ЩО ТАКЕ «БІСНУВАТІ»
ЩО ТАКЕ «БІСНУВАТІ»
З цього прикладу видно, що таке біснуватий. Приклад цікавий тим, що хворобу Ахілла досліджено до найменшої подробиці точно і достовірно. Дослідження показує, що біснуватий — той же хворий. Інакше кажучи, тут справа зовсім не в бісі, а в хворобі нервів і мозку.
Такі хворі були в усі часи і в усіх народів. Вони нерідко траплялися і серед дикунів. Там їх теж вважали одержимими злим духом. Дві з половиною тисячі років тому було немало таких же хворих у греків і римлян. У ті часи вважали, що в них вселився Діоніс, бог вина і веселощів. Ці хворі шаленіли так само, як і Ахілл, тільки викликали імена інших богів і духів. Тоді казали, що ці хворі «одержимі богами».
Про те, що вони «одержимі бісами», почали говорити набагато пізніше, коли прийняли християнство. На це варто звернути увагу. Та ж сама хвороба вважалась то дією «богів», то дією «дияволів». Спочатку богів, потім дияволів. І мільйони людей щиро вірили і в те і в друге.
Біснуваті були в усі часи і в усіх народів: у язичеських, християнських, буддійських. Дуже часто про них згадують біблія і євангелії. В одних народів їх було більше, в інших — менше. В одні часи такі випадки траплялися частіше, в інші — рідше.
Звичайно біснуватим ставав хворий з сильним нервовим розладом, або, як тоді казали, в котрого вселялась «нечиста сила». Та бували випадки, коли ця тяжка хвороба уражала не одну людину, а відразу кілька десятків і сот чоловік і навіть поширювалась по всій місцевості точнісінько так, як поширюються різні заразні хвороби: тиф, скарлатина, холера та інші. Про одну таку нервову пошесть у Смоленській губернії вже розповідалося в цій книжці. Але особливо часто такі пошесті (епідемії) бували років 300 тому, в XVII столітті.
Перша така епідемія сталася в 1630 році в одному монастирі в Мадріді, в Іспанії. В однієї монахині почалися сильні припадки. Вона вигиналася всім тілом, руки її судомило, з рота йшла піна. Ночами монахиня несамовито кричала і, нарешті, заявила, що в неї вселився диявол. Незабаром «нечиста сила» охопила всю обитель: монахині ночами вили, нявкали, гавкали. Бідолашних пробували заклинати. Але це не допомогло. Тоді в боротьбу з «нечистим» втрутилось вище духовенство: воно роз’єднало біснуватих, тобто хворих, розіславши їх у різні монастирі.
В наступному 1631 році така ж пошесна біснуватість мала місце в монастирі св. Урсули в місті Лудені, у Франції. Монахині ночами бачили видіння: до нервовохворих жінок почав нібито з’являтися недавно померлий настоятель монастиря. З жахом вони схоплювались з ліжок і кидалися тікати; потім падали на землю в сильних корчах, згиналися дугою так, що п’яти торкались голови, і в маренні бачили злих духів. Монахині качалися по підлозі, проклинали бога, вигукували страшні блюзнірства, повзали по землі, вигинаючись і висолопивши язика. Заклинання не впливали, і самі заклинателі-монахи, кінець кінцем, теж уявили, що і в них вселився диявол.
Незабаром після історії з луденськими біснуватими, в 1642 році, на таку ж хворобу захворіли монахині монастиря св. Єлизавети в Лув’є, у Франції. До нас дійшов докладний і правдивий опис цієї сумної історії очевидця, сучасника-богослова. «У монахинь, — пише очевидець, — під час причастя виникає велика огида до святих дарунків. Черниці корчать їм гримаси, показують язика, плюють на них і богохульничають. Кілька разів на день в них бувають сильні припадки сказу і злості: монахині називають себе демонами, роблять різні судорожні рухи і дугою перегинаються назад без допомоги рук, тримаючись більше на тім’ї, ніж па ногах, згинаючи тіло колесом. Біснуваті довго лишаються в такому стані. Припадки часто повторюються. Такі кривляння тривають іноді чотири години, після чого черниці почувають себе цілком добре: вони здорові і свіжі. Нерідко біснуваті непритомніють під час заклинань. І при цьому зовсім перестають дихати. Потім вони чудесним способом повертаються до життя: спочатку починають рухатись великі пальці ніг, потім ступні, ноги, згодом живіт, груди і шия. Весь цей час обличчя біснуватих зовсім нерухоме. Нарешті, воно починає спотворюватися, і знову з’являються страшні корчі та судороги».
Так описує біснуватість старовинний богослов-очевидець. Його розповідь нічим не відрізняється од опису одержимості луденських і мадрідських монахинь. Всюди те саме.
Але чому виникали ці жахливі хвороби? Що їх викликало? Чому на них захворіли монахині, які, здавалося б, мали своєю близькістю до бога бути недоступними силам диявола?
В той тяжкий і темний час відповідь була дуже простою і ясною. Ніхто, навіть найрозумніші і найосвіченіші люди, не сумнівалися, що причина такого шаленства — «одвічний ворог людини — диявол», який у тому або іншому вигляді «вселявся» в людей. Та й самі хворі, корчачись і звиваючись у страшних судорогах і вимовляючи страшні прокляття проти бога і святих, обвинувачували в цьому того чи іншого злого духа. Деякі відчували в собі навіть не одного, а відразу кількох «духів», іноді 7–8, і завжди називали їх іменами, які дала їм церква.
Бідолашні одержимі розмовляли з «нечистими», боролися з ними, як Ахілл із своєю нечистою силою, але сатана і його слуги виявлялись дужчими. Вселившись у людину, вони промовляли її устами «огуду на церкву і бога».
Так думали люди за старих часів, а деякі думають і досі.
Відтоді минуло понад 300 років. Багато що пізнали, багато чого встигли навчитися люди за ці довгі роки. Темноти і марновірства стало менше. Те, чого раніше тільки боялись і в чому бачили «нечисту силу» і «підступи диявола», тепер розібрали і як слід вивчили. Так сталося і з біснуватістю.
Біснуваті є і досі. І тепер ще можна бачити одержимих з їх припадками, корчами, буйними і несамовитими криками… Але тепер цей стан має іншу назву. Це не «підступи ворога люду людського — диявола», а серйозна, тяжка нервова хвороба, викликана глибоким розладом нервів і мозку. Хвороба ця тепер добре відома і вивчена. Її називають великою істерією, або істероепілепсією[31].
Коли вчені люди вивчили цю хворобу, вони зрозуміли і біснуватих, зрозуміли, як і чому в людину вселяється «нечиста сила» і що це за «нечиста сила».
Ось як французькі лікарі Ріше і Шарко, славетні вчені, що вивчали спеціально нервові хвороби, описують цю хворобу:
«Великий істеричний припадок викликається звичайно якимось душевним хвилюванням. Хвора людина почуває себе погано. Вона стає сумною і дратівливою. Потім у неї починаються видіння. Їй ввижаються всілякі огидні звірі: коти, пацюки, павуки, слимаки. Людина не може більше лишатися спокійною: вона схоплюється і біжить з диким криком, в легкому одязі вискакує надвір, незважаючи ні на яку погоду. Раптово починаються судороги; дихання стає нерівним, серце шалено б’ється, тече слина. З’являється нечутливість деяких частин тіла і, нарешті, всього тіла. Так починається хвороба.
Потім настає сам приступ, припадок.
Він починається з того, що хвора людина непритомніє. Тіло її застигає нерухомо, рот відкритий, руки зведені назад. Лише рука, нога чи язик робить ще повільні рухи. Нарешті, і вони спиняються. Тіло завмирає в нерухомості. Потім кінцівки починають швидко згинатися і розгинатися, звиватися по кілька разів на секунду, обличчя зводить судорога, з рота йде піна. Хвилин через п’ять тіло знову лежить безсило і зовсім нерухомо.
Через деякий час хвороба набуває іншого вигляду. Тіло хворого згинається дугою, так що ноги майже торкаються голови, і лишається в такому положенні кілька хвилин. Таке положення лікарі звуть «містковою аркою», бо воно справді схоже на невеликий місток. За «містковою аркою» ідуть сильні і різкі рухи: тіло підкидається вгору, і хвора людина ніби висить у повітрі, спираючись лише на потилицю і лікті. Іноді вона просто стоїть на голові догори ногами, як показано на старовинному малюнку. Потім хворий падає на ліжко, і всі рухи починаються знову, повторюючись 10–20 разів. Іноді вони супроводжуються диким криком, маханням рук, судорогами обличчя, біснуватий висолоплює язика. Свідомість потроху повертається.
Після цього з хворою людиною відбувається зміна. Свідомість пробуджується ще більше. Людина починає марити. їй з’являються різні видіння, і вона набирає різноманітних положень, які дуже швидко змінюються. Людина то просить пощади, то жахається, то боязко ховається від сторонніх поглядів.
Цим приступ звичайно кінчається. Хвора людина поступово опритомнює. Вона мало рухається, але багато говорить, згадує минуле, скаржачись на свою долю. Іноді в неї знову з’являються видіння, подібні до тих, які були на початку хвороби: вона знову бачить різних тварин, що лякають її і викликають на обличчі вираз болю і жаху.
У хворої людини рідко буває один приступ. Після періоду спокою припадок відновлюється; 20 або навіть 30 припадків можуть повторюватися один за одним».
Це — картина великої істерії, як називають таку хворобу лікарі. Але в повному прояві вона трапляється порівняно рідко. Звичайно деяких ознак зовсім не буває; інші, навпаки, виступають дуже сильно. У декого з хворих, біснуватих, одержимих, корчі проявляються з особливою, страшною силою. Хворий кидається на підлогу, намагається себе вкусити, рве на собі волосся, одежу. Він страшно кричить, виє, мов дикий звір.
Недивно, що такий припадок наштовхував марновірних, темних людей у старовину та и тепер ще наводить на думку, що в хворого вселився злий дух; картина «одержимості» могла справді залякати, спантеличити темну, неосвічену людину. Тепер у «духів» вірять значно менше[32]. Але й досі ще є такі ж біснуваті, яким ввижаються різні страховища: звірі, мерці, дияволи; хворі тікають від цих страшних привидів; у них починаються ті ж судороги, крики, прокляття, блюзнірство. Досить тільки порівняти опис хвороби вчених-лікарів і розповіді старовинних монахів про луденських, мадрідських, лув’янських біснуватих — і в очі відразу впаде разюча схожість: у цих безталанних дівчатах, одержимих «нечистою силою», неважко відразу пізнати хворих, що їх лікували Ріше і Шарко. Всі ознаки біснуватості ті ж, інше тільки пояснення хвороби. Але тут із старовинними очевидцями повторилось те саме, що не раз бувало з іншими: вони правильно бачили й описували, але неправильно пояснювали. Тепер наука крок за кроком розкриває всі таємниці природи. Вона пояснила і ці таємничі історії, що дійшли до нас з давніх часів.