КАМІННЯ ЗАГОВОРИЛО

КАМІННЯ ЗАГОВОРИЛО

І раптом збулось велике чудо: кам’яний Аменхотеп заговорив. Ніби настав такий час, коли і каміння заговорило.

Заговорила саме та статуя, що її, як уже згадувалось, було споруджено перед північною стороною будівлі.

У 27 році до нашої ери сильний землетрус сколихнув землю Єгипту; багато храмів було зруйновано, багато статуй упало. Землетрус не помилував і статую Аменхотепа. Ще за кілька сот років до того часу впоперек статуї з’явилася тріщина. Потроху вона збільшувалася і, кінець кінцем, розділила статую на дві частини — верхню і нижню. Під час землетрусу верхня впала вперед, на землю.

Як видно, час зробив своє: перестав існувати кам’яний велетень, свідок слави Аменхотепа III.

Але вийшло саме навпаки: слава його тільки-но починалася…

Через деякий час дивна чутка пронеслася по Єгипту, а потім і по всьому світу. Ось що розповідали: кожного ранку, як тільки сонце хоч трохи зігріє своїм промінням спотворені руїни статуї Аменхотепа, вона стогне протяжно і жалібно, наче людина.

Справді, статуя стогнала… Може, це плакав Аменхотеп. вгадуючи своє зруйноване царство? Може, журився і каявся в жорстокостях, які колись вчинив над своїми ворогами і підлеглими? Чи, може, сумував, спостерігаючи несправедливість і жорстокість, що стільки тисячоліть коїлись навколо нього? Може, обридло йому дивитися на людство, яке поділялось на сильних і слабих, голодних і ситих, заможних і бідних, принижених і гнобителів?.. Чому стогнав Аменхотеп — невідомо, але що він справді стогнав, це було безперечно: його стогін міг чути кожен, хто бажав. Для цього треба було лише прийти до його підніжжя пізньої ночі і чекати там, доки зійде сонце. Аменхотеп стогнав тільки рано на світанку.