ЩЕ ОДНА ТАЄМНИЦЯ

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

ЩЕ ОДНА ТАЄМНИЦЯ

Таке саме буває і на другому кінці землі, в Іспанії — в Піренейських горах.

Восени 1828 року Піренеї відвідав один мандрівник. Опівночі; він вийшов із містечка Баньєрес-де-Люшои, щоб піднятися на одну дуже дику кручу, що звалася Порт-де-Венаск.

«Кружляючи по гущавині чагарника і ущелинах, — розповідає він, — ми дійшли до готелю близько другої години ночі. Звідти, трохи відпочивши, на світанку рушили далі. Дорога пролягала по вузькій ущелині, що майже прямовисно здіймалася в горах. Потім перед нами несподівано з’явився дуже красивий краєвид. Мовчки, з подивом ми дивилися з висоти ущелини на одиноку пустинну гору Маладетту: ця гора здавалася нам привидом.

Раптом ми почули глухий, повільний і жалібний звук, схожий на звуки арфи. Навкруги була тиша. І ільки цей звук лунав у тиші. Напевно, він виходив з величезних кам’яних скель, що нас оточували. Але даремно ми намагалися визначити, з якого місця він долинає і що саме і чому звучить так дивно. Сонячне проміння саме в цю хвилину яскраво освітлювало снігові вершини гори, і не від цього проміння і зазвучали гори? Через кілька днів, прийшовши знову на це ж місце і в той самий час, що й раніше, я марно прислухався, бажаючи почути жалібний стогін… Його не було.

В повітрі було, як і раніше, тихо, але сонце сховалося вже за хмари, і густий туман висів над більшою частиною гірського хребта».

Не було сонця — не було і звуків.

Ця розповідь про гору, що стогне, дуже нагадує розповідь про статую Мемнона, яка звучить.

Визначний німецький вчений Гумбольдт під час подорожі по Америці побачив на берегах ріки Оріноко великі гранітні скелі. Індіанці називають їх «камінням з музикою». Під час сходу сонця, приклавши вухо до скелі, можна почути особливий звук, схожий на звуки органа. Чому звучать ці скелі? Розглянувши їх уважно, Гумбольдт помітив, що в скелях є дуже багато вузьких і глибоких тріщин. Удень їх досить сильно нагріває сонце; навіть за ніч вони не зовсім охолоджуються. Ще й уранці скелі тепліші за повітря, яке їх оточує. Помітивши це, Гумбольдт прийшов до висновку, що звук, який виходив зі скель, міг виникнути, наприклад, так.

Повітря всередині скелі, тобто в тріщинах, тепліше, ніж зовні. Через це нагріте внутрішнє повітря потроху виходить із тріщин — його виштовхує холодне зовнішнє повітря, подібно до того, як це буває взимку в хаті з відчиненими дверима. Отже, всередині скелі в тріщинах утворюються потоки повітря. До складу каменю, з якого створені «музичні скелі», входить слюда.

Повітря, проходячи тріщинами назовні, швидко коливає тоненькі пластинки слюди, що містяться в тріщинах; від коливання цих пластинок і виникають звуки.

Ось як пояснив звучання скель визначний вчений Гумбольдт. Між іншим, воно, хоча й правильне, але не вичерпне.

Суть справи не тільки в слюді, а і в інших тріщинах, що є в цих скелях, так само як і в статуї Мемнона.