САМОНАВІЯННЯ, АБО РОЗПОВІДЬ ПРО ТЕ, ЧОМУ І ЯК «ВСЕЛИВСЯ БІС» У ЛЮДИНУ

САМОНАВІЯННЯ, АБО РОЗПОВІДЬ ПРО ТЕ, ЧОМУ І ЯК «ВСЕЛИВСЯ БІС» У ЛЮДИНУ

Хвороба почалась з сильного нервового розладу. Розлад же цей стався внаслідок того, що Ахілл незадовго до хвороби зробив негарний вчинок по відношенню до своєї дружини. Він був людиною чесною і дуже вразливою. Ахілл не хотів, щоб дружина і всі люди узнали про його негарний вчинок, і почав стежити за собою, як би про нього не проговоритись. Стежив пильно і напружено і весь час боявся. Цей острах дедалі ставав більшим. Щоб не пробалакатись, Ахілл вирішив, нарешті, зовсім ні про що і ні з ким не говорити. Так почалась його німота, про яку вже тут розповідалось. У цей час нерви Ахілла були вже дуже розладнані від докору совісті, а тим часом його похмурі думки все більше розпалювались. Вони мучили його вдень і вночі. Ахілл почав готувати себе до яких завгодно страждань. Він волів зазнати будь-якого покарання за свій гріх. З дитячих років Ахілл вважав, що хвороба — теж покарання за гріхи. І ось йому почало здаватись, що бог уже послав хворобу. Так відбулося в душі Ахілла дивовижне явище: думка про хворобу вселила в нього саму хворобу.

І хвороба справді з’явилась завдяки такому самонавіянню.

Але чому ж сталося таке самонавіяння? Тому що одна-єдина думка цілком заволоділа Ахіллом. Вона немов заглушила всі інші думки. Ті перестали впливати на його вчинки. Через те Ахілл уже не міг розбиратися в своїх власних вчинках, не міг вирішити, як і коли йому діяти: наприклад, іти чи не йти, говорити чи не говорити, їсти чи не їсти, робити так чи інакше, що робити, що вибрати, яке з рішень або з виходів найкраще. Ахілл почав вагатися і втратив всяке уміння вирішувати і вибирати. Але що значить уміння вибирати із двох або кількох виходів якийсь один? Це значить виявляти в такому виборі свою власну волю. Зникло вміння вибирати і вирішувати, що робити, — значить зникла воля. І Ахілл став безвільним. А всяка безвільна людина, зрозуміло, легко піддається різним намовам. Хто не вміє вирішувати сам, той піддається чужим рішенням і вказівкам. Кожна думка, що зародилась у голові, уже відразу може навіяти такій людині і вчинок. Є думка — є і вчинок, а обмірковування, обговорювання цього вчинку — немає. З’явилась інша думка — і навіяла інший вчинок. Почула або вичитала людина якусь третю думку — і не може не скоритися і їй. Це все і коїлось з Ахіллом. Варто було йому подумати про якусь хворобу — і вже з’являлась ця хвороба; казали йому про різні хвороби лікарі і хворі—з’являлися в нього і ті хвороби, про які вони казали.

Таким чином, нерви Ахілла розладнались, він став наче сам не свій; виходило, нібито це і він і не він. І от спало Ахіллу, нарешті, на думку, що він умер. І нещасний одразу став схожий на мерця. Попрощався з родичами і пролежав нерухомо цілих два дні. А в цей час усе думав і думав про смерть. А думаючи про смерть, думав і про загробне життя. Та як тільки Ахілл згадав про загробне життя — одразу ж сталося нове самонавіяння: бідолашний уявив, що вже переходить у загробне життя, про яке з самого дитинства чув силу розповідей. Він сам вірив у потойбічний світ, і всі, хто оточував його, теж вірили. Священики в церквах страхали віруючих жахливими муками пекла, а декому обіцяли і рай. І одразу ж Ахіллу приверзлося, що його чекає за гріхи пекло. А що таке пекло — селянин теж чув. Він вірив, що в пеклі живуть дияволи. І тоді в нього виникла думка про диявола, і Ахілл справді побачив видіння — диявола. Так в Ахілла з’являлись досить зв’язано одна думка за одною: думка про вчинений гріх породила думку про покарання; думка про покарання викликала думку про хворобу, а та думка навіяла думку про смерть, а ті привели до думок про загробне життя, а за ними з’явилась і думка про пекло, і, нарешті, думка про диявола.

І кожна з цих думок справляла на Ахілла особливий вплив, робила навіяння, і Ахілл бачив і відчував усі ці думки ніби наяву. Але в якому порядку вони виникали? В тому самому, в якому могли виникнути в голові темного французького селянина католицької віри. Цей порядок був для Ахілла дуже природним і звичним. Ну а коли б Ахілл не був французьким селянином? Тоді і думки поставали б у нього в якомусь іншому порядку. Так і буває насправді: наприклад, у магометан з’являються думки про те, що в них вселились злі духи, джини, майже зовсім не схожі на дияволів. А якомусь індійцеві міг спасти на думку Маніту (Великий Дух). Так само в іншої людини могла зародитися думка про рай, про ангелів, і про те, що в неї вселився не диявол, а «дух святий», тобто сам бог. Це теж бувало і буває в різних країнах, з людьми різних племен і віросповідань. Отже, випадок з Ахіллом — цілком природний. Бідолашний селянин, уявляючи себе мерцем, побачив перед собою біса, який прийшов по нього з пекла. В цей саме час надворі загавкав собака. Ахілл вирішив, що це неспроста: його стурбував запах пекла. Потім Ахілл уже побачив навколо себе пекло, про яке тільки-но пригадав: він побачив і огонь, і безліч чортенят; він відчув, як ті на нього накинулись і почали мучити. Ахілл відчував, як йому встромляли цвяхи в очі, згодом сатана розрізав його тіло і заволодів головою і серцем. І тоді нещасний несамовито закричав.

Зрозуміло, все це були його власні думки, але саме цього він і не розумів внаслідок нервової хвороби.

Ахіллу здавалось, нібито всі думки існують поза ним, поза його головою. Думка про диявола теж здавалась хворому справжнім дияволом, який існує поза ним. Згодом Ахілл уявив, що диявол заліз в його тіло, вселився в нього. Нещасний відчував, наче в ньому живуть дві істоти: по-перше, він сам, Ахілл, і, по-друге, диявол. А диявола цього він заслужив своїм гріхом проти дружини.