ПРОРОЦТВО ПРО НОВОГО МЕСІЮ, САББАТАЯ ЦЕВІ, І ІСТОРІЯ ЙОГО ЖИТТЯ[15]

ПРОРОЦТВО ПРО НОВОГО МЕСІЮ, САББАТАЯ ЦЕВІ, І ІСТОРІЯ ЙОГО ЖИТТЯ[15]

Ось, наприклад, який випадок трапився в Туреччині 250 років тому.

Серед євреїв з’явився там чоловік, на ім’я Саббатай, на прізвище Цеві. Це була людина, яка щиро вірила в те, що саме вона і є месією і що повинна врятувати весь ізраїльський народ і всіх людей.

Саббатай був людиною дуже здібною, розумною і палкою. Народився він у місті Смірні в 1626 році. Батько його був багатим купцем. Але Саббатай не захотів наслідувати батька і займатися торгівлею. Він понад усе любив читати єврейські священні книги.

І Саббатай багато читав їх. Читаючи ці книги, він зробив висновок, що месія ще не прийшов, а тільки має прийти і прийде, звичайно, прийде неодмінно. Дізнався Саббатай і про те, що і до нього приходили вже кілька чоловік, які вважали і видавали себе за месій; але всі вони виявились несправжніми. Вони так і не врятували людей, і нікому не дали щастя, і не звільнили душі. Саббатай вирішив, що це повинен зробити не хто інший, як він сам.

І от Саббатай кинув багатство, залишив людей, почав жити самітно, подовгу і часто постив і щоденно обмивався в морі. Недоїданням і всякими злигоднями він довів себе до такого стану, що почав бачити різні видіння. З’являлися ангели, пророки, з’являвся навіть сам бог. Саббатай бачив їх і розмовляв з ними. І на власні вуха почув від них, що саме він і є справжній месія. І про ці видіння Саббатай розповів своїм товаришам, розповів щиросердо і палко, бо і сам вірив у своє покликання. Саббатаю минуло тільки 20 років, а в нього вже були учні й апостоли, і всі вони палко вірили в близьке царство месії.

В ті часи євреї дуже надіялися на скоре пришестя рятівника. Християни теж сподівалися, що в 1666 році вдруге прийде Христос. Число 666 вважається у християн числом антихристовим, бо так про нього сказано в Апокаліпсисі. А 1666 рік наближався. Вже настав 1648 рік. У цьому році Саббатай оголосив усім своїм послідовникам, що в його особі вже з явився месія, тобто рятівник.

Почувши про це, євреї негайно вигнали його із Смірни. Саббатай вирушив тоді в Константинополь. А там у цей час уже був пророк, якийсь Авраам Яхіні. Він давно проповідував, що от-от має з’явитися на землю справжній месія, — такий, якого ще ніколи не було. Цей Яхіні добре знав «святе письмо». Він так і сипав словами з «святого письма» на доказ того, що саме тепер і настав час пришестя месії. І справді, в «святому письмі» знайшлося безліч таких місць, де неначе говорилось про Саббатая Цеві. А тут саме і прибув Саббатай. Кількість віруючих у нього швидко збільшувалась. А в цей час у місті Газі з’явився ще пророк, на ім’я Натан. Про себе пророк казав, що він зовсім не Натан, а воскреслий пророк Ілля, який має відкрити шлях месії. Слова «святого письма» підходили немовбито і до нього. Натан пророкував, що в 1666 році неодмінно повинен з’явитись месія, який і звільнить євреїв від турецького гніву і візьме самого султана в полон. Слова Натана теж були на користь Саббатаю. Кількість його послідовників зросла ще більше. їх стало вже багато тисяч. Саббатай їздив з країни в країну і проповідував, а кількість віруючих у нього дедалі зростала.

Настав, нарешті, уже 1665 рік. Усі євреї в цей час хвилювались. Стурбовані були і християни. Саббатай поїхав до Єрусалима і оголосив себе там месією. Більшість єрусалимських євреїв увірували в нього. Тоді Саббатай з великим торжеством вирушив до свого рідного міста Смірни. Гам у день єврейського нового року він проголосив себе під звуки труб сподіваним месією. Народ з радістю вітав його. Велике піднесення охопило смірнських євреїв. Вони молилися на Саббатая. В кожній його дії вони вбачали чудо. Ділові люди кидали свої багатства і заняття і готувалися до на- стання царства месії. Багато хто піддавав себе тілесним катуванням, постив і не спав ночами; інші раділи і влаштовували свята на честь месії. У всіх країнах Європи з’явилися люди, що виступали з проповідями, в яких вихваляли месію. Правда, були в Саббатая і вороги, які всілякими засобами намагалися знищити його. Але ще більше ставало прихильників. Багато міст посилали своїх послів до Смірни, щоб там вітати Саббатая. Його називали царем Ізраїля і осипали подарунками. Серед загального поклоніння Саббатай оголосив себе намісником бога на землі і навіть самим богом. Так він і підписувався: «Я, господь ваш бог, Саббатай Цеві». І робив він це дуже щиро. І сотні тисяч людей теж цілком щиро вірили в нього. Але багато чого було в Саббатая і нещирого. Наприклад, він не тільки вірив у брехню, але, траплялося, і сам брехав, вдавався до хитрощів і викрутасів, щоб вплинути на народ чудесами, пророцтвами й різними іншими засобами.

Та ось настав 1666 рік. Хвилювання серед народу посилилось. Саббатай вирушив у цьому році знову до Константинополя, щоб полонити султана. Тоді турецькі власті опам’яталися. На шляху до Константинополя поліція арештувала Саббатая. Даремно пророк доводив їй, що він месія. Поліцаї-християни відповідали на це: «Якби Христос тепер прийшов, ми б і його ув’язнили й повісили». Саббатая привезли в кандалах у Константинополь, а звідти перевели в тому ж році до замка Абідос. Там Саббатай і засів надовго.

Але це полонення месії анітрохи не послабило віри в нього. Адже і за «святим письмом» виходило, що месія повинен неодмінно постраждати. Те, що трапилося з Саббатаєм, провістило «письмо». І юрби віруючих посунули до Абідоса на поклоніння стражденному месії. Вони підкуповували варту, щоб побачитися з месією. А той у цей час міркував про те, як переробити єврейську віру і перебудувати державний і суспільний лад. Дійшли чутки про це і до султана. Йому дуже не сподобалось, що серед євреїв точаться розмови не тільки про месію, але і про державні порядки. Султан вважав, що ці порядки занадто вже гарні і не потребують ніяких особливих переробок. І він вирішив стратити заколотника Саббатая.

Коли б це сталося, то віра в Саббатая ще більше зросла б і поширилася.

Але в султана знайшлися розумні радники. Вони розтлумачили султанові, що страта Саббатая може викликати заколот серед євреїв; набагато вигідніше схилити месію змінити віру — це відразу підірве довір’я до нього. «А якщо ти його стратиш, то це тільки збільшить його славу подібно до того, як це було із стратою Христа». До Саббатая вирушив за наказом султана придворний лікар Гідон і почав його лякати тортурами та ганебною стратою. Гідон малював перед ним всякі муки, які на нього чекають. І Саббатай не витримав. Він вирішив, що для користі своєї справи треба прийняти іслам. «Це випробування послане мені богом», — казав він. Пошукали в «святому письмі» такі місця, які б виправдовували зміну віри. Виявилося, що в «святому письмі» знайшлися слова пророків, підхожі для виправдання і цього випадку. Виходить, за словами пророків, сталося саме те, що і мало статися за «письмом». Саббатая провели в палац до султана, і там він зрікся єврейства, на знак чого надів собі на голову білу турецьку чалму. Султан так був цим задоволений, що призначив Саббатая воротарем свого палацу в Андріанополі.

Так і скінчилась слава Саббатая-месії. Народ перестав йому вірити. Багато тисяч його прихильників відійшли од нього. Даремно Саббатай переконував їх, що він і тепер служить колишній справі. Даремно він запевняв євреїв, що надів чалму «тільки про людське око», бажаючи навернути і мусульман в іудейську віру, і що так і належить діяти «за письмом». Пророк Натан теж проповідував про Саббатая, що «всі діла його — глибокі таємниці, які людський розум не може збагнути, і письмо всі їх провістило». Але авторитет Саббатая підупав серед віруючих назавжди.

А втім, у нього лишились і прихильники. І навіть їх було немало. Багато хто з євреїв зовсім не хотів вірити у зраду Саббатая, тому що в «письмі» справді знайшлось виправдання і цьому його вчинку. А якщо вірити «письму», то як же не вірити і в Саббатая? Ще більше точилися розмови про месію, коли Саббатай умер. Про нього почали говорити, що він теж піднісся на небо і що месія знову з’явився через деякий час і звільнить багатостраждальний народ.

Інші твердили, що Саббатай безперечно обранець божий і зійшов на землю для спокутування гріхів народу і що всі обставини ного життя мають глибокий і таємничий смисл. До Саббатая пристосували пророцтва Ісайї: «Нема в ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили його, і не було в ньому вигляду, який би приваблював нас до нього… До нього ставилися з презирством, і ми мали його за ніщо. Але він вкритий був виразками за гріхи наші і прийняв муки за беззаконня наші», (Ісайя, глава III, стихи 2–4)

Кінець кінцем, якщо вірити пророцтвам, то виходить, що і все життя, і всі гріхи, і вчинки Саббатая було провіщено вже за багато тисяч років до нього.

І в це вірили.