ЩО РОЗПОВІДАЛИ ПРО ПОТОП У ТІЙ КРАЇНІ, ДЕ ЖИВ НОЙ, ЗА 650 РОКІВ ДО МОЙСЕЯ

ЩО РОЗПОВІДАЛИ ПРО ПОТОП У ТІЙ КРАЇНІ, ДЕ ЖИВ НОЙ, ЗА 650 РОКІВ ДО МОЙСЕЯ

Жив у давнину, розповідається в цій легенді, якийсь чоловік, на ім’я Сітнапістім, на прізвисько Касісадра, цар міста Шуруппака. Жити йому довелося в лихий час. Люди вже тоді були розбещеній і розгніваний бог Бєл вирішив знищити їх.

І ось другий ассірійський бог — бог мудрості і моря Еа — одного разу з’явився до Сітнагіістіма і сказав йому: «Остерігайся, чоловіче із Шуруппака: споруди великий корабель для себе і своїх домочадців, тому що бог Бєл збирається знищити сім’я життя і винищити потопом увесь людський рід. Введи потім у цей твій корабель сім’я життя всіх істот, щоб зберегти їх».

І ось Сітнапістім взявся за роботу. Він побудував велике і міцне «судно з будівельного дерева та очерету і обмазав його смолою з зовнішнього і внутрішнього боку. Потім склав у це судно «все, що тільки мав: срібло, золото, сім’я життя»; «зібрав усіх своїх служителів, чоловіків і жінок, усіх домашніх і диких сухопутних тварин». J коли приготування було закінчено, пролунав голос бога: «Увечері небо пошле спустошливу зливу. Зійди на ковчег і зачини за собою двері». І ось злива почалася. Тоді Сітнапістім зійшов на ковчег разом зі своєю сім’єю і друзями, замкнув двері за словом бога і вручив керманичу стерно.

Цілу ніч лив страшенний дощ, а коли розвиднілось, зчинилася люта буря і охопила небосхил. Піднялася від початку небес темна хмара, бог бурі Раману гримів усередині неї, а боги Небо і Меродах ішли попереду. Буря руйнувала все в горах і на рівнинах. Бог Нергал дав волю вітрам. Бог Нініб широко розлив ріки. Духи спустошували землю, змітали все з її лиця. Води, що розлилися, піднялися до небес. Бог Анунах підніс високо свій факел — від його променистого світла вся країна засяяла. Буйство Раману досягло небес. Все, що було світлом, стало темрявою.

На землі, розповідає далі ассірійський переказ, всі люди загинули. Брат не бачив брата. Люди не знали одні про одних. На небі навіть боги були злякані потопом і присіли навпочіпки, притиснувшись до кругової стіни (небозводу). Богиня Іштар плакала, сповнена гнівом. Плакала господиня богів солодкоголоса: «Колишнє покоління перетворилося в прах. Те, що я породила (тобто рід людський), де все це? Як рибна ікра, наповнює воно море».

Шість днів і сім ночей вітер і буря носилися над землею і йшов дощ. Він перестав лише на світанку сьомого дня, і буря вщухла. Рівень моря знизився. І Сітнапістім розповідає: «Я дивився на море і голосно кричав і кликав. Але все людство розтануло, мов глина. Я відкрив очі, і світло впало на моє обличчя. Я низько схилився, сів і заплакав, носячись на хвилях, тому що всі люди загинули, і трупи плавали навколо мене, наче колоди. І рясні сльози текли по моєму обличчю».

Усі сім днів корабель Сітнапістіма гойдався на хвилях і зупинився біля гори Нізір. А коли на сьомий день вода почала спадати, Сітнапістім випустив голубку, щоб узнати, чи зійшла з землі вода. Але птах політав трохи, не знайшов місця, де б відпочити, і повернувся назад. Потім Сітнапістім випустив ластівку. Проте повернулася і вона. Згодом полетів ворон. Він побачив тіла, що плавали навколо, і став пожирати їх, і не повернувся. Тоді Сітнапістім вийшов з усіма своїми із корабля, випустив тварин під чотири вітри, збудував жертовник на вершині гори і приніс жертву.

«І боги вдихали пахощі, — так мовиться далі в переказі. — Боги вдихали солодкі пахощі. Боги, наче мухи, зібралися над тим, хто приносив жертву. І володарка богів опустила дугу (тобто райдугу), яку бог Ану зробив за її бажанням».

Після цього почали боги сперечатися між собою. І бог мудрості Еа переконав бога Бєла, який був першим призвідником потопу, що надалі він мусить карати рід людський не таким нещадним способом, а, наприклад, за допомогою диких звірів, чуми, голоду.

Такий ассірійський переказ про потоп. Як видно, він дуже схожий на біблейський. Тут іде мова і про веління бога будувати ковчег і просмолити його зовні і зсередини, і про всіх сухопутних тварин, зібраних у ковчезі, і про зливу, і про голубку, і про райдугу.

І все це написано ще за кілька сот років до Мойсея. І з цього ясно видно, що євреї запозичили свій переказ про потоп в ассірійців. Цілком очевидно, що в книгу Буття цей переказ справді прийшов з Ассірії. Навіть багато слів є в біблейському переказі тих, що і в ассірійському.

Ассірійську легенду хоч і створено за багато сот років раніше від книги Буття, але вона мальовничіша, красивіша і сильніша, ніж біблейська.