ЩО ТАКЕ ДИЯВОЛ І ЯК З НИМ СПЕРЕЧАЮТЬСЯ

ЩО ТАКЕ ДИЯВОЛ І ЯК З НИМ СПЕРЕЧАЮТЬСЯ

Нерідко Ахілл справді чув усередині себе голос диявола. Диявол над ним глумився і доводив Ахіллу, що той назавжди в його владі. Та не усвідомлював Ахілл тільки одного: що всі промови диявола він теж вичитав з книг або чув колись від священиків, які розповідали в церкві про діла біса, і від сільських знахарів, і від своїх рідних, і від усіх віруючих у бісів. І диявол уявлявся Ахіллу таким, яким його було намальовано на іконі.

Біси з’являлись до Ахілла і у видіннях. Нерідко чув він їхні голоси. Але Ахіл. л зовсім не усвідомлював, що всі ці видіння і голоси бісів існують лише в його мозку. Єдине, що бідолашний чув, — це свій власний голос, який промовляв від імені диявола. Голос, зрозуміло, чули і рідні. Вони теж зовсім не розуміли, що, власне, відбувається. Вони теж вірили в бісів. Вони теж були твердо впевнені, що в Ахілла вселився біс. І рідні розповідали потім про Ахілла: «Очевидно, його ротом говорив злий дух. Він кричав то чоловічим, то жіночим голосом, і обидва ці голоси так відрізнялись один від одного, — не можна було і припустити, що так говорить одна і та ж людина». І ось що дивно: Ахілл справді страшенно сперечався з дияволом і сперечався з ним уголос. Ахілл говорив — диявол відповідав. І слова Ахілла, і слова диявола вилітали з одного й того ж рота, а голос Ахілла був зовсім не схожий на голос диявола.

«Хай буде проклятий бог, тройця, свята діва», — так вигукував хворий Ахілл глухим, низьким голосом, а потім, перейшовши до більш високого голосу, з сльозами на очах промовляв: «Не моя провина, що рот мій промовляє ці жахливі, богохульні слова! Це не я, не я! Я стискую губи, щоб слова не могли виходити з рота і лунати так голосно. Але всі мої намагання марні: диявол говорить ці слова всередині мене самого. Я добре відчуваю, як він їх промовляє. Він примушує рухатись мій язик всупереч моїй волі. От слухайте, він зараз мені каже…»

І, перейшовши на низький голос, Ахілл вів далі: «Священики — негідники. їм потрібні тільки гроші і більш нічого. Вони свого бога продають оптом і в роздріб і за кожну божу благодать вимагають грошей».

Потім Ахілл знову міняв голос на високий: «Ні, я цьому не вірю».

Так бідолашний Ахілл розмовляв і сперечався з дияволом, який завжди викривав Ахілла. «Ти брешеш», — твердив диявол. «Ні, не брешу», — відповідав хворий.

Ахіллу почало здаватися, що в ньому сидить не один, а ціле стадо бісів. Він чув, як вони розмовляли і сміялись. Він бачив, як один біс стояв перед ним. Голову цього біса було дуже добре видно: чорна, страшна, з рогами, і до того ж прозора, так що крізь неї можна бачити інші речі.