ПРАВИЛЬНІ І ТОЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ І НЕПРАВИЛЬНІ ПОЯСНЕННЯ
ПРАВИЛЬНІ І ТОЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ І НЕПРАВИЛЬНІ ПОЯСНЕННЯ
Але одна справа — спостереження і зовсім інша — пояснення. Можна правильно спостерігати і зовсім неправильно пояснювати. Так буває і бувало в багатьох випадках. Те саме сталося і з розповідями про всесвітній потоп.
І справді, на перший погляд здається дуже ясним і зрозумілим, що вода стояла колись на великій височині і вкривала всю землю. Як же інакше потрапили морські залишки на висоту?
Але чи так це? Якщо поміркувати добре, то виявиться, що справа не така вже проста і зрозуміла.
Адже ці морські залишки могли потрапити так високо не одним, а кількома різними способами. Один спосіб справді такий: колись море досягло найвищих гір і занесло туди різноманітні морські залишки. Але може бути і те, що ці самі камені з залишками були колись зовсім не горами, а морським дном і лежали нижче рівня моря. В такому разі морські залишки могли осісти на морське дно з води. Але як дізнатися, що саме сталося насправді?
Для цього треба насамперед довідатися точно і напевно, чи може підійматися з води морське дно — все вище і вище, і так до висоти гір?
Морське дно справді підіймається з-під води в багатьох місцях землі. Наприклад, це спостерігається на берегах Балтійського моря, в Швеції, Фінляндії, Данії, СРСР (поблизу Ленінграда); також на берегах моря Каспійського, в Малій Азії і інших країнах.
А про підіймання морського дна можна узнати по-різному. Для цього роблять, наприклад, позначки на прибережних скелях. Було зроблено, наприклад, такі мітки багато часу тому, за Петра І, на берегах Балтійського моря, — біля самого рівня води. З того часу минуло більше двохсот років. А тепер ці самі позначки виявилися вже над водою, так що хвилі не можуть і діставати до них.
Так дізналися, що море біля цих берегів міліє. Але від чого ж воно міліє? Чи від того, що вода відходить од берегів, чи від того, що з-під води виступає морське дно?
Якби висихало море, то рівень його опустився б скрізь однаково: і в Швеції, і1 біля Ленінграда, і у Фінляндії. Море не може усохнути, наприклад, у Швеції на один метр, а біля Ленінграда на один сантиметр, і це за один і той же час. Коли б так було, то воді довелося б стояти гіркою. А стояти гіркою вода не може. Отже, вся суть цього явища не у висиханні моря, а у випиранні морського дна.
Так дізналися, що з часом у багатьох місцях землі морське дно немов піднімається знизу вгору. Спочатку воно стає суходолом, потім піднімається ще вище, поступово на велику височінь. Отак і попадають на вершини гір різноманітні морські залишки, які колись осіли на дно з морської води. Виходить, ось чому їх можна бачити на великій височині і в різних країнах. Це зовсім не тому, що був колись всесвітній потоп, а завдяки тому, що морське дно підіймається знизу вгору.
Таке випирання здебільшого відбувається дуже повільно. Іноді на якісь два сантиметри за сто років.
Ось правильне пояснення цілком правильного спостереження.
Але бувають пояснення і неправильні.
Так, наприклад, вчений араб Абу Зенд кілька сот років тому теж пояснював, чому на вершинах гір попадаються скам’янілі морські раки і черепашки. Він казав так: «Колись ці раки і черепашки самі виповзли з моря і скам’яніли». А чому виповзли? А як вилізли на висоту? І чому не згнили, а скам’яніли? Всього цього Абу Зенд так і не пояснив.
А ось як пояснили те саме явище природи камчадали. «На високих горах, — казали вони, — живуть духи. Ночами ці духи спускаються до моря і ловлять китів. Один дух приносить додому п’ятьдесять китів, вішаючи їх на кожен палець. Духи ловлять і інших морських тварин. Ось чому і трапляються їхні залишки на вершинах гір».
Один мандрівник запитав камчадалів, а звідки вони знають про цих духів і про такі їх діла.
«Так нам наші діди говорили, — відповідали вони. — Та ми і самі бачили багато китових кісток і черепашок на вершинах наших гір».
Таке зовсім неправильне пояснення цілком правильного спостереження.