ЧОМУ КАМЕНІ ЗВУЧАТЬ

ЧОМУ КАМЕНІ ЗВУЧАТЬ

Статуя Мемнона колись звучала, в цьому немає ніякого сумніву. Що ж це було за звучання? Воно складалось із цілого ряду послідовних звуків, нібито ударів, котрі утворювалися при першій появі сонця. На звучання впливало те, в якому стані було в цей час повітря. Іноді ця обставина була настільки несприятливою, що статуя зовсім не звучала.

Далі, дуже важлива й інша обставина, а саме: статуя Мемнона звучала тільки тоді, коли верхня її частина лежала, упавши, на землі. При цьому залишалась відкритою нижня стінка розколини, що поділяла статую на дві частини. Але як тільки статую реставрували, верхню половину знову поставили на нижню, тобто розколину прикрили, — вона перестала звучати…

А якщо це так, то зрозумілі і причини, чому камінь звучав: це виникало від дії сонячного проміння на оголену нижню стінку розколини, що поділяла статую навпіл. Ця стінка не була відполірованою, тоді як решта поверхні статуї була полірована. Крім того, граніт, із якого зроблено статую, не суцільний у всій своїй товщі. Всередині нього — велика кількість розколин. Завдяки оцій неоднорідності утворилася розколина, що поділила статую.

Виходить, чудо пояснюється дуже просто.

В Єгипті роса буває надзвичайно рясною. Вона вкриває різні поверхні, що охолоджуються. Але вранці, як тільки сонячне проміння торкнеться поверхні, вкритої росою, вона відразу починає випаровувати її. Волога, що осіла в усіх дрібнесеньких заглибинах поверхні, висихає. Від роси і від тепла камінь руйнується. Під впливом такого руйнування він поступово починає розсипатися; на його поверхні утворюються тріщини, розколини; ці розколини самі по собі дедалі збільшуються. Якщо камінь був цілком однорідний і складався з дуже дрібних частинок, то розколина збільшувалася б поступово і рівномірно, без будь-яких поштовхів. Але кожен знає, речовина граніту зовсім не однорідна: граніт складається з різних зернин, більш-менш великих і твердих. У ньому є і білий кварц, і рожевий шпат, і слюда. Різні зерна по-різному чинять опір появі тріщини. Але тріщина постійно розширюється. Нарешті, в міру того, як триває вплив роси і сонця, тріщина при найсильнішому випаровуванні з’являється відразу. Раптовий розрив викликає коливання всієї товщі каменя; від його коливання дрижить і повітря; а дрижання повітря і сприймається людським вухом як звук. Через це камінь звучить.

Ось до чого звівся після наукового пояснення стогін Мемнона, який скаржився своїй матері Зорі на своє нещастя.

Певна річ, в цьому явищі нема нічого чудесного і надприродного. Звучання каміння — це не що інше, як явище природи, сама природа, і більш нічого. Камінь звучить без будь-якого втручання надприродних сил. Виходить, нема чого і пояснювати це звучання їхнім втручанням. Точне дослідження підтверджує, що надприродних сил тут немає, не було і їм тут не місце. Адже немає нічого дивного в тих звуках, які чути, коли коробляться шпалери на стіні, що нагрілася від грубки, або коли тріщать підлога і меблі в жарко натопленій кімнаті, або паркани і віконниці дерев’яних будівель під час морозів. Усі ці явища зводяться до того, що частки речовини пересуваються одні відносно інших.

Можна зробити й самому так, що камінь зазвучить. Для цього потрібно взяти паличку із звичайної сірки. (Сірка — той же камінь) Якщо нагріти теплою рукою таку паличку сірки, то буває чути хрустіння всередині її: малесенькі частки, а яких складається сірка, пересуваються під нагрівання одна біля одної, і під цього сірка хрустить.