ЯК І ЧОМУ МИ ЧУЄМО

ЯК І ЧОМУ МИ ЧУЄМО

Було вже сказано, в чому полягає суть людського зору, Подібно до цього побудовано і людський слух.

Кожен знає, що людина чує вухами. Від ушей ідуть нерви до головного мозку. В головному мозку є такі місця, до яких ідуть нерви від ушей. Ці місця в мозку звуться центрами слуху і містяться в сірій корі головного мозку, біля скронь. Слухові нерви, як і очні, теж закінчуються в сірій корі головного мозку. Волоконця нервів ведуть до клітин і передають туди нервове збудження. Від того в них відбуваються якісь внутрішні зміни; ці зміни залишають сліди. Так у клітинах зберігається те, що людина чує.

Щоб людина могла чути, має бути здоровий головний мозок у тому місці, до якого ідуть вушні нерви, тобто в центрах слуху. Без головного мозку вухо не може чути, подібно до того як око не може бачити.

Траплялись, наприклад, такі випадки: зовсім глухі бабусі, які давним-давно оглухли, раптом починали чути голоси. їм здавалося, що хтось розмовляє з ними, співає, свистить. Лікарі детально дослідили вуха таких бабусь. Виявилось, що вуха в них хворі, зовсім зіпсовані застарілою хворобою. А бабусі все-таки чули, причому чули таємничі голоси, яких насправді не було. Чому так? Та тому ж, чому і сліпий офіцер бачив видіння.

Ці голоси звучать не у вухах, а в мозку. Але чому вони можуть так звучати? Бо в клітинах мозкової кори збереглися до старості сліди і відбитки тих змін, що сталися в них завдяки збудженню мозку звуками, які чули бабусі, коли їхні вуха були ще цілком здоровими.

Отже усе почуте доходить через вухо до мозку і там відбивається. Іншим разом сама людина не знає і не відчуває, що саме в неї в мозку відбилось.

Ось, наприклад, які іноді бувають дивовижні випадки.

В Англії років сорок тому в одній родині була служниця — неписьменна двадцятилітня дівчина. Одного разу вона захворіла на пропасницю. У неї почалась сильна гарячка, тяжкий головний біль і марення. І раптом трапилось немовби чудо: під час марення неписьменна служниця заговорила грецькою, латинською і єврейською мовами. Вона виразно вимовляла іноземні слова, та ще й проказувала їх урочистим голосом. Тут були слова з «святого письма», єврейські пророкування, грецькі вислови. Почувши все це, багато хто визнав хвору дівчину за святу, а те, що вона говорила, за «одкровення боже». Але лікарі розміркували інакше. Вони вирішили дослідити, як і чому могло відбутися таке дивовижне явище. Навели про дівчину точні довідки. Узнали всі обставини її хвороби. І ось що з’ясувалося. Колись ця дівчина виховувалась у старого священика. Вона пробула в нього багато років, аж до його смерті. Священик любив після обіду прогулюватись по кімнаті, суміжній з кухнею, і голосно читати грецькі, латинські і єврейські книги. Лікарі записали ті слова, які вигукувала хвора служниця. Потім запитали у дружини священика, які саме книги любив читати її чоловік. Відшукали ті книги. І що ж виявилось? У книгах цих знайшлись ті самі слова і промови, які говорила під час марення хвора дівчина.

Отже, колись у дитинстві вона чула їх. Звуки попали до неї у вуха і викликали збудження вушного нерва. По вушному нерву це нервове збудження пішло далі, до мозку, і там збереглись його сліди на багато років. Під час хвороби прилинула кров до тих клітинок мозку, де зберігались спогади про колись почуте. Від приливу крові ці спогади ожили, і служниця заговорила мовами, яких сама не розуміла. Отже в мозку немовби відбивається само собою все, що людина чує[19].