і спостерігати, і вивчати, і досліджувати, і вникати в саму суть найнезрозуміліших і найдивовижніших явищ, розплутувати всілякі таємниці, робити незрозуміле зрозумілим, незбагненне — збагненним, так що всякі надприродні сили виявляються непотрібними. А без надприродних сил і вся природа здається зрозумілішою, ніж з ними.

Тепер ми наведемо приклади, які це стверджують.