ЯК СВІДОМІСТЬ АХІЛЛА РОЗДВОЇЛАСЬ

Після цього припадки біснування почали повторюватися в Ахілла. Інколи Ахілл тікав з дому, бігав по полях і ховався в лісі. Там його знаходили, сповненого величезного страху. Нерідко він пробирався на кладовище і спав на якійсь могилі. Двічі пробував отруїтись, а одного разу кинувся в став, але сам звідти вибрався і при цьому сумно сказав рідним, які прибігли його рятувати: «Ви бачите, в мені і справді сидить диявол. Я не можу вмерти. Я піддав себе випробуванню, якого вимагає церква. Я кинувся у воду із зав’язаними руками — і все-таки виплив».

Справді, так у давні часи католицькі священики випробовували тих, у кого, на їхню думку, вселився диявол. Біснуватому зв’язувалиі руки і кидали його у воду. Якщо той потопав, тоді вирішували, що диявола в ньому нема. А коли випливав, його засуджували до страти як чаклуна і спалювали на вогнищі. Ахілл читав про це і тому гірко жалівся: «Ах, біс справді в мені!»

Минуло три місяці. Ахілл весь час був у такому стані. В нього було немовби два зовсім різних стани, наче він роздвоївся. То він був колишнім Ахіллом, батьком сім’ї і людиною віруючою, то — ніби сам не свій. І в такому страшному стані рот всупереч волі нещасного справді говорив богохульні слова. При цьому завжди бувало так: Ахілл хотів і намагався говорити одне, а рот вимовляв зовсім інше. І сам Ахілл чув те, що каже його рот, і обурювався богохульством, але не міг його перервати. І це його жахало. Він не міг зрозуміти, що з ним діється. Ахілл читав у старовинних і «священних» книгах про біснуватих, про бісів, про те, ще вони вселяються в людей і їх можна виганяти. Він вірив змалку цим книгам і розповідям. І що ж йому лишалося робити як не визнати, що в нього справді вселився біс? «Це він і повертає моїм язиком, — думав сердешний Ахілл. — Це він і сидить у мені!»