ЯК І ЧОМУ ЧУДО БІЛЬШЕ НЕ ЗДАЄТЬСЯ ЧУДОМ

ЯК І ЧОМУ ЧУДО БІЛЬШЕ НЕ ЗДАЄТЬСЯ ЧУДОМ

В ті часи, в І віці нашої ери, деякі вчені люди вже встигли зробити багато точних спостережень над природою. У декого вже зародилася і навіть зміцніла думка, що в природі все здійснюється за певними законами, які для всіх країн і часів однакові, точнісінько так, як однакове для всіх людей правило, що два та два — чотири. Для кожної обставини, для всякого збігу їх у природі є свої закони. Якщо є ці обставини, значить буде відповідна до них дія природи. А якщо цих обставин немає, то не буде і цього явища, а буде якесь інше. Цим самим і відрізняється природа од різних надприродних сил.

Цю істину про природу зрозуміли деякі вчені, глибокі уми ще в ті часи, коли звучав Мемнон.

До того часу Евклід, визначний стародавній грецький вчений, уже написав свою геометрію, яку і досі вивчають у школах, а могутні мислителі і вчені давнини — Архімед, Арістотель, Ератосфен і багато інших — уже тоді заклали міцні основи розвитку точних наук, тобто цілком певному і достовірному знанню про природу, про людство, про всесвіт. Ці вчені люди та й багато інших уже навчилися відрізняти істину од помилок, правильне розуміння від неправильного: вчені вже вміли у багатьох випадках відрізняти дійсність од того, що здається. Але наукові істини були відомі небагатьом: поруч з ними переважна більшість людства ще глибоко й щиро вірила в стародавні перекази і розповіді, що залишилися від батьків та дідів, про чудеса.

Як же поставилися вчені люди того часу до чуда статуї Мемнона? Вони передусім розглянули і дослідили його.

Ось що писав, наприклад, про статую Мемнона, яка співає, визначний географ Страбон, що відвідав Єгипет ще в 15 році до нашої ери:

«Одна із статуй ще ціла, а верхня половина другої впала, кажуть, під час землетрусу. Ще розповідають, ніби із статуї один раз на день буває чути особливий звук, подібний до звуку, що виникає від слабого удару: його чути із тієї половини статуї, яка стоїть на п’єдесталі. Що стосується мене, то, відвідавши ці краї разом з іншими очевидцями, я справді чув близько першої години якийсь шум. Чи виходив він із підніжжя, чи з самої статуї, чи видав цей звук хтось із людей, що стояли навколо? Можливо, вони зчинили такий шум навіть навмисне. Нічого цього я стверджувати не можу: не знаючи справжньої причини, краще уявити що завгодно, ніж припустити, що камені можуть звучати».

Із цих слів Страбона видно, що він був людиною вдумливою і справді обережною. Він прагнув пізнати, а не вигадувати. Йому найдорожчою була істина, а не «привид уявлення». Всяку віру він відкинув, бо зрозумів, що вона до істини не доведе, а лише перешкодить пізнати істину.

Слухав «голос» Мемнона й інший вчений, людина тих же часів, Павсаній. Він твердить, що цей «голос» найбільш подібний до звука струни, яка лопається.

Отже, такий звук далеко не те, що «стогін жалібний і протяжний». Тим більше це не людський стогін і не якісь «таємничі сили і таємничі звуки плачу».

Про те, що статуя звучить і вечорами, ніхто із розсудливих і сумлінних спостерігачів не згадує… А коли так, істина про неї з’ясовується сама по собі.

Якщо із розповідей про статую, яка співає, відкинути все чудесне і неправдоподібне, всі доповнення і прикраси, то вийде ось що.